я просто перебуваю в глубокому ахує зі своїх батьків.
а тепер і брата, який такий спокойний, тихенький, мовчки робить все, що йому скажуть…хоча я знаю, що в голові, він кіпішує не менше мого, просто я своїх емоцій не стримую.
я кожен день шось роблю і помагаю. ввечері буває вихожу гулять, сорян канешно, але у мене якби канікули…останні при тому у моєму житті нормальні літні канікули!
говорила я з Владіком по телефону, дзвонить мама..я вихожу питаю "що?" а вона зразу з таким недовольним лицем і злостю в голосі "ти що по телефону говориш?" я уже поняла, що буде блять весело.. кажу "да", вона "ну то договориш та прийдеш".
підхожу через хвилини 3.
і тут началось.
грім посеред ясного неба.
як начала вона кіпішувать…(чесно кажучи я і не поняла причини), а мені ж пальця в рот не клади, дай тіки повод…я блін збісилася, сказала, що не собираюся вислуховувать крики в свою сторону.
а найбільше збісило, коли батько каже "такі нерви, персену попий "
а я думаю "да сука, ви на мене начали кричать без причини. (как всегда), вам все не так і хер коли вгодиш і мені ще персену треба попить? удівітільно, що я ще не вбила себе, щоб не вислуховувать вашу херню"
це називається "як з нехуя доїбать дитину "
а потом главне сука такі всі спокойні, уже те принеси, те подай…утютютю..
і ці вопросіки "чого ти така нервна? "
бо ви блять мене доканали і хочте, щоб я вам ходила і мило улибалася?
аж зло бере.