Shpilevska

Чи була колись я щаслива? Так, була. ще в дитинстві. Коли навіть не знала слова " сум". Коли сміялась щиро, відкрито. Коли було відразу видно: ображаюсь я чи ні. Коли обіймала мамусю або татуся і була на сьомому небі від цього.

Коли купляла собі цукерку і раділа від цього цілий день. Коли грали в піжмурки і ховалась десь далеко, де ніхто не міг знайти. Коли замість того, щоб купляти яблука/абрикоси/вишні, лазила по деревах і крала з чужих городів. Коли мала справжніх друзів, які завжди ділилися цукерками. Коли сиділи в полі посеред літа і гралися в барбі. Коли не було цих кардинальних змін. Коли ще не знала що таке "біль". Коли відчувала себе абсолютно вільною і кайфувала від цььго. От тоді я була щаслива. Тоді

Так, я хочу до тебе, але не як до конкретно "тебе", а як до заміни тої, такої потрібної мені, людини. Але я цього собі не дозволю.Вже одного разу емоціх взяли гору над розумом, але більше цього не повториться. Я не готова до відносин, я це прекрасно розумію. А не любити людину і зустрічатись - я не можу. Не можу.

В мене немає конкретного типажу, в мене немає ідеалу. Мені людина або подобається, або ж ні. І це не пояснити. Мені байдуже на того, кому подобаюсь я. Але якщо мені хтось подобається, то я всіма способами цього доб'юсь. Якась я така людина. Це дивно, адже так не можна.

Важко пояснити це відчуття. Бо насправді це навіть не почуття. Це пустота. Не така, яка роз'їдає, ні. Пустота в голові. Коли немає ні думок, ні почуттів. Є лише шок. Я не знаю навіщо було спочатку казати одне, а тоді вияснилось абсолютно інше. Але слова "ти мені потрібна" заділи так, що аж плакала. Мені потрібен лише час. Лише так щось проясниться. Після останніх відносин я взагалі перестала будь-що відчувати до людей. Я не знаю коли це мине. Він не чекатиме стільки. "Я чекатиму стільки, скільки треба" - брехня. І я це знаю. Але байдуже. Чекатиме - добре. Ні, то ні. Байдуже. Просто пусто. І все

Якби мене запитали п'ять хвилин тому що мені потрібно для щастя - я б сказала, що нічого. Але за цих п'ять хвилин все кардинально змінилось.

Я ненавиджу ці зміни. Я ненавиджу цей світ. Я ненавиджу себе за свою байдужість.

Я жорстока людина. З мого боку - це настільки жорстоко і по-егоїстськи, шо взагалі. Нема слів. Не хочу нічого. Рівнозначно нічого.

Таке відчуття, ніби мороз обпікає тілом.

Ніби в'їдається він в шкіру

ніби заморожує все всередині

Ніби виїдає всі нутрощі і перевертає їх наружу

Ніби холод засів десь всередині

під ребрами

і більше ніколи звідти не вийде

Таке відчуття, ніби в тобі зима, яка хтиво тебе з'їдає

Ніби більше нічого не відчуваєш. Ніби більше нічого не відчуєш.

Після перегляду одного кліпу мені захотілося змінити все в свожму життя. Але найбільше захотілося змінити своє ставлення до життя. Ці думки навідували мене часто, але після цього відео я зрозуміле одне: міняйтесь, люди. Цінуйте те, що маєте. А маєте ви багато: дім над головою, їжу, знайомства, ви відчуваєте, ви бачите, чуєте, відчуваєте смак. Ви живете, а це вже найкраща дяка. Люди зациклюються на безглуздих проблемах: куди поїхати в Америку чи в Турцію; яку зачіску сьогодні зробити; чи пооюбить він/вона мене. Це дрібниці. Дрібниці життя. Такого буде безліч. Не зациклюйтесь на маленьких перешкодах. Не вважайте їх безмежними. В житті є багато цінних речей: батьки, сім'я, друзі. А більшого і не треба.Не треба цих ваших "люблю/не люблю/дружу/не дружу. З часим це прийде. З часом все приходить. Головне: цінуйте, що маєте і не зазіхайте на нове - воно саме до вас прийде.

я писала про тебе поеми,
я раділа тобі щодня.
ти ж задів за болючі теми,
які так сильно вкривала броня.

віддавала усю я себе
в твої руки брудні, ненаситні.
ти ж в нас велике "цабе",
і слова твої "непохитні".

довіряла тобі усім тілом,
всім своїм малесеньким "я";
це розвіялось все, наче пилом,
бо ти зрадив мене до кінця.

я писала про тебе вірші,
та не знала тебе достеменно.
малювала тебе на вікні
і любила тебе незбагенно.

я співала тобі пісні,
які інші ніколи й не чули.
тепер бачу лиш очі зловісні,
які нічого про це не забули.

ти - таємність, загадка,
ти - темнота,
в якій я потонула так гладко.
і за вдячність мені лише пустота.

Раніше думала, що розуміла тебе, але зараз розумію, що анікраплі. Я не знала тебе достеменно. Я писала про тебе вірші, але так і не могла зрозуміти усю твою сутність. Я і досі тебе не розумію. Твоїх вчинків, думок, дії. Не розумію. Загадка. Це для мене залишиться загадкою навіки, бо відкривати цього я не хочу. Та і сенсу вже немає.

