@fuckingperfecttome
FUCKINGPERFECTTOME
OFFLINE

i'll missing you

Дата регистрации: 22 апреля 2011 года

Когда любишь, то такое богатство открываешь в себе, столько нежности, ласковости, даже не верится, что так умеешь любить. Антон Чехов

Боже, как же давно я не кликала мышкой на вкладку "текст" и не печатала сюда что-нибудь от себя.Наверно уже и забыла как это делается. Честно говоря, я даже боюсь читать свои старые посты :D Даже и не пробую. Но тем не менее я тут каждый день, и так же читаю все посты в ленте:) Куда ж без вьюи.

Очень приятно, не смотря на то что сейчас в моем блоге только реблоги и ничего более, люди все равно подписываются.Спасибо вам: 3

Сегодня, слава Богу, понедельник, а за окном вот уже 4 то ль даже 5 день дожди, и в душе также..Дождит.."Не знаю как у нормальных людей, но я прихожу с работы - моргаю и опять на работу" Вот такую цитату увидела сегодня утром, и это так..Я не успею закрыть глаза ночью как мне снова вставать на работу..И так каждый день, даже если выходные..И нет я не ною, я сама хотела работать столько, что бы ни о чем, не дай Бог, не думать.Как например что я хочу домой, или еще что то в этом роде.Я с удовольствием хожу на свою работу, мне там все нравится. И да я люблю свою работу. Просто чуть чуть устала.Но это пройдет.

Я хочу хочу солнца и весны.Я вечно хочу весны. Весной я живу.В другие времена года медленно умираю.Давайте мне весну, а то погода не погода, и состояние такое же.

В ообщем спасибо что вы все так же со мной.Хоть и понятия не имеете кто я и что я.

Как же я не люблю когда меня спрашивают о чем-то в плане свиданий. Черт, можно же просто сказать, пошли в кино, или я купил билеты, а не вот это " ну так что, может ты бы хотела в кино сходить?". Я такой человек, что у меня после подобных вопросов, возникает комплекс будто бы я кого-то напрягаю. НЕТ, Я УЖЕ НЕ ХОЧУ В КИНО. Не знаю, может это только у меня так, но я люблю когда меня ставят перед фактом, а не мусолят одну и ту же тему 30 раз подряд.

Доброго ранку, любий

Як тобі спалось? Вибач, не можу написати тобі, хоч і бачу твій онлайн, не можу подзвонити тобі - бо тобі не треба. І я хочу забути про те, що між нами було.Та я сумніваюсь що мені це вдасться.Просто я знаю, що доки не нагадаю про себе ти теж не згадаєш, а мені це набридло. Я відчуваю, що ти мене встидаєшся, ну а це взагалі не приємно. Коли ми наодинці в мене в середині такий шторм моїх думок, і ні одна не може виплисти назовню..І давить, крутить, але все ж таки залишається там. Коли ми наодинці, мені тепло з тобою, добре але чого так не можу бути і при твоїх друзях? Коли ти не сам, ми ніби просто знайомі. . І я не можу цього терпіти. Знаючи, що якщо я почну розмову про це все і захочу піти, ти всеодно мені не даш.Правда, не розумію чого, але не даш.Принаймі до цього не давав.І я вирішила почати відвикати від тебе в блозі.Тут, де мене ніхто не чує, і не чуєш ти.Зараз мені на роботу, тобі теж, потім в тебе тренування, я знаю якими дорогами ти ходиш, в якій години, та тепер я буду обминати ті дороги десятими кілометрами, тільки би не зустрітись випадково. І я вбю, все те що в мені, все те, що не дає спати по ночам. А ти будеш вільний.

Гарного дня..

25\05\2015

І це вже 3 день мого перебування на Україні, вдома і мене дико все дратує..Я чи то хочу назад, чи то мені просто треба позбавитись від деяких людей в своєму житті..не знаю.

