Это просто Вьюи блог!

вже жалію про те, що написала.

і взагалі, що веду себе як ідіотка.
фу

я занадто обідчива на людей.
особливо на тих, на яких мені далеко не пофіг.

псіханула і не беру трубку.
бо я 2 години чекала, поки В. подзвонить.

а це сижу і думаю…хіба не бред?
він не мій хлопець, щоб я на нього ображалася.
написать йому смс..чи ні?

чогось згадала, як вчора ми сиділи на кухні…і їли раків.
і ти кажеш мені "ти неправильно їх чистиш "
а я "ну так покажи мені "
ти "ага, яка хитра, хочеш шоб я тобі їх почистив? неа "
і я тихенько "ти мене геть не любиш, даж помогти не хочеш "
і ти почув…і коли я пішла взять чашку, вернулась до столу, там лежав почищений рак.
це було супер круто і мило.
не такий ти вже і гордий, В.

правда кажуть, що у дорослих все вимірюється в цифрах.
хоча я далеко не математичний фанат, але я з кожним роком впевнююся, що у будь-якому питанні мого життя вспливають цифри.
починаючи з моїх років, потім у кількості зарплати (як і своєї, так і чужої), у кількості одягу, кількості виспаних годин, кількості випитого алкоголю, кількості друзів…це все безкінечний потік цифер…

от і вчора…
говорили ми з В. про зустрічання…ну як говорили, натякали один одному, а в решті-решт ніхто не наважився нічого сказати.
і не дивно, зважаючи на те, як місяць тому (чи більше) ми яросно переконували один одного, що ніяких зустрічань у нас не буде..і що ми взагалі до цього не готові.
виявляються готові.
яка блін іронія.
і мене зараз цікавить питання якого ж ми числа типу почали зустрічатись.
знову цифри.
хочу, щоб це була гарна цифра.
але хіба це так важливо?

вчора я повністю провалила місію на 1000 калорій, зате сьогодні я досить таки прекрасно вписуюсь в рамки. ну як…ще цілий вечір попереду..не будем зарікатись.

вдома.
я люблю своїх батьків. дуже.
але в мене складається таке враження, що з часів маминої хвороби я стала до неї відноситися дуже жостко. я не хочу казати всі ті речі, батьки ніколи мене особо не закидують роботою. суть не в тому. що б я не зробила, то завжди буде не те, завжди буде не так, завжди буде недостатньо добре чи просто недостатньо. я не знаю коли це трапилося, але у мене всередині наче щось погасло. і я більше не стараюся. у мене немає ніяких мрій чи бажань немає тяги щось зробити чи допомогти, бо я знаю, що всеодно знайдуть до чого придратися. правду кажуть, що всі комплекси у нас ідуть з дитинства. я в цьому частенько переконуюся.

є дуже багато роботи, якої я не хочу робить…і я знаю, що мама часто плаче і винить себе в тому, що вона не може нам допомогти. хіба я не тварь?
ще один план на липень
* вчасно закривати рота перед батьками. не хамити. і більше робити роботи..бо всеодно лежання перед ноутом ні до чого не призведуть.

я думаю, може поїхати в серпні в К.? правда куди там їхати? до С..якщо він буде не проти, бо все таки я зараз з В. і до речі, у мене все частіше і частіше виникають думки про те, щоб сказати йому про те, що нам слід зустрічатися. але в той момент..мене щось зупиняє. не знаю чи це буде правильний крок. а з іншого боку, ніколи не дізнаєшся поки не спробуєш, правильно?

сьогодні розпочався другий місяць літа, якто навіть груснінько. все занадто швидко змінюється. занадто)
я ніколи не розуміла і не зрозумію людей, які пишуть "проєбали літо/день/місяць і тд"..ну так, ви, лежачи на дивані цілими днями ще маєте сили на щось жалітися? бред. відривайте свою ліниву тушку і змінюйте самі те, що вас не влаштовує, бо крім вас цього ніхто не зробить. така правда цього життя. всім пофіг на всіх.

