Step by Step

Це неначе вірус, який надто швидко втягує і пожирає тебе. Це малярія.
Вважаю це своїм гріхом і провиною - дозволяти собі стільки дій: швидко радіти, надто захоплюватись, шустро падати. Недолік мого характеру: звичка захоплюватись всім, що я можу відчувати.
Якщо я не помиляюсь, під час малярії людина швидко слабне. Ослабла я до межі. Останній тиждень в Києві буде страшно складним і неприємним - не хочу цього. Кожен день фізкультура не викликає у мене бажання ходити. Ніякого бажання не викликає взагалі ніхто і ніщо.
У мене є декілька ідей, як познущатись над собою, але це не менший гріх, ніж захворіти моральною малярією. Дуже розбилась сьогодні: сама винна - сама знаю - сама визнаю. Мені давно пора навчитись тримати себе в руках, але я надто розкута. Мене нервує все.
Я бісова істеричка.

Будьмо відвертими, що за два дні випивки, мені набридло. Невже я не щирий історик? Я пам'ятаю все, що робила і розумію, що краще б не пам'ятала цього.
Супроводження легкої нудоти швидко зникло, але залишилась легка залежність пити далі. Що ми шукаємо в спиртному? Момент, коли почнеться головокружіння і ніби координація рухів зникне, але зато з'явиться апогей тих відчуттів? Чи прийде сон, міцний дуже.
Сто раз казала, що не люблю кави. Зовсім. Попросила Ярика запарити, а поки він зробив її, я заснула. Цього я не пам'ятала зранку. Як і те, що о 7 ранку, біля гуртожитку, казала якомусь хлопцю " привіт". Що ж, відверто скажу, що алкоголь не приносить щастя. Лише той момент здається приємним, а насправді це все вигадка, що ви зрозумієте зранку і ближче до вечора.

Ближчим часом зміню фон.
Складно далі бути дурним морем.
Повернусь до Карпат.
А ще пора сходити в церкву. Я ж завжди вірила, що так можна позбутись гріхів. Я вже починаю вибирати улюблену в Києві. В Луцьку це Собор в центрі міста, а тут моя рідна буде Св. Володимира, перша, в якій я побувала, приїхавши в Київ три роки назад. І церква, чиї дзвони постійно б'ють. Постійно, голосно, на лекціях. Мене так і тягне туди. Я хочу туди попасти.
Стоп, я ж про фон. Я скоро зміню фон, як і мінятимусь (надіюсь) в кращу сторону.

Саме 7 днів залишилось мені до Луцька. Я так хочу додому, що мрію по телефону про це з татом, описуючи як замаринуємо шашлики і чи смажитиму я, чи він; мама говорить про салати, які зробить неначе на свято; бабуся за планом має приїхати з Карпат. Сестра пише, очікуючи. А я помираю і навіть (ну майже) пустила сльозу. Два місяці моєї відсутності і - Артур виріс, помудрішав, кіт потовстішав, тато і мама зробили перестановки вдома. Відчуття, неначе всі головні події йдуть, оминаючи мене, бо у мене поки лише відбувається прихід сорому.
Всі ці модулі, реферати, семінари починають мене страшенно виснажувати. Я більше не маю сил думати, що мені подобається вчитись. Ніч взагалі минула складно: від 1 до 5 писала реферат, а прокинувшись об пів 12 до 2 дописувала. Я змучена цим. Всеее, істерики через горло. Особливо, коли Пуховець поставив 4 за кафедру.
Чого я хочу? Більше не знаю. Я приїхала сюди наївною дитиною, яка знала, що вміє і чого хоче, а сьогодні, сидячи в столовій КНУ, розгублено, єдине, що я вміла робити - випити кави, єдине, що я відчувала - розгубленість, я навіть не могла зосередитись аби прослідкувати за діями інших, як роблю це завжди. Я не знайшла музи і не помітила годинників на руках хлопців, і кольору очей чорнявого хлопця навпроти, я навіть вибір в торті зробити не могла. Де ділась я?
ДЕ ДІЛАСЬ Я? З кожним днем у мені стає все менше жартів і я починаю бути строгою - не звикла, тримаюсь як можу. Не маю права ризикувати своїм характером.
Сьогодні купила кепку, над якою сумнівалась, але знак долі змусив. І сорочку, шарф. Ох, постійно шукаю на прилавках все нові подарунки Артуру. А я і Васіліса бились мечами в магазині " Ашан".
Можливо мені не вистачає минуло життя? Я скучаю за біллю, яку могла переживати. Присутність хоча б якигось почуттів викликало у мене зацікавленість, аніж відсутність емоцій взагалі.
Ці дні у мене ночує Галя. Я втішена цим. Вона стала нам близькою і приємною.
А ще вона смачно готує макарони. Це було дуже смачно! Особливо мідії та креветки. Для студентів це рідко доступно.
" Кліо 2014" в КНУ мене розчарувало. Чесності там було серйозно мало, але от Кристина Юрчук виступила прекрасно! Я була захоплена. Чесне слово! І як заспівав хлопчина " Танцы на стеклах" викликало у мене захоплення. Я заворожено й дивилась танці татральної трупи. Колись я також хотіла бути актрисою в театрі. Життя зараз зовсім не таке, яким би я хотіла його бачити. Добре лиш, що звикаю я швидко.
Була Марини - нема Марини, була Марини - нема Марини. Марина чекає 7 днів і попаде додому, sweet home.

