Step by Step

Сьогодні вже їде Васіліса. О третій годині проведу її на вокзал. Її поїзд 148.
Навіть сумно і не сумно, коли вже сидимо в кімнаті і прощаємось. Правда, вона ще поки готує їсти з Галею, але через трохи втече до Черкас.
Ми з Васілісою вчора нагулялись по Києві, витратили усі можливі гроші, ходили купувати їсти в Novus за останні гроші.
Здається, починаються канікули.

Скільки він очікує отримати відповідей на запитання, яких не задає. Інколи я не розумію підхід мого друга. То старається допомогти, то повчає.
Не знаю чому я не здивувалась, почувши після всього, про його пасію і незвичайний випадок, про те, як він розповідав про своє перше кохання. Ймовірно, через те, що ми схожі. Не дивно, що ми дружимо.
Інколи він дурень. Ні, завжди дурень, але якби там не було, я знаю, що почуття любові, як до близької подруги, у нього є. Я теж люблю його, як друга. Йому пора розібратись в собі, а потім копатись в мені.
Думаю, чорнявий чекав, що я напишу відгук за останній тиждень спілкування. Йому важлива моя думка, якби він цього не визнавав, якою б я не здавалась.

Вгадайте хто на стипендії!? Так, я, я, я, я.
Слава Господу. Я щаслива, оскільки (не знаю як інші роки), але цього зрізали багатьох студентів, що дуже було несправедливо. КНУ - університет мрії, і в ній як і у всіх є дивні особистості і викладачі. Я закрила цю сесію з середнім балом - 4. Це прекрасно. Васіліса також на стипендії.
Мама - це окрема тема, але байдуже. Зато я купила додому кримських солодощів.

ДАДАДАДАДАДАДАДДАДАДАДАДАДАДАДАДАДА
Кіцікі, ДА, ДА, ДА.
Карочє, справа у тому, що мені пощастило.
Тому, як висновок, ви думаєте правильно, бо ДАДАДАДАДА
Гоман приємний чоловік. Я люблю Гомана.

Коли стоїш на межі - не так легко заспокоїтися. Мені здається, я стала трохи спокійнішою. Можливо, раціональнішою? Приховую (намагаюсь), але я дуже панікую. Сьогодні у мене вирішальний день і я так надісь, що протестантизм доведе мені той факт, що історія - моя. Для мене важливе рішення Гомана, і бажано почути цифру "4". Надмірну кількість задоволення мені принесе "вдача", якої я страшенно бажаю. Просто мрію про неї.
Нехай збудеться. Черезу дурну помилку, я стою на грані ризику, чого дуже не хочу. Я не люблю ходити по межі. Це не приносить мені навіть того самого мазахістського задоволення.
Як же я надіюсь. Мені навіть кричати через це хочеться.

Я сьогодні таки побувала на Андріївському узвозі. Це довга стара вулиця, закручена, а в центрі - Андріївська церква. Скільки там краси. І новорічний ярмарок такий гарний. Надто гарно для реальності.
У мене проблеми з навчанням. Не знаю, що робитиму далі.
Болить дуже голова. І Катя не дотримала суперечку.
А мій Кіт щоразу показує мені нові вулиці. Від цього я в захваті, дуже в захваті.
Я люблю його турботу. Таких людей потрібно берегти-берегти. А очі надто щирі. Інколи мені здається, що це завеликий мені подарунок.
З Днем вас Святого Миколая. Лівій привітав нас ще вночі, влаштувавши батл з історії, а Василіса, Катя і Лєра, і Галя купили кожному солодощів. Я вже купила ввечері, бо я не класна. Свій подарунок на Миколая я отримала вночі.
в Понеділок буде Схід. У мене паніка.
Моя Алеся - моє щастя. Люблю за те, що ми помирились.

Як це було? Мій першознайомець просто любить переходити дорогу не в тому місці. Він вирішив, що саме той момент настав - зробити перший крок, сам, і його збила машина. Він сам винен. Свої дії потрібно продумувати перед тим, як вчиняти їх. А він геть зовсім помилився, тому не отримав нічого, Можливо, хіба що трішки для задолення своїх фізіологічних потреб. Але чи назвеш його здійсненні відчуття подарунком? Скоріше біллю, якщо раціонально це обдумати.
Першознайомця збила машина. Переїхала просто. Його тіло відлетіло надто далеко, аби можна було прокрутити час назад і знайти альтернативний вихід ситуації. В машині тепер сидить ще один пасажир. Першознайомцю тоді не варто було, навіть випадково, самому кидатись під авомобіль. Машина відчувала спокусу, набравши швидкість.
Більше немає Першознайомця. Він хотів, щоб я зообразила його смерть.
Я завершила, дякую.

