@wildandfreelikeanocean
WILDANDFREELIKEANOCEAN
OFFLINE – 22.06.2020 18:01

Это просто Вьюи блог!

Дата регистрации: 19 января 2016 года

Персональный блог WILDANDFREELIKEANOCEAN — Это просто Вьюи блог!

— я взяла нам квитки в одну сторону на сьогодні..

приблизно з такого почалася наша дводенна подорож у старе місто. (і правда, що старе, адже кожного разу, коли я проходила повз деякі будівлі у мене складалося враження, що штукатурка посиплеться мені прямо на голову)

я уже була у Львові з батьками і братом, ми поблудили з екскурсоводом по найвідоміших місцях проплачених йому місцях :) випили Львівської (чесно кажучи, гидотної кави… гидотної для мене, бо я milk lover) але всеодно було круто, бо я була з найріднішими, ми кормили львівськими пляцками голубів і рахували побачену кількість левів. в принципі Львів мені тоді сподобався. літньо- сімейний Львів.

цього разу все було інакше, романтично-різдвяний Львів. зустрів він нас доволі тепло, спокійно, чарівними колядками у найдешевшому транспорті, який я зустрічала за свої 23 роки.

житло. жили ми у хостелі, який я по дурості забронювала на сайті. і по більшій мірі, (мені здається) це спонукало нас на цю подорож, бо відміна бронювання була неможлива і всеодно б довелося виплатити ті прокляті 300 грн. можливо, аби я не піддалася нав'язливій рекламі і не була такою поспішною ми б знайшли щось краще (або гірше). мене все влаштовувало. яка різниця де ти живеш, якшо поруч тебе гріє кохана людина і ви взагалі приїхали насолоджуватися атмосферою зимового Львову?
із плюсів
+ хостел був досить близько розташований до центру
+ там був доволі швидкий вай фай
+ кухня і душ у вільному користуванні
із мінусів
- прохолодно

першого дня ми поблудили по Львову, заглядаючи у вулички і не слідкувавши за часом/маршрутом. дякувати тому, що погода якраз сприяла тому, щоб спокійно тинятися. було трохи прохолодно, але мене гріло відчуття щастя від побаченого нового місця, гаряче латте, Владові теплі обійми і поцілунки.

Ратуша. я як людина, яка зі спортом не то що на ви, а на "ой фу, спорт" трошечки афігела здивувалася кількості східців, які нам треба було пройти. і загвоздка в тому, що ти спочатку не бачиш всіх прєлєстей, адже сходи виникають поступово…і як тільки ти думаєш "нарешті я піднялася" ще один поверх, насміхаючись над твоїми стараннями, з'являється на горизонті. коротше кажучи, поборовши симптоми смерті, такі як "дерев'яні ноги", "помутніння в очах" і "збите дихання" я видерлася на дах. я не знаю як було Владові, адже він мовчки збирався на гору і не нив, як я. можливо він теж був трошечки не в захваті, але мужньо стримував свої емоції.
а на даху була краса…правда! на сонці виблискували дахи церков і соборів, сніг ковдрою вкривав це прекрасне місто. я навіть на декілька хвилин забула, що на нас чекає чергова пригода, яка називається "а тепер спробуй спуститися вниз, по сходах, які стоять майже вертикально і не розбити голову".

вечірній Львів мені сподобався навіть більше, ніж денний. всі ті фонарі, вітрини, підсвітки, вуличні музиканти..все це сповнювало місто романтичною атмосферою. ввечері ми вирішили піти в Криївку …чесно кажучи, спочатку я не дуже хотіла йти, по-перше, начитавшись всіх коментарів потипу "раніше було краще", "зараз дуже дорого", "там жахливо"…моя уява почата малювати страшні картини, де чек перевищує суму в 500 грн, а ти залишаєся незадоволений і засмучений.
реальність була така, що я зрозуміла одне. треба самому переконатися наскільки місце класне чи ні, адже всі люди різні і думки, відповідно різні.
включивши навігатор ми почали шукати славнозвісну Київку..спочатку ми забрели не в той під'їзд і за нами поплентала ще одна парочка (мабуть теж любителі пригод) …зрозумівши нашу помилку, ми давай шукати інші ходи..і вуаля..через хвилин 5 ми стояли перед дверима чергою і десь там було чутно викрики "пароль? "
хвилин через 10 до нас дійшла черга, я наскільки злякавшись, що козак на вході може нас не пропустити якогось чорта почала чисто українською мовою тараторити і давати відповіді на питання ще до того, як його нам зададуть.
далі нас зустріли як давніх знайомих, провели за столик, де ми спробували надзвичайно смачну лимонку, надзвичайно гидетельний м'ятний спотикач і надзвичайно незрозумілі сухарики, які смушували моє горло зжиматися від страху, а мого коханого чихати без перестанку.
коротше кажучи, все там було надзвичайно незвичайне.
i love it
(жаль, що не збереглося тих смішних фото в касці, Владиковий телефон мабуть з позору, що на ньому є такі фото вирішив їх видалити..мда)

