Это просто Вьюи блог

27 жовтня я вперше вимовила слова "Я люблю тебе" людині, яка для мене багато означає… Влад. Скільки усього ми з ним пережили.. І кохання, і розставання… Два місяці не спілкувались, часом взнавали один про одного від друзів. Я думала, що це остаточна крапка в наших стосунках, проте все перевернулося догори верхом. Зараз я щаслива, коли його бачу, обіймаю, цілую і відчуваю його поцілунки. Мені тихо й затишно просто від думки, що він є…. Дивно. Зовсім нещодавно я обривала будь-які ниточки що нас пов'язували, він мене дратував, друзі постійно про нього нагадували…а тут все кардинально суперечить мені. Що з цього вийде? Я не знаю й не бажаю знати. Я насолоджуюсь моментом*

Тобі напевно цікаво дізнатися про події останнього місяця..так, я давненько сюди не заходила. Навіть не має думок як це пояснити.

Я все ж набралась сміливості й зізналася Максу в тому, що він для мене просто друг. Ми розлучилися за два дні до нашого "місяця" разом. Вийшла до нього під час фотосессії на випускний альбом і розказала все як є. Я його дуже сильно ранила. Ніколи не бачила його таким засмученим.. Наступні декілька днів я провела сперечаючись з його друзями. Я доводила, що нічого не відчуваю, а вони всі голосили: "Ти робиш помилку". Лише Владу згодом стало байдуже, а Ваня підтримав моє рішення.

Ось так і живу. Ходила потім з Ольою на Скай..бачила його з пагорбу. Так, я втікла, а потім шалено поспішала додому перелякана й замерзла. Захворіла, побула вдома. Все ніби нормалізувалось..але з*явилось одне "але"…

Влад. Я поновила наше спілкування. Мені було дико те, що він навіть не вітається, а усілякими методами мене уникає. Просто подзвонила, а тепер ми спілкуємось мало не щохвилини. Знаємо розклад один одного й бажаємо солодке надобраніч щоночі. Я поступово стаю від нього залежна. Так склалось, що він увійшов у моє життя саме тоді, коли необхідна була підтримка й елементарне ніжне ставлення..я його отримала. А тепер ловлю себе на думці про те, що я хочу відчути присмак його губ, насправді потонути в його обіймах, а не через текст смс. Я просто хочу відчути його поруч. Я закохуюсь, а якщо бути точною й чесною перед собою, то в мені прокидаються давно забуті почуття, які увесь цей час лежали на лавах моєї підсвідомості…

Мені страшно..

Оля каже, що я попала, Діма радить бути обачною й не наступити втретє на ті ж самі граблі, а я просто хочу бути поруч. Так, часом він мене дратує, але за ці пів року, що я його не знала, він відчутно змінився. Незмінною лишилася лише любов до мене.

Він хоче поїхати навчатися до Польщі. Клята Польща. Вона забирає найближчих. Вона відібрала в мене Діму, коли я тільки-тільки почала з ним дійсно класно спілкуватися.

Ми спілкуємось надалі, але рядки людину не замінять.

Загалом я запуталась в собі жахливо…пірнаю в навчання…

Сьогодні вітали Наташу. Здається їй все сподобалось. Це круто. Я рада:*

а зараз час вчити фізику. Завтра буду перездавати.

Удачі мені, вьюві)

Он меня не обманул.. Женя. Я не буду вдаваться в подробности кто это. Скажу лишь одно: это мое далекое прошлое, которое переодически мигает светом в настоящем..

Он действительно был в Афганистане. Теперь фото ральны и у меня все сжимается внутри. Все наши моменты прокрутила в голове как мини фильм для двоих..

Он не должен был так поступать. Пусть его хранит Господь…

Сьогоднішній день почався доволі непогано. Почула безліч компліментів в свою адресу, дізналася за осінні тури та побачилася з Максом.

Я все ще не можу прийняти рішення. Мені з ним добре, хоч я і не відчуваю спільного майбутнього…Я можу зробити його найщасливішим хлопцем на планеті, та чи буду щасливою я?.

Коли він запитав: "Хто такий Майборода?". Всередині мене все ніби здригнулось і зупинилось на мить.

"Невже вони спілкувалися?" - промайнула схвильована думка. Якщо Андрій дізнається про Макса - я назавжди втрачу його як чудову людину, з якою пов'язано занадто багато прекрасних моментів. Так, ми просто друзі, проте він досі не відпускає думку про минуле, а я просто сумую..сумую за тим, що ми втратили нашу іскру близько двух місяців тому.

Проте все гаразд. Скоріше за все Макса турбують ревнощі. Він закоханий..

Мені потрібно взважити всі за і проти.

Або я поринаю у нього, або негайно усе це припиняю. Дурне становище.

Здається я просто не готова впустити нову людину в своє життя.

Це ж я.

16:17

Прийшла на заняття з математики, проте вчитель відсутній. Чекаю вже хвилин 20. Він не з тих людей, які запізнються. За свої 70 він став доволі інтелегентною людиною.

Пустий довжелезний коридор ХОІППО. Часом з кабінетів виходять працівники, які кудись постійно поспішають. Подзвонила мама, сказала в них нарада. Ну що ж, зачекаю.

Ми познайомились в лікарні. Він прийшов із другом провідати Ваню, який в той момент лежав в мене в палаті й як завжди грав в "Need for speed". Вони сиділи, говорили, шуткували, відповідно й я разом з ними. Згодом прийшов Влад. Аби не виникало питань, чиї імена я згадую, одразу поясню. Цього літа я їздила до табору й як завжди моя кімната дівчаток здружилася з єдиною кімнатою хлопців. Ми стали називати себе Сім'єю, коли зрозуміли наскільки близькі один одному. Так і дружимо, 5..усі інші ніколи не мають часу. Проте це вже зовсім інша історія.

Під час розмови я часто ловила на собі його погляди..як дізналася пізніше - його звати Максим. Я знала, що сильно йому сподобалась, а тому не здивувалася, коли через декілька днів він постукався до мене в друзі. Далі звичні балачки, спільні прогулянки, озеро, захоплення, хлопці в очікуванні коли ми почнем зустрічатись і ось це сталось. Парк, гуляємо, вже день підбігає до кінця й несподівано він розповідає про свої почуття. Я офіційно стала його дівчиною. Пристрасний поцілунок й через хвилину ми йдемо за руку здивовані та щасливі. Здавалось би, ось воно, щастя…

Наступні дні були сповнені розмовами про початок наших стосунків. Усі дзвонять, цікавляться, а ми просто насолоджуємося один-одним. Ми гуляємо, нам добре, проте це більш схоже на дружню прогулянку з елементами обіймів та поцілкунками-вітаннями. Я ловлю себе на думці, що він так і залишився для мене другом. Мені тяжко й страшно. З кожною зустріччю, я перевіряю усі "органи" на наявність закоханості, проте нічого не знаходжу. Мені просто затишно поруч із ним…

Сьогодні рівно два тижні з початку наших стосунків. Він починає говорити люблю, а в мене усе стискається всередині від холодних думок. Ми майже не бачимось через постійні додадкові заняття та купу домашнього завдання. Телефонні розмови видихаються …втома відбирає останні теми для спілкування. Незабаром у нього день народження, я загубилася в думках…не знаю що робити.. Не хочу завести все надто далеко й зробити йому боляче. Проте й не знаю, як йому це повідомити, адже це неймовірно тяжко сказати: "я тебе не люблю" й дивитися, яку вбивчу силу мають ці слова.

Безвихідь чи нерішучість?..

В голові сотні думок.

0:46. Прийшов час прийняти рішення.