хочеться тримать тебе за руку 24 години на добу. у мене якась паніка. точніше не так..у мене якийсь панічний страх, що мені тебе мало. і це навіть трохи бісить. дико це якось, отак думати про людину часто. і кожну пісню, вірш чи фільм про кохання підставлять до себе. дико. а ще, я зрозуміла, що найголовніше (те чого мені так і не вийшло навчитися) це вчасно закривати рот. вчора мені папа і слова за Владіка не сказав..а я йому сьогодні видала 'твій двоюрідний брат нам не родич'.. господи…мій мозок по ходу відсутній. для чого я обіжаю своїми словами папу? для чого я розказала про нашу з батьками розмову Владу? я завжди думала, що не жалію ні про що з минулого і не жалію про свої вчинки. я ще так ніколи (ненавиджу це слово, by the way) не помилялася. жалію ще й як. іноді хочеться зашить собі рот. і вообще…треба стараться поменше його откривать. хоч бери та тату собі набий 'закрий рот' чи може 'shut your fucking mouth' зразу так стільно.. особливо якщо шрифтік гарний добавить. і набить прям на всю руку. шоб уж наверняка. чого я на таких депресах? бо єбанута