другий день.
другий день був не наскільки прекрасним, адже нам не було де толком відпочити і ми находившись цілий день, приїхали на вокзал ще далеко до відправлення нашого потягу. і це було щось, змучені і потомлені ми вже не знали куди себе подіти.
але
до всих цих моментів, ми ще встигли побувати на Личаківському кладовищі, яке просто заворожує своєю красою і в Котокафе.

Це було круто, дійсно круто. коханий зізнався мені в тому, що він уже давно виношував в своїй голові ідею котокафе, але його опередили. я навіть не знаю…цікаво чи було б це вигідною справою відкрити у нас в місті котокафе? зрозуміло що не на 15 котів, але все ж таки..це щось нове і цікаве…нове саме для нашого міста, а ще якщо зробити класний інтер'єв у скандинавському стилі з білими стінами і бірюзовими диванами..це ж взагалі..любов.

щось я відійшла від теми.


Львів.
Львів прекрасний…і я щиро сподіваюсь, що це місто буде тільки початком нашого року подорожів. у найближчих планах - Одеса, Тернопіль (так, я не здамся :D), Чернівці (тому що дуже його радять) і…і побачим. головне кошти і сили.

хочеться тримать тебе за руку 24 години на добу. у мене якась паніка. точніше не так..у мене якийсь панічний страх, що мені тебе мало. і це навіть трохи бісить. дико це якось, отак думати про людину часто. і кожну пісню, вірш чи фільм про кохання підставлять до себе. дико. а ще, я зрозуміла, що найголовніше (те чого мені так і не вийшло навчитися) це вчасно закривати рот. вчора мені папа і слова за Владіка не сказав..а я йому сьогодні видала 'твій двоюрідний брат нам не родич'.. господи…мій мозок по ходу відсутній. для чого я обіжаю своїми словами папу? для чого я розказала про нашу з батьками розмову Владу? я завжди думала, що не жалію ні про що з минулого і не жалію про свої вчинки. я ще так ніколи (ненавиджу це слово, by the way) не помилялася. жалію ще й як. іноді хочеться зашить собі рот. і вообще…треба стараться поменше його откривать. хоч бери та тату собі набий 'закрий рот' чи може 'shut your fucking mouth' зразу так стільно.. особливо якщо шрифтік гарний добавить. і набить прям на всю руку. шоб уж наверняка. чого я на таких депресах? бо єбанута

я тільки що осознала, що я ідіотка.
як би це не звучало…я реально тупа дура.
перечитаю пости, які я вчора написала і виникає непереборне бажання видалить все нахер, але я залишу, нехай це буде згадка про те, що я тупа.

ясно, що батьки мене люблять.
ну..просто по-своєму.
вони хочуть, щоб ми виросли адекватними людьми, з нормальною освітою, щоб у нас була своя сім'я і успішна робота.
я просто занадто все ускладнюю.

у мене вважай, що проблем ніяких немає в житті. оті всі мєлочі, це так…
от вчора Влад про себе розказував, у мами проблеми з здоров'ям..оце да, реальні заботи…а що я?
накручую і придумую все на пустому місці.

наступного разу, коли захочеш нахамить батькам, а особливо мамі, помни, Маша, як вона плакала і вибачалася за те, що стала для всіх обузою, проблемою і як вона ненавидить себе за безпомочность і що вона думає, що нам без неї буде простіше. помни і завали нарешті свого рота.

і купи валеріанки.

як же треба довести дитину, що я готова даже спать з мужиками за гроші, аби тіки в батьків не брать?
даже секс з жирним і старим мужиком не кажеться мені наскільки ужасним.
і унізітільним, як взгляд і фразочки батьків, а особливо мами.

