Step by Step

Настя сьогодні сказала таку фразу: " Ти стала надто спокійна після приїзду з Луцька". Якщо чесно, то як гучною і придирливою я була - така й лишилась. А от будучи в Луцьку, я помітила, що за дивно звичкою вела себе стриманіше, інколи офіційніше, ніж можна було б в буденному житті. Вона ж й сказала, що " раніше ти в кінці добавляла " а я бог"". Ні, їй-Богу, я не несла у цих словах сенсу такого ніби я зазнана чи краще інших. Навіть забула цей вираз взагалі, що доводить несуттєвість і підхід гумористичний до розмов, на які я не мала відповіді.
Галя ж теж виділилась фразою 4 грудня. " Я вже починаю жаліти, що розійшлась з ним". Чи повинно це нагадати мені мене і задіти? Так, думаю. Я не жалітиму про те, що сталось і забулось. Скільки б поганого він не сказав - я повинна зрозуміти, питаючи про нього - він добрий, завжди був добрим.…А Галя. Я люблю її. Ще одна цитата: " Познайомившись з тобою, я почала вчитись. Я люблю тебе". Якби ви знали, як приємно бути частинкою неї. Вона надто красива для реальності, вона добра. Звісно, є свої секрети, але це лише цікавіше - присутність таємниці.
Концерт. Були на концерті, де я знову тащілася від музики. Кну реально оздоровлює своїх студентів культурно. Мені подобається так ходити хоч трішки.
Іспанська. Скоро заліки, але ми ще поки здаємо усні теми. Я здала вже більшу половину, але ще є трохи. Я дуже боюсь екзаменів. Особливо ДІУ і Схід.
Першознайомець обійняв мене, сказавши: " я скучаю за подругою". Не знаю чи маю я право довіряти йому тепер. Забагато гріхів і неправильних висновків ми зробили за своєї дружби. Навряд я згадую все легко. Мені потрібно від дружби справжніх понять. Наприклад, " найкращі друзі". Так, я також скучила.
Надто важкий день. Надто важкий порядок думок.
Я згризла майже всі нігті.

Хоч я і встигла декілька разів пересваритись з батьками, мені не вистачило Луцька. Я була дуже рада зустрітись з однокласницями і випити з ними кави на 120 грн (лол), коли поряд була ще моя Світлана за барним столиком. Я дуже люблю Луцьк, і визнаю, що парламент теж минув захоплююче. Я відчула себе знову головою самоврядування, + торт, що спекла Юля викликав у мене захват.
Я декілька раз прийняла нормальний приватний душ і один раз ванну. Це те саме, що попасти до Раю!Мені подобається Лучеськ.

Це були істерики і майже доведена до плачу Марина. Кількість психів сьогодні зашкалювала. Я почала день з покупки куртки " Аляски" про яку мріяла і продовжила гостями з родичами та накритим столом. Далі загубила в дома телефон через Артура, що вибило мене геть з колії через паніку та крики вдомі. Почула я, що таке мій дім, луцький дім.
А потім зустріч з Свєтою. Приємна зустріч. Пройшлись і поговорили. Повернувшись додому, я допила вино, і дещо захопилась грішними ідеями. Тепер лягаю спати, бо зранку в школу
що ж, незвичайно якось - знову бути в Луцьку, але приємно штовхатись зі Світланою.
Я люблю Луцьк.

Здається, лише 2 день в Луцьку, а поїздка ця сприяє початку моєї хандри.