Перший раз, що не бачив, зробив вигляд - ти, другий - я. І я не можу зрозуміти, чому? Ми добре спілкуємось, але ні дружби, як виявилось, ні чогось більшого в нас не виходить.Мені було важко підійти, я не знала як почати розмову, а тим паче як її закінчити.. І не підійти це був чудовий вихід. Я знаю, що мене бачили твої друзі, але я думаю вони тобі цього не сказали..Я і приїхала власне, тільки заради того, щоб була ще хоч якась можливість провести з тобою більше часу. Ще хоча б трошки, бо цілий рік цього часу не буде…Ти ж хотів, щоб я приїхала, а тепер що?? Я вже забула як це коли ти дійсно хотів мене бачити, я перестала відчувати від тебе взаємність.Ти ніби спілкуєшся зі мною, бо так треба.А я так не хочу.Набридло.Який раз на ті ж самі граблі.Достатньо. Як би ж було легко звести наше спілкування до мінімуму, я б це зробила.Але я знаю що ти не даш мені зробити цього, бо обовязково нагадаєш про себе простим повідомленням. І я не знаю як далі бути.Я хочу від тебе надто багато, а ти цього дати не можеш.

Юль, простіше!!!!!!!!!!!, простіше ставитись до всього, живи для себе.Не для когось..

крик душі

18\08\15

Цей день починався сонячним проміннячком в очі, і здавалось би що це буде вдалий день.Так то воно і було.До одного моменту.Зібрались з подружкою піти фотографуватись.В нас вже традиція така) Ми завжди фотографуємось, тим більше у Варшаві, тут безліч гарних, для цього, місць. Я ніколи і не вважала себе красивою, симпатичною чи тією яка змогла би комусь сподобатись, інколи мені навіть подобаються мої фотографії, моя зовнішність, але це буває рідко.
Та сьогодні моя самооцінка опустилась на таке дно, що, здається, глибше уже не буває. Переглядаючи, в момент фотосесеїї, отографії подружки, і фотографії свої - мені хотілось плакати над кожною.Жодна…І тут мене ніби щось вбило.Я настільки це прийняла близько до серця. що мені не хотілось нічого і нікого бачити, чути чи ще щось.Потім наступив момент добивання себе ще більше думками, і я просто сидціла і плакала.Так я живу зараз у подружки, цієї ж, свої сльози прийшлось приховувати у ванній, та і це не помогло.Я просто не могла стриматись, мені хотілось виплакати всю свої біль. Те, що я вважаю красивими всіх, окрім себе. Те, що для себе я завжди на самому дні, те, що я ніколи не зможу викликати у когось почуття захоплення, якусь симпатію, чи просто приємне враження на перший погляд..В мені немає цього.І не буде.Напевно, я той відсоток людства який не заслуговує дійсно бути щасливим.Ні, в мене є все для щастя. без сумніву.Здорова сімя. батьки, бркатик, друзі..так так все це у мене є. Але мова йде саме про мій станр душі.А там трагічна депресія, загнаний кут, і повна невпевненість в собі.І я не можу ні з ким поділитись цим.Бо ніхто не може уявити як мені це важливо. Для всіх це завжди " ти собі щось придумала " а для мене це повний крах моєї самооцінки і мене.І я уже не знаю, хто чи що, і коли, зможе дістати цю мою невпевненість в собі з ями, в якій вона здається навічно. Треба навчитись просто з цим жити.Так значить повинно.У всіх завжди щось міняється, нові люди, нові симпатії, любов, друзі, почуття, емоції… а я - я просто на дні.Так було є і буде.

Я ось що сказати хотіла…Я навіть собі не могла уявити що та зустріч настільки поміняє певний період мого життя. І я сама, з доброї волі, сама чорт забирай ! пішла туди, де будеш ти ! Я знала і всеодно пішла.Бо я хотіла. І йшла я туди з гордістю, доказати тобі що мені ніхто (зокрема і ти) не потрібен, а повернулась із розбитим серцем і в повному замішанні своїх почуттів. Я і уявити не могла що при одному погляді на тебе, десь всередині мене все перевернеться і як мінімум на момент змінить мене і моє життя..Я цього знати не могла..

