Step by Step

Що ви знаєте про страхи,
біль, слова, політ невдахи?

Нічого, будьте щирі.

Зустріч. Випадковостей багато.
Я усміхалась тобі завжди радо.
А ти впевнено і насмішкувато
кликав, кажучи:" пора кохати".

А потім вічність десь взялась,
вкорінилась в нас - врослась,
з батьками зустріч, і кохання,
були години і зітхання. зрання.

Відстань, безліч кілометрів,
стерти нам хоч пару метрів,
аби більше не зітхати,
безсилля стерти й щось сказати.

Страшне у мене відчуття:
простила раз, буває вдруге,
ти дзвониш, звісно, не спіша
і кажеш: " ти моя - недуга".

але якби я навчилась некохати.
розійтись і не прощати,
нагримати і накричати,
назад ніколи не приймати.

Якби, якби, - завжди кажу,
бо знаю, що тебе люблю.
й прощу.

Мій улюблений хлопчику, будь поряд. Було б цікаво чекати тебе з армії. Я б цього хотіла: аби ти був патріотом і любив Україну, щоб захищав її і був військовим. Це змушувало б мене лише більше любити тебе. Мій улюблений.
Я вчора вперше в житті сказала: " я тебе кохаю".
Хочеш - не хочеш, в серці залишишся.

Такої допуститись помилки. Я була надто впевнена, і водночас дорікання. Потрібно було слухати інтуїцію. І зупинитись. Все було б добре. Тепер, я не йду на випускний. От я свиня. Божевілля. Нікуди не йду. Прикро дуже.Я хотіла.
Досі все бігає перед очима. Мені соромно. Це тоді я почала розповідати анекдоти і сміятись. Не хотіла виглядати жалісною. Хотіла виглядати гордо, - виглядала. Хоча сама хвилювалась до біса і трішки, і плакати хотілось. Тільки як би вміла.
Мені прикро. Дурна помилка. Все могло б не статись так. І було б добре. От я свиня, один прорахунок багато змарнував.

Коли когось не вистачає -
це серце знає, що втрачає;
коли когось поряд немає -
то видно щастя геть зникає.
*І*
Тебе життя мені дарує,
з чутливим серцем так фліртує,
а потім різко відбирає -
чим більша біль, тим краще грає.

Ну що ж така у мене доля?
колись я знала, що є " воля",
а тепер тікай під землю,
любов із тіла аж рве греблю.

Що ж це так життя жартує:
відбирає, що й дарує?
Що ж це серце так втрачає?
щастя було, й вже немає.
*ІІ*
Коли тебе не вистачає -
моє серце ненависть крає;
коли тебе уже немає -
душа із мене вся зникає.
знає,
що кохає.

Що ти намагаєшся зробити? Вічний, я не знаю нащо ти з'явився. У мене нове життя. Тоді, тоді ще я важко пережила ті 7 чи 8 місяців хандри. Думала, здурію. Біль здавався нестерним і я щодня плакала. А тепер ти фліртуєш зі мною? Коли минуло вже півтори року твоєї відсутності? Дотепнику, досить. У мене тепер є Сергій. Він тоді, у липні, намалював знак вічності на вікні і я згадала тебе. Дякую, Вічний, але мій хлопець витягнув мене з того лайна, в яке я вляпалась. До того ж, я люблю його. А він кохає мене, тому ти не зробиш абсолютно нічого.
16.05-17.05 їдемо до Світлани з моїми однокласницями: Юлею, Іриною, Аліною, Ірою та я з солодкою вишенькою. Це повинна бути грандіозна весела ніч. Ми будемо сміятись, їсти і підемо на "сільськую діскотєку". Ну не можу я не їсти після 18:00. Викладу фото і розповім як це - бути випускниками.
Школа майже завершується. Я скучатиму, обіцяю. Чим ближче ЗНО, тим страшніше, в принципі. Але на уроки ми вже майже не ходимо. Лише здаємо велику суму грошей у невідомість.
Я кохаю вас, якби сильно я не любила слово "кохаю"))) )

Щось колишній згадав про мене враз,
що ж це: від Бога, чи від біса наказ?