Починає виникати питання: чи втікаючи до Києва, я не втратила зв'язок з тим, що любила в Луцьку: людьми, вулицями, ідеями та поглядами на життя!?
Сьогодні ввечері відповіла собі на це питання - так, майже все я втратила, окрім вулиці, Кафедральної 6, яка досі здається мені теплою. Коли я приїзжала числа 8 вересня, після Києва, тоді, ще коли все було добре, Саня сказав: " Щоб ти не думала, але Київ тебе таки трохи змінив". Він щось мав тоді на увазі про втрату моєї енергії і заощаджувальних поглядів, спокою. Ні, я не жалію, що поступила в КНУ ім. Т.Шевченка. І хоч у мене вже є погані спогади про нього, які покривають багато теплих моментів, не переживайте, все добре. Просто я побачила, що мої друзі і я дорослішають різним чином, або не дорослішають в деяких умовних поглядах взагалі. А можливо, я це лише зараз почала помічати.
У мене якась невизначеність. Ще й один навушник зламався, коли їм лише 2 дні. Що пішло не так? Чому я повертаюсь до хандри? Зима погано впливає на події. Єдине, що у Луцьку ще осінь, тому від зими я втекла хоча б на трішки. Але відчуття дисбалансу залишилось.

Як відомо, я в Луцьку. Аж чотири дні буду тут, вдома. Але сьогодні вночі, в дорозі, стався інцидент, якому я зараз дуже рада! Галина проводила мене, як належить, опів на 11 на поїзд, вирішила зайти трохи всередину і знаєте що? Проводник забув про перевірку білетів і Галя не встигла вийти. Загалом, після багатьох переживань, Галинка таки поїхала до Луцька на 1 день. Зараз вона вже в Києві.
Вночі ми спали на одній полиці. Дивились фільм. Сміялись з ситуації, яка сталась. Галинка вперше була на Заході. В день я показала їй Луцьк, замок Любарта, музей Івана Виговського, музей зброєтехніки, ми випили Лімончелло і чай в " Соло піцці", прогулялись парком і зробили їй сотні фото. А ще, магніт на згадку.
О 16 годині вона сіла в автобус і поїхаладо Києва. Ця незапланована поїздка зветься " доля-пригода", а запис, який ми лишили у відгуках музею, залишить згадку про те, що Схід і Захід - єдине ціле.

Знали б ви, що таке любити наївно перекручувати переглянуті фільми. Вночі по дорозі додому ми глянули з Галею " Люди х: перший клас", а щойно з Zibert я вперше побачила історичний (я ж історик, лол) фільм " Принцеса Монако". Боже.
Наскільки сильною людиною потрібно бути аби дозволити собі покинути хобі свого життя, сенс, щоб знайти його у родині, відданості принцу Монако 13-тому Рільє ІІІ. Келі Грейс була надзвичайною жінкою. Найсильнішою жінкою. Тим творінням, до якої можна тягнутись. От, я знайшла свій ідеал. Ні А.Джолі, яка є авторитетом милосердя, ні Мерелін Монро, яка вразила весь свій своєю харизмою, не є моїм наставником. Моя мрія, мій ідеальний приклад сили, краси та розуму є Грейс, актриса Келлі Грейс. Жінка, що зуміла зупинити блокаду Франції на Монако через відмову встановлення податків на окремі прибуткові підприємства, які приїхали з французьких провінцій. Скільки мудрості потрібно мати аби зуміти віддати себе в ім'я інших?
Фільм, в якому актори прекрасно, і навіть зовнішніми даними, зообразили принцесу і принца, є гідними Оскара, як і Келлі в своєму минулому за невеликих 10 фільмів.
Згадала чомусь дитячу мрію бути політиком. Думаю, Грейс - чудовий приклад. Якби я змогла змінити хід історії, я хотіла б зробити це. І від чого мені не прийшлось би відмовитись, я знаю, що завжди зробила б це, бо у мене є моя Україна, мій дім. Я не хотіла б бути принцесою, але ніколи не забуду, що хотіла миру. Для всіх.
Тепер я хочу побувати не лише у Чехії, а й у Монако. Я вивчу навіть історію цієї країни.
Грейс, Келлі Грейс, 1929-1982.

Может, мира нашего нет,
и это не ложный ответ?
Может, ты просто герой
где поет говорит: "ротик закрой!".

Вдруг мы в романе живем,
конец которого все время " потом".
Или это тоже все чепуха,
и стих пишет чужая рука.

Представь, если нас обманули.
И между нами нету любви.
Мы просто герои романа,
которые пытаются идти вопреки.

