Вибачте, я не готова. Дурний кінець для першого кохання. Вони винні обоє. Винні. Але я не можу ображатись. Якщо вони закохані, то нехай будуть разом. Нехай кине мене весь світ. Хоча світ мене ніколи не кине. Такі погані речі можуть зробити лише рідні люди. Вони вчинили і не думали. У мене істерика. Я не плачу. Не кричу. Не пищу, не верещу, не тримаю зла. Тепер вони будуть разом. Нехай будуть. До цієї секунди я чула лише таке у фільмах: твій…твій не то хлопець, не то просто важлива людина зраджує тобі з сестрою. Сестра закохується у цього хлопця. Скажіть, що у мене бісові принципи, але я буду дружити з обома. Більше того, я поясню йому, що це кінцева. Я все одно люблю Карпати. Нехай себе не винять. Це було найфантастичніше, що зі мною ставалось. Як у фільмах. Я ненавиджу лише себе у цій ситуації. Нічого більше. Не помру. Ще й не таке переживала і, в майбутньому, переживу.