і вона якби прямо не каже, що я лайно.
але оці натяки, взгляди..
я вже зрозуміла, що мене немає за шо любить..
я вже нічого не хочу.
я не хочу стараться, не хочу ходить на роботу.
я не хочу нічого, бо ВСЕ буде не так.
я просто хочу вмерти.

щоб од мене більше нічого не ждали.

я наскільки зла, що мені не хочеться пояснювати і писати все знову, тому я просто вставлю тут повідомлення, яке я відправила Ксюші, з певними доповненнями…і в кінці ще допишу…
тіки шо поругалася з мамою. канешно не перший раз.
мене вона аж вибісила.. тоже далеко НЕ ПЕРШИЙ РАЗ
началося вообще з того, що я вчора ходила гулять і Владова сестра предложила попить пива, я короче випила 2 стакани, мене так розморило, шо я заснула…хоть і поставила будільнік, я його не почула, прийшла додому у 3,15
якимось чудом вообще проснулася…но то таке..я сьогодні зранку встала у пів 10..як і завжди я встаю..і сьогодні НА УДІВЛЄНІЄ я проснулася і поняла, що я виспалася)
ніхто мені нічого не каже. .ОК
шось я рішила зварить суп..іду в погріб по картошку…а у нас кіт уйобок сре під дверима входними…хоть і туалет в нього є..чогось йому нравиться там…і я така злюща постоянно, бо я все те убираю, мию там пол і так КОЖЕН ДЕНЬ
і тому коту похуй..ми його з папою і пиздили і кричали…оце стоїть не вслідить і все…насре
і оце ж сьогодні спускаюся я…дивлюся - насрав..я блять залітаю в комнату, хватаю його за шкібарки тащу до дверей…я так кричала на нього, що я думала його убью..
потом кажу мамі "це я сьогодні останній раз за ним убирала. мені пофіг. хай хоч здохне, я всеодно цього кота не люблю" а мама така каже "ти мені тут не кричи, якщо ти не виспалася, то нефіг тиняться до 4 утра" а я кажу "при чому тут не виспалася? Я кожен день убираю за тим котом, не ти! Я. мию пол, прибираю те лайно смердюче…а кіт даже на руки не йде і ніколи не йшов..при тому, що я вас не заставляла ніколи за своїми животними убирать" а вона тіпа каже "я тобі вже сказала, що нема чого тиняться до пів 4"…

сука…а я стою…і думаю..блять при чому тут те, що я десь хожу? і кажу "яка разниця де я хожу?" а вона "буде в тебе своя хата то і ходи до скікох хоч "
а мене аж розтіліпало… кажу "не нада начинать цю пісню..то буде тобі 16 ходи де хоч, то буде 18, то 21, а тепер в тебе нові приколи?" а вона "я такого не казала "
сука…я думала щас псіхану…хотя я і так на взводі
кажу "нада запоминать, що ти кажеш "
розвернулася і пішла
сука
я щас на скільки злюща, що мені хочеться собрать манатки і ніколи блять з нею не говорить. навіть не дивлячись на те, що мені немає куди іти, що у мене немає грошей і є універ, який треба закінчить, бо залишилося пів року. МЕНІ ПОХУЙ!

оце ВЄЧНО всю мою жизнь у мене з мамою були якісь тьорки…
потому шо вона вообще така людина, що от вона в школі золоту медаль получила, в універі у неї все круто…красний діплом.., найшла чоловіка, родила дитину у 22….і от вона думає, що я тепер тоже должна так жить
як же мене заєбали ці нотації по любому поводу..
що не зроби
ВСЕ не так
убереш в хаті - а чого ти ше бур'ян не вирвала?
вирвеш бур'ян на клумбах - а чого на городі не вирвала?
заробила 4 - а чого не 5?
і оце так постоянно… З УСИМ
у мене вже нерви не видержують…оцих її взглядів, наче я нічтожество якесь.

я вже заєбалася буть херовою дочкою, я заєбалася жить так, як всі хочуть, щоб я жила, я заєбалася шось робить "бо треба" або "бо шо люди скажуть".
я хіба наскільки погана людина?
я щас сижу і ридаю.

ДА у мене немає чоловіка у 23 года
ДА я вчусь на платному
ДА у мене немає постоянної роботи
але
ну шо я зробила не так в цій жизні?
чого мене так не люблять?
я не наркоманша, не курю, можна сказать не пью (по крайній мірі можу не пить, якшо треба), не залетіла і не родила дитину в 16 од якогось придурка, я не зробила нічого кримінального за свою жизнь.
тоді чого мене так не люблять?