Не обманюймо мене. Я добре знаю, що він ніколи не знав мене. Холодне сухе "привіт!" мого першознайомця не викликає у мене тих почуттів, на які він очікує. Він завжди знав лише те, що хотів, але як же я? Та й що, дурн ий океан, дурний.
Можливо, правда, мені давно пора зібратись у собі, навчитись досягати цілей, але я не буду плакати через зміни в житті, в яких він хотів грати головну роль. Навряд, блог читав також лише раз, щрб дізнатись ким він вийшов у цій ситуації. Як правило, усі люди так роблять. Але я пишу тут свої почуття, і хочу визнати, що я може як і книжка, і проста, і читати легко, але навряд кожен опанує швидко близько 1000 сторінок за тиждень-два.
Не возвишую себе, просто зрозуміла, що живу не там й не з тим у голові. Я відкинула думки про втрати, бо смерть - єдиний елемент вашого світу, який може вплинути на можливість бути щасливим, усе інше - буденні дрібниці. Я почуваю себе змученою. Холодний погляд, який я проводжу, змушує мене жаліти лише про одне - про намагання зберегти дружбу. Я не можу берегти те, що більше не потребується в мені. Зайвий - це полегшення, а не розплата за надмірну увагу. Тепер я хочу лише поїхати до Карпат: послухати, як завжди, на балконі, шум річки, прогулятись лісом, нюхати повітря так жадно, що смак западає потім у вигляді ностальгії.
Я хочу відпочити від власно скоєних помилок. Їх надто багато.
Як у нього, так у мене - це єдине, що пов'язувало наші характери.

