Зустріч. Випадковостей багато.
Я усміхалась тобі завжди радо.
А ти впевнено і насмішкувато
кликав, кажучи:" пора кохати".
А потім вічність десь взялась,
вкорінилась в нас - врослась,
з батьками зустріч, і кохання,
були години і зітхання. зрання.
Відстань, безліч кілометрів,
стерти нам хоч пару метрів,
аби більше не зітхати,
безсилля стерти й щось сказати.
Страшне у мене відчуття:
простила раз, буває вдруге,
ти дзвониш, звісно, не спіша
і кажеш: " ти моя - недуга".
але якби я навчилась некохати.
розійтись і не прощати,
нагримати і накричати,
назад ніколи не приймати.
Якби, якби, - завжди кажу,
бо знаю, що тебе люблю.
й прощу.