Это просто Вьюи блог

хотілося написати щось доволі поетичне, вилити душу красиво, та доки шукала код доступу до сторінки в'юві, усі думки вивітрилися.

Відстань. Мова про неї ведеться починаючи з другого чи третього запису донизу й я знову її торкнуся.

У відносинах на відстані трапляються моменти, коли здається, що все дарма, чи що все втрачено..а головне запитання криється в одній простій істині "відстань змінює". Вона може змінити в хорошу сторону, може навпаки. Та єдине що я знаю напевне - бездіяльність вбиває

і ось сиджу я. між нами навіває холодок

минулого тижня ми мало не втратили один одного

у відповідь чую: "у мене навчання, не хочу відволікатись"..і неволі згадую його ж слова: "нам варто більше говорити, не ховатись за навчанням і буденними справами

так. нам важко знайти спільну мову. Хочеться вратувати стосунки, хочеться врятувати нас

готова закинути навчання. Зворотня відповідь геть не взаємна. Він хапається за навчання. Він молодець. Там рівень інший. Я ж розриваюсь між "пожертвувати знаннями заради кохання" чи "балансувати над прірвою стосунків продовжуючи навчатись".

якось невідповідно. Вам не здається? не бачу віддачі

в мене 37,4

так, я знову захворіла. Кажу, що писала всюди, жодної спроби перевірити повідомлення з його сторони. Або в мене маразм, або у когось знову криза. А що роблю я? а я шукаю інтеграційні процеси, які мені до лампочки на даний момент, і аж ніяк не можу ляснути його в обличчя, аби отямився

і міцно-міцно обійняти

аби зрозумів. Як сильно я тебе кохаю, Дімка

Ловлю себе на думці, що заходжу сюди лише тоді коли геть верне душу, а поділитись нема як..

він єдиний, заради кого я терплю всі страхітливі випробування відстані

та мені боляче..я хочу ніжності

хочу рідний погляд, дотик гарячих губ, беззаперечна посмішка

і тоді щаслива до небес

сиджу я така з температурою і думку гадаю: чому я дурненька, чому не літаю?. температура в мому стані річ зовсім не позитивна. Так, ви скажете, що це завжди погано, проте коли в тебе були підозри на аппендицит, всередині кіста об*ємом 4 см у вільному плаванні, тоді будь-який вибрик організму дає привід задуматись.

все це добре чи погано, та це виліковно

а ось довіра..як же тяжко її здобути й як легко підірвати

я прагну щирих та відвертих стосунків, та все одно в кожного криється якась таємниця, і ось коли ти відкриваєш свої, вчасно не зазначені, вчинки - в душі утворюється порожнеча. Так руйнується довіра.

Я хотіла позбутись недомовок

адже дійсно немає нічого кримінального в тому, що б зустрітись із другом і поговорити про те, про се після тривалої перерви, та розійтись. Ця розмова була потрібна. Так, нехай нас щось поєднувало в минулому, та в теперішньому це втратило сенс. Ми не бачимось, не спілкуємось на відміну від… Я не розумію чому так відбувається ось серйозно. Хочу щоб мене про це запитали в лице

так легше завжди говорити. Ти бачиш очі співрозмовника, які в той момент не можуть нічого приховати.

Я кохаю Діму до безтями. Це перша людина, якій я ладна віддати життя. Я чекаю, віддаюсь і боюсь.

усі ми маємо право на страх, егеш? та ми не повинні дозволяти йому керувати нами.

і знову ж таки не малу роль відіграє відстань. Тяжко це все. Чому я раніше не зробила візи..? скажете так було потрібно? так, мабуть, так..

а зараз прискорити процес коштує купу грошей, яких у мене реально немає. Батьків просити я не стану. Давно припиняю це робити. Степендії, зарплати. Декілька місяців, не менше.

я вірю, що все налагодиться. потрібен час

він зрозуміє мене. Мати його теж дізнається мене блище і сприйме вибір сина позитивно. Мабуть я накручена, так. Та як на мене треба частіше висловлювати свої думки. Не людям. Вони трішки мене напрягають.

Так, вони чудові друзі. Денис, Маша, Рома. Завжди вислухають. Та я не люблю розводити теревені про своє особисте життя. Я краще з*їм себе зсередини.

Пробач, коханий.. на шляху до спільного щастя я знову таки залишила сліди сумнівів. Та я вчинила правильно. Моя душа відкрита.

я подарую тобі маля.З такими ж великими щічками, як у мене. Як ти любиш.

плачу. не можу

мені потрібні його обійми

Скільки б мене не переконували, проте дорога - тяжка річ. Вона забирає час, сили та людей.. Не сприймайте слова буквально, але находячись у різних країнах неймовірно тяжко втримати здоровий глузд. Страх невідомості за більш ніж близьку людину сковує і поглинає. Мої записи тут дещо дивні. У кожному з них йдеться абсолютно про різних людей. Давно хотіла написати, проте ніяк не наважувалась. Ми з Дімою вже три місяці разом. Це були прекрасні два місяці щастя. Відверто та щиро можу відповісти, що я дійсно його кохаю. Дуже скучила..хочу відчути на собі люблячий погляд, дотики теплих рук та ніжних губ. Можливо схоже на дурниці, проте він для мене усе. Вірю в НАС та НАШЕ майбутнє.