у мене не то, що занижена самооцінка. у мене її немає.
я живу постійно з відчуттям невиправданих ожиданій. наче вони ждали од мене неясно шо, а получилася херова Маша.

то шо мене тепер? убить?

начинається історія як з Сашком. тільки той зі своїми друзями таскався як з писаною торбою, а Влад з братом.

що я не так сказала?
попросила вийти в город походить хоча б 20 хвилин? да уж…це великий крок.
'я піду в город тіки якщо покемонів ловить' Руслан
'ааа тоді я точно не піду' Влад

афігєнний діалог

ТІКИ ОТ ЗАМИНКА В ТОМУ, ЩО Я РУСЛАНА НЕ ЗВАЛА!

ох і блять я захотіла неймовірного…погулять зі своїм хлопцем..оце так запроси в мене. я в шоці. куди тим дівчатам зі своїми айфонами і машинами браться…

більше не збираюся я приходить додому, щоб покурить кальян. аби ще я його курила, а так це називається прихожу шоб всі покурили кальян. краще б проводила час більш продуктивно, або б хоча б приємніше для себе. а то ця звичка дибільна рідко казати ні. фух господи, збавляй, Маша.

я просто в шоці з Влада. я все розумію, що брат їде..це все сумно…але це ж не на завжди. що прям і на пів години не може в город вийти. ну справи його. я завтра теж не вийду. навіть якщо дуже хочеться. навіть якщо я не хочу з ним свариться. просто не вийду. щоб показать йому як це виглядає з боку. ефект зеркала, мать його в йоб.

я просто перебуваю в глубокому ахує зі своїх батьків.
а тепер і брата, який такий спокойний, тихенький, мовчки робить все, що йому скажуть…хоча я знаю, що в голові, він кіпішує не менше мого, просто я своїх емоцій не стримую.

я кожен день шось роблю і помагаю. ввечері буває вихожу гулять, сорян канешно, але у мене якби канікули…останні при тому у моєму житті нормальні літні канікули!
говорила я з Владіком по телефону, дзвонить мама..я вихожу питаю "що?" а вона зразу з таким недовольним лицем і злостю в голосі "ти що по телефону говориш?" я уже поняла, що буде блять весело.. кажу "да", вона "ну то договориш та прийдеш".
підхожу через хвилини 3.
і тут началось.
грім посеред ясного неба.
як начала вона кіпішувать…(чесно кажучи я і не поняла причини), а мені ж пальця в рот не клади, дай тіки повод…я блін збісилася, сказала, що не собираюся вислуховувать крики в свою сторону.
а найбільше збісило, коли батько каже "такі нерви, персену попий "
а я думаю "да сука, ви на мене начали кричать без причини. (как всегда), вам все не так і хер коли вгодиш і мені ще персену треба попить? удівітільно, що я ще не вбила себе, щоб не вислуховувать вашу херню"

це називається "як з нехуя доїбать дитину "
а потом главне сука такі всі спокойні, уже те принеси, те подай…утютютю..
і ці вопросіки "чого ти така нервна? "
бо ви блять мене доканали і хочте, щоб я вам ходила і мило улибалася?
аж зло бере.

от я сиділа і думала..Владік росте без батька, але у нього є такі цікаві риси характеру і поведінки. і думки стосовно сім'ї, вірності, зрад…

я не кажу, що він там уже завтра готовий до сім'ї і дітей…

незважаючи на те, що йому лише 20 років, у нього уже закладені гарні моральні цінності. це круто. з нього буде хороший чоловік і батько. я так думаю.

це видно

і це мило.

завжди цікаво послухать, що він каже по цьому поводу…і як себе веде. тільки сумно трохи. хоч він і каже, що мама йому дала все що йому треба.

да, це може буть так, але кожній дитині, треба і папа, і мама.

хто б там шо не казав.


я знаю, чого я злюсь.
бо я не отримую тіїє уваги, що спочатку…ну якби ясень пень, що ніхто не буде проводити з тобою 24години на добу.
але в мене таке враження, що він мене уникає через місячні.
чи це просто моя тупа бабська логіка?

єдине, що мене радує, що Р. скоро поїде…і В. буде зі мною частіше. залишилося потерпіти до середи.
якщо я не остину до тих пір.
чи він.
(під тиском моїх істерик)

да уж, Маша, скоро, коли ти перечитуватимеш цей блог… і більш за все, що хлопця в тебе вже не буде)))

так от знай, ти майстерно умудряєшся все зіпсувати. бо мила ідилія у стосунках це не для тебе, да? тобі треба якісь драми, сварки, щоб потім говорити…"от який ти.."