Мій сьогоденний першознайомець раніше казав: " Ти для мене дуже проста. Я читаю тебе, як книжку". це була одна із основних причин, чому ми ніколи не могли б любити один одного. Я сотні раз повторювала вам і собі, що секунда пристрасть давно переросла в звичайні постійні родинні стосунки. Але минуле завжди красиве.
Так-от. На рахунок простої - напевно так і є. В суботу ми типу відсвяткували день студента, випивши трохи іспанського вина в близькій компанії. Єдине, що Ярик не хотів з нами. Він останнім часом дуже віддалився від нас, хоча я й надалі люблю його як друга. Коли заговорили про Ярика, то він розумний (аж занадто інколи), але мені дуже подобається як він ставиться до Лєри. Ми часто кажемо з дівчатами, що це справжні почуття, справжнє кохання, а не оці гуртожитні легковажні історії. Віталік, Тарас, Катя, Лєра, Лівій, Васіліса і я нормально справили вечір, НЕ НАПИВАВШИСЬ, але до схочу насміявшись.
В неділю (я ж заснула о 4-5 ранку) прокинулась о 12. Васіліса збудила мене тортом. Це був день релаксацій: ми прибрали, годину лежали на землі, грали монополію і поїхали на Контрактову площу. Там акуратно і романтично. Чимось нагадує Старе місто Луцька, тому тепер ця вулиця буде моєю улюбленою - надто вже рідною. Я накупувала солодощів і дивних Рошенівських іграшків для Артура.
Вечір завершився фотками з Катею і надто багато знайомств з геологами з 5 поверху. Загалом, неділя була тим потрібним відпочинком.
Понеділок. 17.11.2014. Надто нервуючий. У мене міняється характер? Я цього боюсь. В день, на парі ІПС, мене намагались збити з пантелику, на мо думку, дурні думки. Я не хочу нікого ображати, але я зазначила не один раз, що це лише припущення, а не факт, а прийшлось пояснювати голосним строгим голосом тричі одне й те ж. Навіть не знаю, скільки отримала за доповідь. Ризикуючу доповідь, бо підняла я руку через відсутність інших. Дякую за подяку. Вечір же минув у святкуванні студентства. Ми з Васілісою зіграли в монополію, де я виграла, а потім виграла ще раз у Каті Уманець. Ми випили вина, потім й Арсенального, і вийшло норм - закрите коло спілкування. Лівій прийшов до нас у гарному настрої, хоч і дивно жартвував. А Мечислав сказав: " Фу, який поганий кавер на Лінкін Парк" і почав підспівувати. Йому дуже сподобався вечір, дотепник Мафіозі.А ще ми до 3-4 години ранку просиділи з новим нашим знайомим з потоку, що живе на нашому поверсі. Його привів першознайомець і ми навіть трохи псміялись з цього всього. Це було весело.
Вівторок. 18.11.2014. Надто виснажуюче. Підтримувати гарний настрій стало складніше. Я звикла, що на людях і в компаніях все повинне бути добре, це й стає причиною вечірньої хандри. Модуль по іспанській я писала сама і як завжди боюсь результатів, але викладачка подарувала нам магніт, і він мені подобається, не враховуючи орхідей. Взагалі я казала, що люблю страшенно рози? Червоні, дрібні. Вони ніби кущиком ідуть, а до якого ж біса це гарно. Це запах прекрасного, ідеальності. Визнаю. Але не про квіти. Лекція минула краще. Я справді трохи відпочила і не мусила вже аж-аж вдавати посмішку, бо Котан і Антон приємні співбесідники. Звісно, я ж трохи укуряна, але їхні історії дуже цікаві.
/ вибачте, що перебила все, але щойно, в сю секунду, на коридорі хтось побив тарілки. Так голосно, що у мене температура різко впала і я затряслась від холоду. Наврядче я почуваю себе добре, пора відвідати церкву/
На лекції ж ми говорили про смішні історії, жилістого Бодю і досвід Антона. Звучить весело. А от на вулиці було дуже холодно, ноги змерзли. О, ще, в Боді дуже гарне пальто. Воно йому пасує. Пам'ятаєте, випадково пригадала, як в якомусь з моїх творів (може " Листи моєму коханому"?) героїня подарувала чоловіку пальто, чорне. Після розлучення, якось зустрілись і вона імпатією відчула, що він крутить годинник, який також подарувала вона за 5 років спільного життя, в кармані цього пальта. У мене знову починається хандра. Я відчуваю - починаю шукати символи і асоціації.
Гроші йдуть дуже швидко. У мене залишилось менше ніж 200 грн на картці, а це до 29 листопада. Та й скоро у Толокольнікової день народження - треба придумати, що подарувати.
Погана погода. Я так люблю осінь, що може через її втрату і приближення до зими і відчува хандру? Я ж завжди погано прощалась з улюбленою пори рокою.
А ще я хочу до Карпат, до моєї улюбленої кімнати, де пахне деревом, і все біле. Там потолочок в тріщинках.
Ви праві, я настільки прозора книга, що ви підозрюєте про відсутність секретів. Моїх секретів. Але чи просто не я дозволяю вам знати лише те, що можна? Та ні, думаю я надто проста для такого.