у мене червень пройшов спокійно. по-домашньому.
+ я знайшла людину, з якою мені добре ♥
+ я допомагаю батькам по дому
+ у мене є компанія, з якими це літо не буде таким унилим
+ я помирилася з Ю. (хоча ще не впевнена, що це чистий плюс, бо довіряти їй щось не тягне поки що)
+ я купалася в ставку

— я занадто лінива і пасивна

хоч мінусів не багато, а точніше один, але він досить таки вагомий. тому треба взяти себе в руки і ось мої плани на липень:

* передивиться "секс і місто "
* прочитати до кінця декілька книг
* зайнятися спортом. (хоча б пів годинки в день)
* посидіти на харчуванні 1000 калорій в день, для того, щоб покращити фігуру.
* пити 2 л води в день
* знайти роботку (ну це навряд чи..бо де її взять тут? пф)
* понашуковувать у пінтересті 30 day challenges і зайнятися тою фігньою.
* менше розмовляти суржиком в реалі (але фак, ай лав іт соу мач..звучить прікольнінько)
* писати сюди про зроблені справи, якщо не кожного дня, то хоча б через день.

дикий вечір вчора був.
і я разом з тим.

у тій компанії лише два симпатичних хлопця, яких можна воспринімать як хлопців…ну ні, брешу три.
але з А. у мене точно нічо не буде. я і сама не хочу…бо…нормально зараз все. не треба псувати.
з О. вчора було весело, але у нього там якась дівчина є. і от теж, що це воно таке? у нього там дівчина, а він ходить у В. розпитує чи я мучу з кимось чи ні. а потім ще й цілує мене. класна мабуть у нього там дівчина.
а от В. він мене чимось зачепив звісно, але не знаю. хоче занадто багато, щоб я лише з ним була. і це реально багато. я то до чого стремлюся?
нема відносин - нема проблем.
але поки що не виходить чомусь.

та чому, бо я веду себе як шлюха. той В. мене звав, додому проводив, то понятно, що він собі надумав там. але я так хотіла поцілувать О. хотіла та і зробила. і я якось не жалію про це.
бред якийсь.

мені мало і мало уваги. звідки в мене така тяга до увази з боку чоловічої статі?
(кажуть, що все йде з дитинства..типу може не вистачає увази з боку батька. але це бред. мої батьки найкращі і уваги з боку батька вистачало…а от з боку мами…хм…може все діло в тому?)

іноді мене накриває хвилями незрозумілої параної, наче за мною хто слідить чи іде. це може трапитися, коли я іду по вулиці, а за спиною хлопець (чи декілька). у мене аж всередині все стискається. починається паніка.

або я думаю, що хтось читає мої переписки вк чи навіть тут мій блог.
не то, що б я щось хочу від когось приховувати. просто це ж мої переписки, це особисте, яке нікого не стосується.

і я думаю, що для всього є свої причини. як Р. читав мій блог, а я і не знала…а він читав і мовчав, що все читає…афігєть)
або як на нас з І. накинувся хлопець. тому не дивно, що я сіпаюся по причині і без.

коли алкоголь вдаряє в голову, тобі хочеться робить необдумані вчинки. і ти не дуже задумуєшся про наслідки. як було зі мною декілька днів тому. просто я думаю, що люди, які цілуються рано чи пізно захочуть більшого. і це не лише один приклад. коли ти працюєш на роботі і постійно робиш одне і те ж - хочеш більшого. отримуєш зарплату -хочеш більшої. поїхав у одне місто - захотів побачити весь світ. і це не дивно. бо у людей така натура, їм постійно всього мало і мало.

і не то, що б я не хотіла зробити те, що рано чи пізно трапиться, якщо ми не перестанемо цілуватися… ні..просто..тепер уже і я задумуюся чи дійсно це хороша ідея. як сказав один чувак в інстаграмі "если вы с кем то ебетесь, то он вам не друг". він мені і так не друг. просто це ж не буде продовжуватися і не буде переливатися в шось інше. а чи вартий той раз чи два всім неловкостям, які можуть бути далі?
але з іншого боку…які неловкості. ніхто з нас не претендує зустрічатися одн з одним. теж мені..ці всі за і проти. муки совісті. брр..бісить.
я ж вирішила, що треба робити те, що хочеться мені і наплювати на всі стереотипи і рамки. життя занадто коротке.