Не душить і не ломить більше. Момент спокою. Але я все одно ненавиджу. Ненавиджу ще й себе. Все через мою дурість. Я ненавиджу тебе. Ненавиджу твою нову пасію. Ви мене харите, чесно. Якби її одну побачила - повибивала б всі зуби і повиламувала всі руки, шоб потім зламаними руками збирала вибиті зуби. ТАААК, Я ЗАПАМ'ЯТАЛА ЦЮ ФРАЗУ!! фу, я стаю така ж дурна і агресивна, як він. Але такого не буде. Бо я не опущусь до такого. Бо мені все рівно. Зараз в моїх думках інша людина. Абсолютно :)

Знаєте як це: обіймати людину, а уявляти зовсім іншу.Не дай Бог вам таке відчути. З цим треба покінчувати відразу! Так має бути. Не можна, не люблячи людину, з нею зустрічатись. Не можна. Я не можу собі цього дозволити. Мені шкода, адже він хороший. Але я не готова до нових відносин. Якби я наприклад зустрічалась колись з людиною, яку не любила, то всееее рівно. А так - я маю відійти. Мені ще треба час. Багацько часу. Не можу я так, не можу. Але в пам'яті залишились ті його очі. І мене аж виламує. Не можна так з людьми, бляха, не можнааа ! Фу, я жахлива людина: (

Прокидатись від болю і зжимати замість руки пустоту. Це мені знайоме відчуття.

Сидіти днями і ночами вдома, не їсти, не спати, не відчувати? Ненавидіти, ревнувати, згадувати? Так, було.

Сидіти на підлозі, трястись ? Лежати, не відчувати ніг та тихо плакати? Гуляти наодинці з думками ? Грати і слухати ті пісні, від яких ще гірше? Дивитись на фотографії і постійно згадувати? Це вже пройшло. Важко, але пройшло.

Цікаво, а в тебе? Як було тобі, коли я кликала тебе ночами? Коли не хотіла просинатись без тебе по ранках? Коли благала Бога забрати до себе, бо жити тоді абсолютно не хотілось? Як було тобі, коли ти був з нею? В той момент, як я, побачивши вас, бігла сама не знаю куди тільки для того, щоб втихомирити біль? Тільки, щоб стало легше? Як було тобі, коли я прокидалась від власного крику вночі, від голосу, який кричав в голові твоє ім'я? Як було тобі, коли я зверталась в клубок, як якесь бездомне кошеня, від болю в грудя? Як було тобі, коли я тебе любила і ненавиділа себе за цю думку? Як було ? Як?

Під вечір мені завжди неспокійно на душі.

Але потім я заспокоююсь, бо розумію, шо це не моя людина.

І зараз я не бажаю їм добре. Я взагалі їм ніхера не бажаю, бо ненавиджу цих йобаних людей.

Ніколи собі цього не дозволяла, але зараз це правильно.

Мені тупо насрать. Я пишу про це просто через те, шо є ще спогади. А спогади не вмирають. А шкода.

Я тебе ненавиджу. Чесно? Зустрічайтесь скільки влізе, мені насрааааааааать. Ти не вмієш любити. Ти нікого не будеш любити. Але мене запам'ятаєш надовго.

Я це знаю. А може я не права.

Думала, шо знаю його. Таааак, знала. Ніхера не знала. Не думала, шо люди бувають таааааакі вже жорстокі. Йобарь, чесно :)

Я хочу до тебе. Будь поряд. Стоооп. Але тебе вже нема. Нема в моїй голові. Ну, майже нема. І я тебе не люблю. Не люблю. Тоді чого хочу до тебе? Правильно. Була просто прив'язаність. Але ні, не правильно. Після такошо прив'язаність пропала б відразу і з'явилась відраза до тебе. Відраза з'явилась, але ти в голові є. Чому? Бо я дурне мале дитя, яке не може і досі повірити, що в нього відібрали іграшку, а потім добряче відлупцювали. Я любила. Я знаю. Я любила по-дитячому. А це - найгірше, бо дитяча любов не зникне ніколи. Вона все одно залишиться десь там, під ребрами. В мене завтра екзамен, а я думаю про тебе. Дурна, правда? Ай, хочу ти це не прочитаєш. І Слава Богу, бо я тебе ненавиджу. Ненавиджу усю твою сутність. Я не злюсь, не ображаюсь. Я тебе вибачила. Але я тебе ненавиджу. Більше за життя.

дощ

смуток чи щастя?

любов чи напастя?

пробудужує нове?

ламає? вбиває?

дощ

він холодний чи теплий

гіркийй чи солодкий

а ти знаєш його?

відчував ти колись усім тілом

як промокло все докінця

все, до нитки, добіла?

ти радієш дощу?

чи смієшся?

чи плачеш?

дощ - таємний

смішний

мальовничий

дурний

і моментами навіть приємний

для тебе дощ - мука

печаль і напастя

для мене ж дощ - лише дощ

байдужість

розлука

нема в ньому щастя

ні мені, ні тобі

дощ - лише дощ

лише радості й суму сполука