Думаю стати трохи акуратнішою зі словами. Мій першознайомець, як виявилось, часто читає блог. На тижні ми дійшли примирення. Я скучила за другом, а він сказав, що любить мене, як сестру. Класно мати близького друга навіть у гуртожитку.
Не знаю, що ви будете думати - мені байдуже, я не маю з ним стосунків, як пара, але я обожнюю ділитись і розповідати йому про своє життя, мого Кота, а він про свої цілі в майбутньому.
Правда він трохи нагрішив своїм довгим язиком. Окаянне патякало. І він трохи посміється, але повернення блудного перознайомця - справа реальна. Тепер з моїм старим другом ми знову можемо бити один одного підстібувати, вийти на вулицю в 6 ранку і зайти в кухню й почитати мій блог.
Привіт, чорнявий

Намагалась попасти на Андріївський узвіз, а пройшлась і нарешті побачила Золоті Ворота, музей ім. М.Грушевського, прогулялась Ярославим валом, біля будинку міського учителя. Я бачила достатньо багато вулиць. Кінцевою була - Хрещатик, біля якогось театру. А ще пішов дощ. Достатньо мило. Я ж обіцяла нічого не розповідати аби не зглазити, але це така радість. Чесно, я ніколи так не соромилась. Я взагалі не дуже скромна, а тепер навіть " мяу" не можу сказати, бо червонію. Це було няшество.
На екзамені не вистачило 4 балів до 90. Через це мама прийнялась за кіпіш. Вона любить все бачити досконалим. А завтра археологія, якої я надто сильно боюся.
Вдома з Васілісою трохи з 1715 посиділи. Вчимо 127 питань археології. А боюсь ще більше всього, від чого залежать мої оцінки.
Я люблю Алесю. Вона моя маленька повія, яка спить, бо завтра в школу Я таки попаду на Андріївський узвіз, але це буде трохи пізніше.

Сьогодні здала перший екзамен по ІПС. Скоро археологія, з якою у мене, як виявилось, справи кепські (ну так собі). Написал ми з Васілісою усі питання (одне навіть було спільне для нас обох). Ми сміялись за столом, я поцілувала її тричі десь у лоб, а вона обізвала мене "шлюхою" за те, що я списала 2 листка А4 з двох сторін.
Лівій прийшов до нас у гості. О 22:37. Так мило, вони трохи випили, святкуючи з хлопцями, але він сказав, що любить нас. Лівій - наш найкращий друг 424 кімнати.
І він запропонував влаштувати "нову Херусіму".
У мене є Котан. Такий милий. І добрий. Я не хочу нічого зглазити чи забагато розголошувати, бо мені комфортно так. Правда у мене часто червоніють щоки, до чого я не звикла, але приємна душі така ніжність.
Мої одногрупники найкращі. Я люблю своїх одногрупників. Прикро, що ми будемо змушені розійтися по різним кафедрам на наступний рік.
Я - студентка. І 28 грудня я буду їхати до Луцька. Ніби хочу, а ніби і тут комфортно. Правда вчитися не зовсім хочеться.
Надіюсь сходити на шопінг з Васілісою на днях. Побачимо коли і як, але сходимо.
До речі. я задоволена погодою на вулиці. Такий холод мені довподоби.
Що ще? Вечір здається минає трохи з 1715 і мультфільмом " Шрек", але я це обожнюю. А ще у мене є книжка Болеслава Пруса " Фараон" про Рамзеса ІІ. Я обожнюю його постать і захоплено читаю художню книгу, як нащадок фараона кадрив Сару єврейку. Я вже знаю пару веселих цитат звідти.
Цей 2014 прекрасний. Я дуже задоволена тим, що сталось в цьому році. І трохи й не рада минулому. Але байдуже, я щаслива.