просто головне (перед тим як я на все плюватиму) треба:
1. спитати його з чого б це він передумав. все таки говорив "неа.нічого ми робить не будем, бо я хочу з тобою нормально общаться "
2. не робить дурниць і використовувати захист.
єдина людина, якій я могла дозволити це не робити був С. навіть не знаю чому…якось мені з ним було не страшно. навіть не то, що не страшно…просто так виходило.

от дивні в нас з С. відносини. між нами нічого вже вроді немає…а вроді і є.
але більш за все, що немає. я надіюсь він теж так думає.

треба пообіцяти собі писати сюди кожного дня.
навіть рядок-два.
подивилась у одному фільмі, що це допомагає зрозуміти себе.
а допомога мені явно не завадить.

я люблю поцілунки.
ні, навіть не так, я обожнюю поцілунки.
хоч і пишуть, що козероги до цього равнодушні.
неа, тільки не я.

я люблю цілуватись і відчувати, як хлопця тягне до мене. як його сильні руки обіймають мене за талію, потім спускаються нижче. як хлопець притискається до мене (і я притискаюсь до нього у відповідь). коли він рукою проводить мені по тілу, перебирає волосся…як його губи шукають мої, цілує моє обличчя, шию..
як він кусає мене за губи.
от шо я люблю, поцілунки з грубощами.
я не люблю ванільні чмоки-чмоки.
я люблю, коли хлопець домінує і показує свою силу.

от це все моє. і я не соромлюсь цього.
з чого б це вдруг?
не моя вина, що у нас у світі діють ці стереотипи про дівчат-шлюх.

нещасні і обділені хлопці починають страждати фігнею. от і маємо.
таке враження наче лише їм можна демонструвати свою сексуальність і полігамність. це так низько. дівчатам завжди заборонялося вголос говорити про те, скільки у неї було хлопців, особливо, якщо їх було декілька.
дівчатам не можна і те, і те…зате хлопцям можна все.

бред.

зрозуміло, що у всьому треба знати міру. і не переходити за рамки.
але це мають бути твої власні рамки, ане нав'язані суспільством.
хочеш займатися сексом направо і наліво?
ок.
а я от хочу цілуватись.

особливо, коли не зв'язаний ні з ким. у тебе немає чоловіка і хлопця.
ну от і все. у тебе є ти. і ця ти має жити на повну, ане забороняти собі щось, щоб у старості потім сидіти і жаліти про упущені шанси.

що тільки не відбувається в цьому житті.
іноді починаєш задумуватись для чого воно всі ці непонятні ситуації? чи вони тебе реально вчать чомусь?

я б ніколи не подумала, що можу сказати прямо людині, що я не хочу відносин. хоча, це бред, що в цьому такого?
почну з початку. щоб потім через декілька років дивуватися яка я дурочка.
коли Ж. мені написав, я і подумати не могла, що він до чогось веде. до чогось наскільки серйозного. і мене це злякало. навіть не так, я чітко усвідомила, що я цього не хочу. чи може це тільки з ним?
просто моє життя зараз таке…ммм..моє. і я не хочу його ні з ким розділяти. я не хочу нікому і нічого пояснювати. не хочу якось оправдувати свої вчинки. вибачатися і підстраюватись.
те що ми з ним пару раз погуляли і поцілуватися для мене means nothing.
і не через те, що я от така крута…просто я думала для нього теж. ан ні, хлопчина настроївся на серйозні відносини. в ітогі, мене обвинив, що проблема в мені.
а проблема взагалі є?

Ты пускаешь людей в свое море, а они не умеют плавать и тонут, обвиняя во всем тебя.

я от погоджуюся з думкою М. брата, потипу "ти просто не зустріла потрібну людину. з ним ти захочеш і весілля і дітей. всьогго і зразу".
так і є.
але поки ця, моя людина, десь займається своїми справами..чому я не можу зайняться своїми?
і взагалі, мене це доводить до сказу, коли хлопці цілують дівчину, то можна сказати "ой, а ти знаєш, я був п'яний/я думав, що ти мені подобаєшся" бла бла…і дівчата повірять і будуть говорити "ну да..це хлопці, вони всі такі". а як дівчина зробить те, що їй хочеться обійме/поцілує/переспить…ВСЕ. статус шлюхи тобі забезпечений.
я уже уявляю, що там Ж. про мене понарозказував.
але одна така невеличка деталька - i don't care.

