18\08\15
Цей день починався сонячним проміннячком в очі, і здавалось би що це буде вдалий день.Так то воно і було.До одного моменту.Зібрались з подружкою піти фотографуватись.В нас вже традиція така) Ми завжди фотографуємось, тим більше у Варшаві, тут безліч гарних, для цього, місць. Я ніколи і не вважала себе красивою, симпатичною чи тією яка змогла би комусь сподобатись, інколи мені навіть подобаються мої фотографії, моя зовнішність, але це буває рідко.
Та сьогодні моя самооцінка опустилась на таке дно, що, здається, глибше уже не буває. Переглядаючи, в момент фотосесеїї, отографії подружки, і фотографії свої - мені хотілось плакати над кожною.Жодна…І тут мене ніби щось вбило.Я настільки це прийняла близько до серця. що мені не хотілось нічого і нікого бачити, чути чи ще щось.Потім наступив момент добивання себе ще більше думками, і я просто сидціла і плакала.Так я живу зараз у подружки, цієї ж, свої сльози прийшлось приховувати у ванній, та і це не помогло.Я просто не могла стриматись, мені хотілось виплакати всю свої біль. Те, що я вважаю красивими всіх, окрім себе. Те, що для себе я завжди на самому дні, те, що я ніколи не зможу викликати у когось почуття захоплення, якусь симпатію, чи просто приємне враження на перший погляд..В мені немає цього.І не буде.Напевно, я той відсоток людства який не заслуговує дійсно бути щасливим.Ні, в мене є все для щастя. без сумніву.Здорова сімя. батьки, бркатик, друзі..так так все це у мене є. Але мова йде саме про мій станр душі.А там трагічна депресія, загнаний кут, і повна невпевненість в собі.І я не можу ні з ким поділитись цим.Бо ніхто не може уявити як мені це важливо. Для всіх це завжди " ти собі щось придумала " а для мене це повний крах моєї самооцінки і мене.І я уже не знаю, хто чи що, і коли, зможе дістати цю мою невпевненість в собі з ями, в якій вона здається навічно. Треба навчитись просто з цим жити.Так значить повинно.У всіх завжди щось міняється, нові люди, нові симпатії, любов, друзі, почуття, емоції… а я - я просто на дні.Так було є і буде.