Починає виникати питання: чи втікаючи до Києва, я не втратила зв'язок з тим, що любила в Луцьку: людьми, вулицями, ідеями та поглядами на життя!?
Сьогодні ввечері відповіла собі на це питання - так, майже все я втратила, окрім вулиці, Кафедральної 6, яка досі здається мені теплою. Коли я приїзжала числа 8 вересня, після Києва, тоді, ще коли все було добре, Саня сказав: " Щоб ти не думала, але Київ тебе таки трохи змінив". Він щось мав тоді на увазі про втрату моєї енергії і заощаджувальних поглядів, спокою. Ні, я не жалію, що поступила в КНУ ім. Т.Шевченка. І хоч у мене вже є погані спогади про нього, які покривають багато теплих моментів, не переживайте, все добре. Просто я побачила, що мої друзі і я дорослішають різним чином, або не дорослішають в деяких умовних поглядах взагалі. А можливо, я це лише зараз почала помічати.
У мене якась невизначеність. Ще й один навушник зламався, коли їм лише 2 дні. Що пішло не так? Чому я повертаюсь до хандри? Зима погано впливає на події. Єдине, що у Луцьку ще осінь, тому від зими я втекла хоча б на трішки. Але відчуття дисбалансу залишилось.