Все згоріло від випадковості. Чи то від запаленої та кинутої в ціль зажигалки, чи то від сірників. І як так я не дуже розумію, але можна швидко втратити іскру/вогонь, який міг бути у тебе до інших. За цей тиждень я змінила ставлення до багатьох.
І більше погляд не чіпає мене. І друга я холодно вітаю очима. Єдине, що розгубило мене сьогодні, це в метро на станції " Університет" я не знайшла музиканта, який часто грає там класичну музику.
Я полюбила Віку. Вона дуже хороша. Я помирилась з Оксаною і побачусь з Світланою. До сестри прийду в гості. І побачусь з Юлею. Сходжу на засідання парламенту в вівторок, поділюсь враженням і посиджу за тортом після з Юлею і Наташею, і іншими парламентцями. Можливо, попаду на Молодіжну Раду. І побачусь з двоюрідними братами. Приїде бабуся. Вібудеться зустріч з однокласницями. Інколи я сумніваюсь у тому чи правильно я вчинила - втікаючи з Луцька до Києва. Я живу тепер у чужому місті, який досі не можу визнати за свій. Я вічно в ньому поспішаю і запізнююсь. Це хіба те, що треба?
Звісно. Я ж тікала, а не просто їхала.
Це були сірники. Я спалила усе сірниками. І тепер я дуже скучаю за Луцьком, хоча матиму тут гарну освіту.