я не розумію причин його злості і мабуть не зрозумію.

і це далеко не єдина річ яку "не розумію".

мені виписує братовий однокласник. сорі, але на що ти надієшся? не хочеться його ображати, бо ми якби спілкуємося..і надіюсь будемо знаходитись в одній компанії.
(я в надії не те, що він там буде, а те, що я трохи затримаюсь в цій компанії. літо вже близько, а з цими заводними рібятами, воно може стати просто unreal)
і я не хочу нічого псувати. а він одно пише і пише. і знову ці непрозорі натяки.
бррр… що за манія?
чому я такий солодкий фрукт для менших за мене хлопців? у мене на лобі написано, що я збираюся розбещувати дітей? чи як?

і нехай кажуть, що вік не головне… от для кого не головне, нехай живуть як хочуть. а я буду жити як хочу я.

а ще, я замітила таку прикольну штуку, що з роками нашого знайомства з К. міняється і рівень закладів в які ми ходимо. от в честь мого давно минувшого дн, він повів мене в грузинський ресторанчик. я спробувала натуральний тархун. далеко не та бадяга, яку продають в пластикових бутилках.
от воно, дорослішаємо. аж страшно. але і класно.
витрачати гроші на хороші заклади..це приємно.
на хорошу їжу, одяг, на себе… де б їх тільки взяти тих грошей?

а ще, у мене в планах почати харчуватися більш менш правильно. я не кажу, що збираюся стати ненормальним зожником, який вираховує у всьому калорії.. ні, просто їсти нормальну їжу. не чіпси і майонез.. я якби і розумію, що там хімія, але іноді хочеться. просто треба краще зрозуміти і розібратися, що це реальна шкода моєму організму. це не жарти і не тому, що так модно. мене, до речі, бісить оцей культ тіла, накачаних і навіть перекачаних дівчат..брр.. молоді канешн…але…ну неважливо. кожному своє.

прірва. між нами зараз така прірва.
і я зрозуміла як воно, коли у людей зовсім інші інтереси і бажання в житті.
коли хтось один деградує, а інший йде вперед.
(я не кажу, що я десь далеко зайшла …anyway)

іноді таке буває, що ти чітко усвідомлюєш - все! далі нічого немає.
і добре, коли це усвідомлюєш на ранніх стадіях. (хоча наші 5-6 років я б не назвала ранньою стадією) але краще, ніж коли в тебе обручка і діти.
це страшно розуміти, що ти не там де тобі слід бути сьогодні.
а роки ідуть.

і я знаю, що він думає так само. просто хлопці не говорять.
але…це ж видно.
і мені "подобається" як чуть що, він починає кричати і нервувати.
щось не те сказала - фиркнув, послав і сидить.
думає, що я нікуди не дінусь мабуть.
чи навпаки хоче, щоб ділась?

каже "ти перед моїми друзями мене оскорбляєш "
емм… sorry, why?
то він мені каже "єбало закрила", то "та пішла ти.." і це все серйозно і перед його ж друзями.
обідно те, що я нікому не дозволяю себе оскорбляти і завжди можу постояти з себе. а тут…якась безвихідь.
і я зрозуміла. у мене "комплекс жертви "
чи як називається стан, коли хлопець принижує дівчину як тільки можна, а вона терпить? я завжди казала "ніколи такого терпіти не буду. ще раз і точно піду "
і скільки таких разів було? я завжди шоь чекаю.
знака блять зверху.
аж злюсь сама на себе.
зараз я чекаю, що він поїде додому і я буду одна в квартирі.
а якщо не поїде, які ти ще відмазки знайдеш, а, Мері?

я тут подумала…не даруєш обручку - ок. я більше за це ні слова не скажу. а то таке враження, що я тебе змушую…а такі 'подарунки' мені не треба.

сижу та і думаю.

хіба воно того варте, що я живу не в гуртожитку, а на квартирі…хіба воно варте, щоб я терпіла все те, що він каже?

мабуть ні.
але я всеодно нічого не роблю.

недавно писала, що треба внести в список "навчитися вчасно закривати рот"…я тут подумала, треба внести корективи - "навчитися вчасно закривати рот людям"!