Так-так Навіть заголовок не зміню.. Пройшло вже дійсно багато часу. Я написала той свій перший екзамен, а в голові каша все густіша. Вова..дедалі частіше він веде себе як дитина. І тоді сюрприз вдався. Я б сказала аж занадто…я поспішила, тепер трішечки шкодую. Не знаю, що зі мною коїться Я думала ось воно, щастя. А що отримала? Зізнання Діми, яке геть збило мене з пантелику. Подумати тільки, півтора роки він мовчав. Мовчав увесь час, коли я дивилася на нього закоханими очима. І лише тоді, коли я проковтнула усе це і змирилася з думкою, зо йогу все одно - він зізнавався. Це карма якась. Але відчуваю, ми будемо разом Одружимось Про що я думаю…відріжте мені голову.

Пройшло вже дуже багато тижнів, днів, годин, хвилин з моменту останнього запису. Буквально через тиждень у мене перші екзамени, а я навіть не купила розв'язників… Таке буває У голові далеко не думки про навчання Від утоми я створила власний світ, в якому просто виживаю на бажаннях і потребах. Так не можна, проте хто навчить як діяти інакше, окрім усіх відомих "грабель". У вас бувало таке, що ви стоїте у місті, вас обіймає кохана людина, і, раптом, ви помічаєте друга… Різко обертаєтесь, в думках каша і лише одне бажання: " аби не побачив" Він проходить повз і ви усвідомлюєте зрадливе тримтіння ніг…що це??? І до цих пір мучить думка чи він вас бачив… А далі все шкереберть… Ти занурюєшся у теплу кофтину на грудях хлопця і відчуваєш себе у безпеці. Усе минуло. Так. У мене новий хлопець. Вова. Дитя моє^^ у всіх змістах наша різниця у 2 роки часом пригнічує. Май. Він був у Хмельницькому, я бачилась з ним…все ще згадує любов і твердить про свої почуття. Я втікла. Бо посварилась із Вовою. Мені це важливіше, аніж оте незрозуміле минуле… Сьогодні влаштовуємо хлопцям сюрприз Сподіваюсь усе вийде ;)

Мне слишком одиноко, при этом я понимаю, что это все из-за меня

Мій вьюві більше схожий на безглуздий лепіт дитини. В кожному записі опис зовсім іншої людини. Хто прочитає - перестане зі мною спілкуватися. Зараз я вільна у своїх рішеннях. Влад мене часом бісить. Буває. Почала спілкуватися з Май, коли зрозуміла, що втрачаю. З'явилася деяка Настя, яка завойовує його увагу. Я втримую будь які залишки почуттів граючи на спільних інтересах. Це дурість, знаю. Щойно він отримає подарунок - я виходжу з гри. Вже все вирішено.

Главное не сломайся. вот сейчас вообще. никак. нельзя.

мне безумно страшно…и поделиться я могу только в текстовом варианте…

как всегда на кануне серъезного разговоре у меня дрожит каждая клеточка сердца, в голове сразу все за и против..не делаю ли я ошибку..

совсем недавно я горела этими отношениями, а теперь все потухло

уже месяц я его не чувствую…не обнимаю, не целую..пустота..

разговоры с друзьями и вот я решилась…я боюсь делать больно..вновь…

Поступово втрачаю сенс наших стосунків, які ми так майстерно приховуємо.

Мені не вистачає елементарної ніжності…я її не отримую і не віддаю. Це вбиває. Часом сижу, дивлюся на ньго і з'являється нестерпне бажання обійняти…просто пригорнутися до нього. Проте одразу згадую як він цього соромиться на людях і мені стає тяжко..образливо якось..

Створюється враження, що він соромиться мене. Хіба ми можемо розвиватись в такому напрямку? Відповідь очевидна.

Коли ми були просто друзями, ми спілкувалися набагато більше…я хочу повернути ті дні…тільки додати краплинки любові й щирості.

В нас все вийде..краще ніж у минулі рази. Я сподіваюсь. Вірю. За це повинні боротись двоє, отож допоможи мені..я хочу цього…

Здається я обрала свій шлях у майбутнє. Так, я бажаю залишитись в рідному Хмельницькому. Поруч з людьми, яким я дійсно потрібна й які для мене безмежно важливі. Друзі, батьки. За кохання нічого не кажу. У будь-якому разі наші шляхи розійдуться наступного року. Проте я волію за це не думати. Варто жити сьогоднішнім днем.

Чому саме Хмельницький? Бо не лежить в мене душа до Києва. Львів. Так, це єдиний варіант з приводу якого я можу вагатися.

Якщо ми з сестрою поїдемо, батьки залишаться самі, я не хочу їх кидати. Не для цього ростили. Вартість проживання й навчання на 5 курсі занадто шикарна як на гаманець студентки, а тягнути з батьків не маю бажання.

І як на мене те, що в столиці найкраще - стереотип. Там таких "молодих" - тисячі. Навчання однакове, тільки там + гроші за престиж. Я хочу навчатися, а не платити.

А тому спробую встати на ноги тут, у рідних просторах:*

Чекаю в авто сестру з тренування. Я скучила за танцями:( за тією годиною, коли можна було поринути в світ відчуттів і не думати за буденні проблеми.

Коли просто поринаєш у світ танцю. Вони дають волю емоціям, заряджають енергією, підтримують у прекрасній фізичній формі.

Ну а я що.. Їм і навчаюсь. Ось мій щоденний ритм життя…

Я напевно навіжена… Нереально пояснити мої думки та почуття. Влад..за день мої відчуття до нього змінюються як паравозик на американських гірках. Здається він моє єдине, але в голові знаходиться місце і для іншого…Тааккк, дуурннаа!?((( але спілкування…воно зводить мене з розуму….я починаю подумки малювати майбутнє. З ним. Із здається другом..але такою близькою людиною.

Я хочу відчути його поруч, аби зрозуміти, що дійсно мені потрібно.

Кохання..що ж ти коїш..