Это просто Вьюи блог

Відпустити старе, заради нового. Передбачення. Дійсно, це саме те, що мені зараз найбільш потрібно. Чи готова відпустити? Я змушена. А також, є бажання. Велике, нестерпне бажання. Адже, новий старт вже зовсім близько. Нова місія. Новий етап. Твоє "я заскучав" змусило моє серце шалено битись, наче кричати. І це ще я говорила, що мені все одно. Що вже пройшло. Нічого не пройшло. Зовсім. Боюсь лише одного - вибору. Якщо хоч щось змусить мене його зробити я просто закриюсь. Від всіх. І це мене лякає. Завжди вчилась жити сьогоднішнім днем, але важко не думати що далі, що ж там за тим поворотом. І чи правильно я йду? Буде як буде… Набридла ця фраза. Мабуть зміню її. Все буде добре! Все буде бардзо добре! Все буде так, як я хочу! Ось так краще. Позитивний настрій. Лише позитивні думки! Зможу! :)

Як я сумую за твоїм запахом…

Мінімілізувати очікування, для більшого почуття задоволення від отриманого. В нас різні дороги, різні життя. Але якийсь прозорий, проте занадто відчутний зв'язок завжди існував та існує. Відпустити? Нереально. Забути? На деякий час. Все одно повертається. Знову і знову. Давай залишатись собою, давай віддамось обставинам і довіримось долі. Можливо скоро фінал, можливо кульмінація, можливо зав'язка. Нам залишається лише здогадуватись. Ще 3 дні і ти знову поруч. А я досі не розібралась в собі. Адже, безмежно сумую за людиною, яка зробила твою відсутність непомітною. Занадто тяжко а я вже немаю ніяких сил. Буде як буде…

Виходить не заслужила.

Нереальність. Я щаслива! Цілком і повністю! Поряд зі мною та людина, яка мені підходить, яка мене розуміє, яка мені безмежно приємна. Насолодження кожною хвилиною, кожним дотиком. Ми відбиті. Глечики. Без слів.

Вибір зробленно. Назад дороги немає.

Місяць самовдосконалення та розвитку.

Нічого немає сенсу… Це пустий номер. Знову залишається лише приглушувати почуття. Насильно! Без будь-якого бажання. Нажаль.

Бути сильною! Не зациклюватись! Не нити! Не накручувати! Не засмучуватись! Не думати! Все буде так, як має бути! Все буде чудово! Це точно!

Шалена вечірка. Алкоголь. Друзі. Музика. Танці. І ти. Завжди поряд. Біля мене. Зі мною. Ця ніч була наша. Після вечірки голодні та стомлені пішли їсти шаурму. Це було весело. Дійсно. І смачно, до речі. Пусті вулички, самотня стометрівка. Мурашки по шкірі. Ми лише вдвох. Як я цього хотіла. Твої обійми. Цей прозорий але такий відчутній зв'язок між нами. Твій присмак на моїх губах. Знаєш, здається я закохалась. Чесно. І це, звичайно ж, дуже лякає. Я знову поглиблююсь в невідому бездну. Можливо, після тієї болі, яку я нещодавно витерпіла в мене все буде добре? Хоть колись? Хоть трошки? Я можу побути щасливою? Чи варто знову відкриватись? Я боюсь знову зради, підстави, образи. Але хочу. До нестями хочу. Бути з тобою. Мене тягне до тебе. Як магнітом. Дякую, за цю ніч. Сподіваюсь на продовження.

І знову твоя турбота. І знову шалені флюїди. І знову ти зовсім близько. Можливо залежність. Але приємна. Жахливо приємна залежність.

Ніч. Швидкий експресс. Дорога додому. Роздуми про життя, про дещо вічне, про те, що хвилює. Думки про нас. Саме нас. Не тебе і мене, а просто нас. Чи можливо таке взагалі? Чи я не перебільшую з конфіцієнтом твого дійсного бажання і мого бачення ситуації. Повідомлення, без великої кількості букв, просте, звичайне, твоє. "Я вдома". Ти вдома. Ти. Той, хто так потрібен. Ти зовсім близько. І ті кілометри вже не стоять між нами. До тебе 20 хвилин громадським транспортом, 10 хвилин власним автомобілем. Лише 600 чи 1200 секунд. Всього 4-5 кілометрів. 5000 кроків. 2-3 годин пішки. Я буду повторювати це знову і знову. Я безмежно радію таким цифрам. Завтра ми побачимось. Якою буде зустріч? Що очікувати? Ти змінився, я впевнена. Все таки півтори місяці в повністю новому середовищі. В кращу чи гіршу сторону? Чи залишився той, хто був саме "моєю людиною", той хто змушував відчувати спокій, безпеку поряд. Хто зміг стати для мене наркотиком, прагненням, тягою. Хто допоміг, деяким чином, вийти з досить тяжкого стану. Я сумувала за тобою. Кожного дня. Кожної години. Кожної секунди. Ти мені потрібен. Справді, дуже потрібен. Я вірю в те, що ці 2 тижні будуть наші. Я буду насолоджуватись кожною хвилиною твоєї присутності.

Слова, які безмежно приємні.

Я починаю вірити в дружбу між різними статями.

Ты пускаешь людей в свой космос, а они сбивают твои планеты с орбиты. Ты пускаешь людей в своё море, а они убивают твоих рыб. Ты учишь людей летать, а они улетают от тебя. Не доверяйте людям.

Павутиння. Безкінечна. Довга. Просочена горюючим досвідом та нестерпним бажанням.