Так, давай, кричи, гучніше!
суперечки є і веселіше:
коли знаю, що кохаю,
всі помилки тобі прощаю,
ще й страждаю,
не знаю нащо вибачаю,
між нею і собою
твою душу розділяю.
хоча ні,
благаю, помовчи!
досить кричати, не кричи!
не вищи!
про те, як зрадив
свою втому в ній розрадив,
і утік.
не прощу.
вибач, я тебе люблю.
не розумію чому ж це я мовчу?
в душі кричу!
не можна так було робити,
тіло сестри ну геть згубити,
вбити
нашу рідну кров,
сестринську, троюрідну любов.
ну як ти міг?
кляніть мене, кохані,
від подій серце й розум уже п'яні.

я зуміла, зуміла його простити.
я навчилась її ображати, але
таку помилку мені не вибачити,
не вблагати не згадати. тут і усе.

Що є, те є. Я згідна з рішенням сестри щодо " перерви у родинних стосунках!". Правда, дивне якесь рішення ситуації. я все ще докоряю собі, що, навіть будучи обраною, не покинула його. Але я надіюсь, ви також спробуєте зрозуміти: два роки знайомства і рік закоханості, до того ж "поки любиш - прощаєш" грає роль у цій ситуації. Головне, аби вона не скоїла дурних помилок. А так, це не моя ложка від чаю, тому я не лізу в те, що це за вибір.
Школа. Ось ще тиждень і все - випускники. У п'ятницю хочемо до Світлани на ночівлю, а в понеділок з однокласницями до мене на шашлики. Ось ми і полюбились - " радикальна партія однодумців".
Москалиха. От з'явилась на фронті дівчина дурненька і вирішила принижувати мене. Спочатку я думала вести себе культурно, але тепер дякую їй, бо всі мої дівчатка і я зганяємо на ній злість. Стає легче і смішніше)
Світлана. Паша. Вони говорять по телефону тоді, коли я говорю з Сергієм. По-завчора ми читали з ним мій щоденник. Було дотепно читати особисте і те, як я відмовлялась від будь-якої думки, щоб любити його.
Випускний. Дорогий, але я все ще чекаю сукню)
Літом я мрію подорожувати. З Світланою ми знайдемо роботу і заробимо на свій відпочинок. Але перед цим я повинна вступити в КНУ.ім.Шевченка. Я мушу!
Люблю вас, неповторні мої)

I'm sorry for his choice.
Це не я вирішувала.
Я нічого не міняю.
Просто терпіла і чекала. Я була готова до найгіршого для себе, але тепер мені стає лише гірше від того, що вибір був зроблений. Та я не відповідаю за choice.
Я просто Марина.
І хвилююсь.
досить, в мене теж є почуття.
з мене досить!

Не жартуйте так, бо у мене розпочинається істерика. Я вже другий, чи третій тиждень нервую через дурну причину - вибір. Та ще й не мій.
Закоханість буває у всіх. Всі можуть любити, чому я виключення? Аж смішно.
І Україна. ну що це вбіса таке:? Чому ви з моєї держави так жартуєте? Що ж за люди такі? Де ви, патріоти? Я не хочу втрачати те, заради чого хочу жити. Пора казати " стоп" Росії і Європі, США і сепаратистам. Почніть любити свою державу. Досить шовінізму! Нацизму! І вбивств! Ці смерті не доводять сили, а лише показують рівень безглуздя у керівництві та владі України. Я неприємно вражена і розчарована. Але я все одно люблю Україну! Моїх людей!