В главе пятой ты любишь подругу,
а она заболеет на страшную недугу.
В главе седьмой я с тобою умру,
и мою комнату перепишут коту.

В главе третей я любила другого,
по счету десятого, толи седьмого.
В главе первой..забыла о всем,
не помню, расскажу-ка потом.

Короче, представь, что мы лишь герои,
в нашем доме были черны обои.
И представь, что поет изменит сюжет,
и я не с тобой, а с ним, живу много лет.

Ну прикинь историю эту.
Что теперь ты докажешь поету?
Может, поет - это я?
Что ушла от тебя навсегда.

Невідомо. Не знаю, що зі мною чи як я себе почуваю. Переповнення жалю і радості в мені зараз. Галя і Вася сказали, що " коли людина п'яна, то робить те, чого справді бажає". Якщо так, то першознайомець скучив за дружбою.
Неочікувано було для мене і побачити Мішу і Женю в моїй кімнаті та тіло, що лежало на землі. День же минув складніше: слова здали, писати контрольну з іспанської, самостійну по Давній історії України, або навіть лишній план Мечислава, який також мене розсердив. Дуже. Я попередила, що це загальна теорія, будь-що, що можна уявити, але намагаючись викарапкати не менш тупу теорію, він топтав мою.
27.11 я ще познайомилась з Галіною мамою, яка дуже приємна. Вона нас накормила і кіт Малой роздряпав мені руку. Проте я люблю більше Чарлі: люблю котів спокійних, які мурличать, гріються, це більше комфортно і не набридає. Я б створила навіть свою теорію, що " дівчата - це коти". Ну подумайте, коли дівчина має мій храктер - надто (занадто) весела, балаклива, нав'язлива, то гоподар, яким може стати хлопець, стає швидко байдужим до кота, той починає набридати. Коли ж дівчина - приваблива, але при цьому не говорить зайвого, більше мовчить, лише мурличить (це б звався так процес фонових діалогів), то господар почуває спочатку дискоморт через відсутність уваги кота, а потім любить його більше всього живого, БО той не мішає, ніколи не дратує, під боком коли лиш треба хлопцю.
Але це поки теорії, я не Фрезер. Бодя навчив мене доброго слова " ходор", яким я буду заміняти вульгаризми. І він замовив окуляри, які я дуже хочу побачити. Ну дуже і нестерпно.
Завтра додому на 4 дні. Передчуття чогось доброго і не дуже, здається. Я так чекала поїздки додому, а тепер розумію, що не хочу терпіти дорогу - їздити автобусом мені цікавіше, або на передньому сидінні машини, проте не поїздом.
По-моєму, все це ходор.

Щоб там не було чи ким би він не був, нехай прийме мої вітання. Я, звісно, не сказала і явно не скажу йому про це вживу, але може йому якось ще захочеться дізнатись, що пише його колишня подруга і зрозуміє, що навіть першознайомці мають значення. На 18-річчя я просто хочу, щоб він таки досягнув своєї мети - театру. Це найголовніше. Усе інше йому побажають друзі.
Просто мрії збуваються. " Я завжди казав наперед, що отримаю, що хочу: навіть пишучи ЗНО, я був впевненим, що навчатимусь в КНУ; тепер я впевнений, що коли-небудь займусь таки театральною діяльністю". Досягай.

Мелочь. Господи, забудь,
сколько можно вспоминать,
о том, как в жизнь принес
он ртуть,
прошу, забудь его отнюдь.

Болтать еще ты не устала,
как с ним отношения порвала
на расстояние не то -
любовь давно ушла на дно.

Мелочь это, дорогая,
вы оба стояли у пропасти края,
так что тихо улыбнись,
на зов будущего откликнись.