І не йди я на ту гру, не було б нічого. Не було б сліз тобі в трубку з почуттям вини, не було б телефонних дзвінків в нетверезому вигляді по ночам, не було б повідомлень з проханням щось змінити..Я б не помирала з кожним видохом і вдохом відчувши десь схожий аромат твоїх парфумів, я б не боялась побачити тебе ще коли - небудь в місті (в якому наврядчи ще колись побачимось) , в мене б не билось серце частіше від одного нагадування твого імя, а навіть якщо це імя не стосується тебе, все одно в голові зразу назріває твій образ.Я б не прокидалась зранку від того що ти знову меня снишся, і знов сон який ніколи не стане реальністю, мені ще довго навіть би до голови не прийшло: "а може любов ", я б не ловила кожен момент в якому можу побачити тебе.Я б не розмовляла із тобою десь в своїй голові, як ненормальна, прокручуючи діалоги і слова які б сказала…Я б не намагалась згадати і запамятати кожен дотик, кожен запах тебе..Я б не чекала чогось що ніколи не здійсниться

Нічого б цього не було, не піди я туди де був ти..

И снова здравствуйте..Как же давно я ничего не писала от себя..Не знаю от части причина этому была лень..забывалось и остывало.Сейчас мне кажется мне нужно это. Не то что бы мне не кому выговорится, рассказать, поделиться. .есть..Только так как блог все равно не поймет никто.Он помолчит. а от них посыпяться вопросы на которые отвечать и так нет сил и желания.

Почему я возвращаюсь сюда именно тогда когда плохо, я не знаю, но это мой единственный выход.

В один момент все свалилось стремительно вниз, потеряв любой смысл. Я все так же отчаиваюсь в поисках любви. . А все эти лже-парни, уже достали. Я не считаю себя красивой и ухажеров не так много, но почему-то именно от меня им надо не совсем любовь и быть рядом, дышать одним воздухом, а только свое удовольствие. Что они собственно говоря не получают и исчезают. . Это так бесит, я устала..хочется по истине искреннего настоящего счастья а не этой лапши на ушах в виде " тытакаякрасиваядавайвстретимсяцелуюмимими", слово без прикрепленного дела равно 0. Я просто не воспринимаю даже всерьез все.Ме кажется все что можно я уже потеряла или меня просто заставили так думать..И от этого мучаюсь.Именно когда мне понравился парень, и вроде и я ему..Почему то все ломается и появляется кто -то ближе чем я. Мне иногда кажется что расстояние забрало у меня все и всех. Это по истине так и есть. Я потеряла самые счастливые моменты своих близких\друзей\себя.

Меня не отпускает мой родной город..а сейчас я больше всего хочу забыть все что в нем происходит..Во мне боряться два желания: сорваться домой или же забыть все что было вообще и отгородить от мыслей про родной город. Я как всегда в смятении

Я так скучаю що просто блять!Я не думала що мене буде пробирати така ностальгія за тобою, і краще ніж я би писала тобі я буду писати сюда, бо я не позволю собі відновити звязок з людиною яка не варта цього.Я не можу досі пробачити тобі обман.Для мене оман це ніби кінець світу, нашого світу.Хочу дуже хочу але не можу, бо ти ні грама не вартий, але я дико скучаю…Та тобі цього знати не можна.

Тобі потрібно запам'ятати одну річ, я нікого не тримаю біля себе. Хочеш бути зі мною? Будь. Ні ? я не затримаю тебе ні на секунду, і не важливо як в ту секунду я буду себе почувати.

Ти зовсім недавно прийшов в моє життя, та я вже боюсь тебе втратити але впустити тебе в життя остаточно - я не можу. Що в нас було? Хах, одна зустріч, вона ж і наше знайомство, 3 місяці переписок і розмов в скайпі. Ах так, в нас є навіть спільне фото. Я так боялась до тебе привязатись, я і зараз стараюсь тримати себе від тебе на відстані.Але, здається, в мене мало получається. Я знаю, що ось зовсім скоро ми з тобою побачимось і тоді все стане ясно.Та я не готова до стосунків на відстані, напевно.Щось знову мене душить.Сьогодні був прекрасний вечір, день, але от зараз на душі якась така печаль, що я не знаю з чим це звязано.Чи з тобою, чи може це знову мої передчуття чогось.Але у всякому разі, я так заплуталась, я не можу знову позволити собі любити когось. Хочу, але ніби мене хтось тягне назад, просто стояти на одному місці.Боженько, нехай все стане на свої місця.

Я боюсь.Та сама не знаю чого.