я казала, що моя улюблена буква "М"?! Можливо, через те, що моє ім'я починається на "м", або ж просто я егоїст, але з років 8 я вважаю, що " м" це класно.
Отже, М - можливості.
Сьогодні я нічого не робила, а могла. Ввечері ще вчитиму ІПС, але я зранку зварила борщ, Васіліса - млинці з варенням полуничним наготувала, я займалась дурощами, і навіть зараз зажарила м'яса, але на лимонному соці замість оцту. Ми дивились мультік " Валлі", підписала Лєру на франц-компанію. А тепер мені здається. що я хочу спати.
Той факт, що я засмучу тата археологією, за яку я матиму 4, сприймається мною вже другий день сумно. Такий предмет і 4. Навіть незручно визнати, що я настільки тупа (Лол лал лол). Але все в цьому університеті не будується на знаннях, тому нічого страшного немає. Це мене не ранить.
М - можливості. У мене їх не крадуть, а я їх все одно втрачаю - сама позичаю іншим. Коли заліки завершились, я напевно з годину просміялась в парку Шевченка. Правда, я так і не запам'ятала тієї фрази про терлячих.
А ще у мене є кіт. Я вже не про Чарлі. більше.
М- мяу.

Буду відвертою, по іспанській маю 92 зі 100 (5), але з ДІУ, через свою паніку, 80 зі 100 (4). Сьогодні буде залік по етнології, де я наче б то маю автомат, 99 зі 100 (5). Надіюсь, щось з цим 1 балом станеться, бо якось смішно виходить.
Поки дівчата вчили етнологію, я чомусь грала дурника. То готувала їм їсти (сьогодні намагалась приготувати по-французьки м'ясо не в духовці, а на пательні. Вийшло добре, здається. Загалом, заліки минули спокійно.
Хоча мене змушує сумувати той факт, що з наступного року (1 вересня 2015) студенти не будуть отримувати стипендії. Я в паніці. Мені прийдеться знайти роботу, оскільки я не хочу / не можу користуватись грошима батьків.
А поки я намагаюсь зробити замовлення в yves rocher. Прийде мій полуничний скраб. Мрія просто.
А ще я хочу спати, постійно хочу спати.
Мяу.

Якщо говорити, як пройшов мій перший залік, то це один із найнеприємніших моментів в університеті КНУ ім. Тараса Шевченка. Я надзвичайно вдячна за сіменарні бали Юрченко Оксані, яка врятувала мене від принизливих результатів Світлани Павлівни Юренко.
Мені випали 2 легких запитання. Я знала їх досконало. Це не вперше в моєму житті, коли у важливий момент, під впливом емоцій, я забуваю усю інформацію, забуваю все. Кількість сорому перед викладачем зашкалювала.
У мене зараховано, але я не забуду свій найгірший перший залік. Ці злі очі так і крутитимуться перед моїми щоразу. Приниження, яке вона висловила у мою сторону, не матиме міри.
" Принижено і соромно" - ось девіз заліку з ДІУ

Вирвалась фраза в метро,
рот руками за це закривала,
невже я думала саме про це?
невже чого хочу достовірно
я знала?

Не думаю. Усе в світі брехня,
і будь-які хибні бажання,
не думаю, що це зветься любов,
це скоріш земне покарання.

Мене спалять за слова у вогні,
не прийме високе суспільство,
я і люди в метро були не одні -
там були ще й таємні бажання.

Вирвалась фраза в метро
це був внутрішній голос кохання:
в моїй голові сидить лиш одно -
поцілувати тебе з самого рання.

Мене допустять до заліку по ДІУ, чому я дуже щаслива і буду вчити всю суботу-неділю у підготовці. Ще трохи у мене залишилось по іспанському. І я буду спокійніша.
Усі ці бали. Чому ми повинні були поступати на державне в університет аби потім думати як же залишитись на бюджеті?! Не люблю систем освіти - вони ображають студентську індивідуальність.
Дивились з Васею мультик " Как приручить дракона 2". Блін, я плакала, коли тато помер. Зустріти маму аби втратити батька. Так зовсім не чесно. А це ще й 2 ночі. Завтра від сліз мене болітиме голова.
Щоб відпочити, я дістала фарби і намалювала мак. Знаєте що? Я геть забула, що таке гарно малювати.
В гостях ще була Галя Теліуз. Щаслива слухати її слова про все на світі. Вона добра, сильна характером. Мене оточують багато хороших людей.
На лекції сьогодні діставала Бодю. Він вже звик, що при гарному настрої - я наркоманка. Лол. Але це не зі зла, а з милості скоріше. Хоча інколи цей наплив дурних думок і божевільної енергії потрібно ховати.
Я боюсь сесії. Вона надто близько.
А тижні ідуть швидко.