Брешу. Ніякого кінця. Немає кінця у цій грі. Лише одне розчарування: в долі.
Чудово розумію, що скоро ЗНО. Бісове ЗНО з 4 предметів, яких я страшенно боюсь! Я повинна вступити в КНУ на політологію. І жити в гуртожитку, або знімати з кимось квартиру та працювати в нічну зміну. Мені байдуже на моє фізичне становище, коли матеріальне буде мене давити. Я повинна бути внормалізуватись і відмовитись від допомоги батьків. Я ладна їздити по студентському до Львова кожні два тижні, а він до мене. Буду готова з Світланою та Пашею дзвонити йому і казати, що у нас весело, нехай приїзжає. Відстань - не межа. Ми ж вже знаємо.
Світлана, я люблю її. У неї все буде добре! Ми поїдемо на початку липня, як і бажаємо, в Львів-Долина-Івано-Франківськ-Суходіл (на 4 дні в похід). Ми повинні. Я хочу.щоб хоч раз моє бажання подорожувати - збулось!
Випускний. Такий дорогий. Мама бажає відмовитись, а йде так мало осіб. Аж страшно чи що! Навіть не знаю, хто правий, а хто ні.
Дні йдуть дуже швидко: на носі вже ДПА, ЗНО, зібрання в Міській Раді, мільйони записів, перевибори голови самоврядування Луцька, вступ, робота. Я втрачу так багато людей, коли покину Луцьк. Якщо покину.
Мрії поки про Карпати. Я уявляю, хочу. Немає кінця цій грі. Вона ще довго триватиме. Вона буде і буде, але я знаю: коли він описав природу, я намалювала її крапля в краплю. Я знаю, що дуже люблю. І якщо потрібно буде віддати життя за неї, за Україну, - я буду готова до цього.Я знаю багатьох таких патріотів.
Українці, я вас кохаю!

Я не бачу себе. Справа у тому, що мені ще трішки важко жити з тим, що я знаю. Я розглядаю багато варіантів завершення даної ситуації і намагаюсь вгамувати свої емоції. Мене то вибивають з колії, то намагаються у неї повернути. Хватить дражнитись з моїми почуттями, друзі.
Нарешті я морально задоволена (ну, не ситуацією, іншим). Раніше я нила Світлані, що чогось не вистачає - тепер трішки легче.
Школа. Ну втекли. Не була я нормально в школі. Що ж, все одно на канікулах купа справ і репетиторів. Скоро ЗНО. У мене паніка.
Сьогодні останній день басейну. Йдемо із Світланою на три сеанси підряд. А ще справа у тому, що вчора ми з нею їздили аж на Гірку Полонку. Хвилин 40 від Луцька. Було весело. Я розповіла про ідею двохтомного роману, який ще не має назви, але є готовий сюжет зі зміненими головними героями. Проте я поки боюсь його писати, адже " Щоденник Морени" (роман мій перший) повторює події, що були у книзі.
А поки я можу лише не нити і радіти завтрішньому дню. Я не можу падати духом, - це надто недозволено для мене.
30.04.2014 з Світланою дивились кіно " Ілюзія обману" у моєму домі. Випили вина (трішечки) із солодощами і насміялись, обговорили мене.
Дякую усім присутнім в моєму житті.Дякую, правда ж.
Крайте мені серце. Крайте, благаю вас. Це точно лише випробування для загартування мого характеру, але поки я загубилась у собі - не бачу нічого.

Вибачте, я не готова. Дурний кінець для першого кохання. Вони винні обоє. Винні. Але я не можу ображатись. Якщо вони закохані, то нехай будуть разом. Нехай кине мене весь світ. Хоча світ мене ніколи не кине.
Такі погані речі можуть зробити лише рідні люди. Вони вчинили і не думали. У мене істерика. Я не плачу. Не кричу. Не пищу, не верещу, не тримаю зла. Тепер вони будуть разом. Нехай будуть. До цієї секунди я чула лише таке у фільмах: твій…твій не то хлопець, не то просто важлива людина зраджує тобі з сестрою. Сестра закохується у цього хлопця. Скажіть, що у мене бісові принципи, але я буду дружити з обома. Більше того, я поясню йому, що це кінцева.
Я все одно люблю Карпати. Нехай себе не винять. Це було найфантастичніше, що зі мною ставалось. Як у фільмах. Я ненавиджу лише себе у цій ситуації. Нічого більше.
Не помру. Ще й не таке переживала і, в майбутньому, переживу.

Я люблю Наталю і залишусь з нею сестрами. Так повинно бути.
Але я не знаю, що робити там.
Там - страшне рішення.
Там - те, до чого я не була готова.