сука

як же я ненавиджу це в собі. все було нормально!! чого я почала ображатися на В.? бо він сказав, що хоче лягти спати раніше? а нічого, що це тобі в магазин завтра зранку вставать, тупа ти дура. і тепер він не бере трубку, навіть після сотні повідомлень і сотні дзвінків… умнічка))

подзвонить до Руслана, чи це буде занадто принизливо?

хочу почуть його голос і знати, що у нас все добре. я ж просто не засну.

ахахахахха тільки що випадково прочитала про те, що я писала про В.)))
як все змінюється…

ніколи не кажи ніколи))

рівно через місяць треба не забути підвести ітоги липня, а потім і серпня. бо якщо я залишу все це на "итоги лета" я забуду все, що хотіла написати. я і так…

Сайт июня: вьюі
Знакомство
июня : В. і вся компанія, хоч це було не в червні, а раніше, але нехай буде так..
Фильм
июня : дневник памяти з В.
Напиток
июня : зубровка
Место
июня : вдома у Р.
Исполнитель
июня : Меладзе з Ксюшкою :D
Песня июня : багато, cake by the ocean, heroina, ііііі…забула ту пісню, яка в машині грала і мене задовбала, чесно кажучи :D
Лучшая поездка июня : ставочок, в К. на екзамени
Традиция июня : двіжувать, займатись коханням.
Чувство июня : закоханість. (при тому не лише в людину)
Лучший день июня : день, коли я закрила сесію)
Вещь июня : підвіска ключик.
Вопрос июня : шо ти собі думаєш? - від батьків.
Цвет июня : білий
Мечта июня : була мрія здати екзамени, от і здала))
Время суток июня : вечір і ніч
Фраза июня : танцуй, пока молодая.
Слово июня : нічого.
Открытие июня : люди змінюються, іноді не в кращу сторону.
Книга июня : хотіла прочитать " последнее танго в париже" і шось нікак.
Сериал июня : милые обманщицы, грим
Одежда июня : світлі джинсові шорти.
Пожелание июня : життя коротке, проживай його яскраво. і не жалій ні про шо.
Достижение июня : не спилася :D

я завжди знала, що ми з мамою ніколи не були найкращими подругами.
та і взагалі якби подругами.
але вчора, це просто був пік моєї злості.
вона сказала, що я "легкомислєнна" (з натяком, шо я шалава, чи що?) і що ми з братом "не пристосовані до життя "
а на моє питання "що ти од мене чекаєш?" вона промовчала.
ну от я і псіханула і сказала, що "у нас вдома завжди все не так, щоб ми не зробили чи не сказали, все завжди буде не так, я не здивована"

я наскільки була зла.
вона і половини не знає, про моє особисте життя, бо якби дізналася, то ахуєла б. якби знала про все-все, що я пережила і переживаю.

а В. вчора сказав, що любить мене. я сказала, що теж.
але сьогодні…я подумала, і не то що б я його люблю…просто він мені подобається.
до кохання тут ще далеченько, але нехай буде так як є.
поживем - побачим.
сьогодні ми маємо поговорити про те, чи варто нам зустрічатися.
а і правда…варто?

WILDANDFREELIKEANOCEAN

Самые популярные посты

18

як же мене просто виморажує, коли люди набивають тату англійською (чи будь-якою іншою мовою) ЯКЕ НАХЕР НАПИСАНЕ НЕПРАВИЛЬНОООО. мене щас ...

17

в 18:27 по киевскому времени мне вдруг все надоело. к моему огромному сожалению, это событие произошло внезапно, и я совершенно не был к...

17

соблюдая все заповеди приличия, ты теперь избегаешь его старательно. между вами особый род безразличия: вы приятели. жизнь откровен...

17

нет, не увидимся никогда никогда не увидимся: эта зима погребет нас под слоем снега года-под слоями пыли однажды проснемся и даже ...

16

а взагалі….щоб не казали, не дивлячись на те, що я така емоційна істерічка..що я псіхую і тд. ніхто не здогадається про шо я думаю....

15

Как прожить счастливо всю жизнь с одним человеком.

1. Мой совет всем, кто бредит бытием на одной территории с мужчиной - не начинай с ним жить (да даже, наверное, встречаться), пока ты не ...