Все згоріло від випадковості. Чи то від запаленої та кинутої в ціль зажигалки, чи то від сірників. І як так я не дуже розумію, але можна швидко втратити іскру/вогонь, який міг бути у тебе до інших. За цей тиждень я змінила ставлення до багатьох.
І більше погляд не чіпає мене. І друга я холодно вітаю очима. Єдине, що розгубило мене сьогодні, це в метро на станції " Університет" я не знайшла музиканта, який часто грає там класичну музику.
Я полюбила Віку. Вона дуже хороша. Я помирилась з Оксаною і побачусь з Світланою. До сестри прийду в гості. І побачусь з Юлею. Сходжу на засідання парламенту в вівторок, поділюсь враженням і посиджу за тортом після з Юлею і Наташею, і іншими парламентцями. Можливо, попаду на Молодіжну Раду. І побачусь з двоюрідними братами. Приїде бабуся. Вібудеться зустріч з однокласницями. Інколи я сумніваюсь у тому чи правильно я вчинила - втікаючи з Луцька до Києва. Я живу тепер у чужому місті, який досі не можу визнати за свій. Я вічно в ньому поспішаю і запізнююсь. Це хіба те, що треба?
Звісно. Я ж тікала, а не просто їхала.
Це були сірники. Я спалила усе сірниками. І тепер я дуже скучаю за Луцьком, хоча матиму тут гарну освіту.

Минуло місяців з вісім,
як вам вірші не писала;
знаєте, я за музою такою
вже геть давно заскучала.

Справи йдуть кепсько,
я - істеричка,
тиждень назад в мене
обсипало личко.

Ну ніби минуло,
але не там була радість,
я відсвяткувала дінюхі,
які окупили собі вартість.

Два дні напивалась
(навіщо не знаю),
але п'ю забагато,
через що потім страждаю.

Як вчила іспанську -
почала відставати,
завжди казала, що
іноземну МЕНІ усю не пізнати.

Історія - добре,
без неї ще краще,
чим далі йдуть тижні-
тим мені стає важче.

Що нове у мене?
Скажу вам:" нічого,
хіба що проблеми
й на блозі промова".

Я більше не можу -
серйозно признаюсь,
цих змін у собі
ночами жахаюсь.

Була осінь - стояв фон пізнього літа. Зараз випав сніг - стоїть осінній ліс. Я люблю ліс. Відчуваю, що може і не показую вам цього, але мій характер зараз переживає надто глибокі зміни. Так змінююсь, що не встигаю за усім цим - не встигаю зрозуміти чи там я живу, чи те роблю, чи не починаю хандрити. Хандра. Настільки страшно, що у мене паніка. Страшна паніка.
Я ж не звикла панікувати. Все винні зміни, але не в фонні блогу, а житті.

Хочу поговорити за котів. Раніше ж казала, що ненавиджу їх. Постійно згадую, як приходила до Світлани і казала, що терпіти їх не можу, а вони все лізли до мене на руки. О боже, я таяла, казала далі, що ненавиджу їх і до кінця вечора не відпускала.
Досі люблю Мартина. Це був мій другий кіт, хоча перший належав не мені. Мартин завжди спав зі мною, був моїм найкращим другом. Не завжди ж я була такою " повією спілкування" - ще я була мовчазною. Знаєте, хто був моїм найкращим другом? Я забрала його у достатньо дорослому віці і він тричі від мене втікав і повертався. Ми стали найближчими в цьому світі. Коли він одного ранку зник - я виплакала сліз, як Чорного моря. Три тижні сліз і я прокляла всіх котів.
Кіт Чарлі, що належить Богдану (відомий ще як Котан), надто нагадує мені Мартина. У них навіть очі і ментальність однакові. Часом це навертало на мене сльози. Я надто люблю котів, щоб признатись в цьому.
Артурові завели кота. Він сам, у 4 роки, назвав його Пушистіком. І цей кіт зовсім не схожий на мого кота. Мій Мартин був ближчим мені, а цей ближчий Артуру. Але я нічого кращого не відчувала, коли кіт лізе до тебе на руки і намагається зігрітись. Їхнє мяу, їхній мурлик досі нагадує мені мого кота. Мого, більше не існуючого кота…
Хоча я часто бачу його в образі Чарлі. Навіть заздрю, що Котан має такого кота. Мого кота.