Ненавиджу тебе за це! Ненавиджу за те що вибрав її, але не можеш забути мене. Що тобі треба? Що тобі не хватає з нею, що ти нагадуєш мені про себе вкотрий раз ? Найобідніше те, що я тоже не можу забути. Не можу вибити зі своєї голови твої слова, твою брехню, вона наче вїлась мені прямо в сердце.Я ще більше перестала вірити людям, придурок

Як же я ненавиджу ці дні відїзду.Здається вже і не перший раз їду, а кожного разу рве ніби вперше.Так погано на душі, все згадується, всі моменти пережиті в рідному місті, всі люди, і тут знов…Все обривається, і треба чекати щоб пройшли дні, я живу ніб від приїзду до відїзду, решта все так..перехідні моменти. Мені там добре, навіть дуже добре, але щось мене не відпускає звідси.Але і щось не дає мені бути тут.Зараз настільки захотілось виговоритись, що я повинна була написати це.Я просто хочу знайти своє місце.І я знаю в чому проблема.

Ненавиджу ці дні відїзду:(

«Все проходить, і це теж пройде»,
Не проходить лиш біль від розлуки,
Коли серце кричить молоде,
Й від невдач опускаються руки.

Коли прагнеш хоч трохи тепла,
А тобі відморожують душу.
Ти шепочеш: «Кудись утекла б…
Від себе не втечеш… Але мушу!»

Коли очі вологі від сліз,
І повітря тотальна нестача,
Бо той спогадів дим в собі ніс
Те, що нами нещадно втрачено.

Хоча, знаєш… Немає меж…
Ми свої відбудуємо сходи!
«Все проходить, і це пройде теж»,
Тільки справжня любов не проходить…

Начудила я сьогодні в своєму житті. Нічого особливого, але я просто одним махом змінила все. Розставила точки над і. Точки, але не думки. Поворот дій змінила, але от як тепер закласти це в своїй голові ? Як зрозуміти, що так правильно. Напевно, для цього в мене буде тиждень моря. Мого моря. Я буду наодинці з ним.Вперше в Одесі. Я хочу щоб це було по-особливому.

Я сама трохи дивуюсь від себе.Але не обмежувати себе в своїх бажаннях - це так класно.І хай будь що буде, але якщо ти хочеш - зроби! Гірше не буде, однозначно

Звичайно жаль, що я знову залишилась сама.Але напевно так і треба. Зараз, завжди. Мені б переосмислити свої думки, і нарешті почати житит наяву так, як я живу в своїх думках.Бути сміливішою. До речі, не так погано вже і получається.

Тільки от яка дивина, я вдома, тут прекраснокласночудово, але мене тут щось душить(, а в Варшаві я вільна пташка, проте там я вмираю за домом. І от, як зрозуміти, де моє місце? Де ж все ж таки в кінці я повинна залишитись? 2 роки залишилось, на роздуми, а воно промайнуть ніби нічого й не було. Життя покаже, яка карта ляже.

Просто я запуталась, мені потрібно щоб хтось поговорив зі мною, подруг не вистачає. Хочеться когось розумного, досвідченого, того хто знає, що говорить. Але в кінці кінців, справлюсь чи може не дуже, з усім, як завжди сама. Ну і добре:)

Отакі от думки зараз в мені.Ніч без сна, і щось хвилює.

Але все ж, добраніч

FUCKINGPERFECTTOME

Самые популярные посты

2

Тобі потрібно запам'ятати одну річ, я нікого не тримаю біля себе. Хочеш бути зі мною? Будь. Ні ? я не затримаю тебе ні на секунду, і не в...

1

Ти зовсім недавно прийшов в моє життя, та я вже боюсь тебе втратити але впустити тебе в життя остаточно - я не можу. Що в нас було? Хах, ...

1

25\05\2015 І це вже 3 день мого перебування на Україні, вдома і мене дико все дратує..Я чи то хочу назад, чи то мені просто треба позб...

1

Як же я ненавиджу ці дні відїзду.Здається вже і не перший раз їду, а кожного разу рве ніби вперше.Так погано на душі, все згадується, всі...

0

так чет мысли накатили

все начинают ценить только тогда, когда теряют. люди не умеют ценить, то что у них есть - сейчас, в этом время, сегодня - они пренебр...

0

и у меня отходняки, плюс херовит с утра, но я все ра...

ksushaa : во сне