Їх нуль. Завжди друкувала свої твори, тому боялась, що полетить система на ноутбуці. Проте я навчилась швидко набирати текст пальцями, що тепер є для мене великим плюсом. Насправді, уся моя творчість і вміння писати припала на 14-17 років. Три роки, з яких із середини 14 до 15 з половиною я писала оповідання. Назвала цю збіркою " Театр почуттів", а потім доповнила декількома новими творіннями і це стало називатись " Безліч видів любові"(30 творів). Романтик. Я була страшний наївний романтик, який вірив, що кохання існує.
Збрехала. Зміна світогляду вплинула на мене так, що наступні оповідання і вже новели писались в стилі імпресіонізму (опис почуттів, а не дій), медитації та завершувались драмою. Кількість песимізму так виросла, що про ту наївність та милість почуттів, де було двоє головних героїв, вже і не згадаєш. Тепер я писала про одного нещасного, який переживає осад того, що могло б лишитись від них після пережитих історій. Цю збірку з 13 творів я назвала " Холодний будинок".
Твори вже були не по 4 сторінки, а займали обсяг до 30 сторінок і нагадували протип роману. Я люблю їх перечитувати. Це найдосконаліша моя робота.
Тут я вирішила написати роман про людину, яка у підлітковому віці вже постає перед вибором любові і професії, і обравши, отримує протягом усього свого життя (42 прожитих) результат. Роман я писала рік, він написаний у вигляді щоденника. Я сама зараз веду щоденник, тому в такому стилі мені писати було легко.
І стоп. Я розпочала писати (це вважаю також зміною світогляду, бо почала в 16-17 років дорослішати) "Поліклініка №3" (про лікаря Віссаріоновича, який колекціонував "родзинки" тіл людей, сюжет крутиться навколо однієї з жертв) та " Цілковите розчарування" (історія невезучої дівчини, яка в кінці, вбивши маньяка, який тримав її у своєму домі, викравши, зрозуміє, що закохалась в мертвого). Далі я надіюсь, що почну писати казки для свого брата Артура.
Я писала часто п'єси для театральних кружків. Напевно, (так і є), дуже хотіла б написати п'єсу для драматичного театру. Дуже. І бути кінорежисером та писати сценарії. Я ж ніколи вам не казала, що окріи політології\історії подавала документи й на кінорежисуру в КНУ. Це ж була моя дитяча мрія.
Перестала писати.
Винен блог, в якому я віддаюсь усім емоціям, а не бережу для сюжетів.

Безпосередньо це зробило мені боляче.
- Ти ж був моїй другом, як можна розірвати такі стосунки у дружбі? - запитала я, відчуваючи прихід судом.
- Ой..боже..такі друзі. Ніякі…- відповів він, що привезло мене до внутрішніх істерик. Як можна стати ледь знайомими людьми з тим, до кого звик за 3 місяці? Від найбличих друзів до першознайомців. Мені здавалось, я знаю про нього більше ніж інші дівчата, а як виявилось - це я з категорії "зайвих".
Остання наша зустріч відбулась о 4:04 по моїй ініціативі і як страшний сон, я ніколи його не забуду. Я ніколи не скажу, що мені було за це боляче, бо я так і не почула адекватної причини. Проте мені неприємно.
Просто забути ж треба. Втрачати близьких друзів легко….напевно.
По-мому я уїбанка. Сьогоні я спортила все о 2 ночі при розмові, а потім отримала чек за послуги " друга". Я отримала чек за усі послуги.
Я отрмала чек, за яким востаннє обійняла його та не отримала поцілунок в чоло - лише в щоку. Тепер я стала як і всі - більше ж у нього немає подруги по прізвиську " Дурне море". Він був для мене дурним океаном.
Зустріч 4:04 змогла зруйнувати дружбу, на прощання давши кулачок, з ударом якого я почула в тілі бій " Пуфф….хаос".
Дякую, бувай.
" я тебе ненавиджу, " - на прощання сказала я, втративши друга.

Знайшла собі дерев'яну кімнату. Гарну таку, думаю, вона пахне деревом, тому нагадає мені Карпати. Надіюсь, Богдан не буде проти. Я криміналістка, бо відібрала чужу кімнату, але поки я лише можу уявляти як здобути МОЮ кімнату :D

Сто разів казала, що любов може виникнути лише між людьми, які разом більше ніж пів року. Просто тоді люди стають дуже близькі: приємно згадувати фото перед сном, і зберігати чеки з кафе/магазинів, білети з автобуса, примусову ходу по магазинам і вечірні прогулянки просто так, і ваші ігри, лише ваші, і ключові слова-шифровки, і ваші прізвиська, дані за той час. Так, любити - напевно, цікаво.
Але я хотіла б поговорити про мої симпатії тут. Я так часто вам писала, а ви так невимушено цікавились, що ми дійшли до межі. | Стіни, де я маю поставити крапку. Справа лише в тому, що я не готова написати його ім'я тут. Це надто особисто. Напевне, я хотіла б лиш признатись, що зараз у мене немає симпатій, у мене вона тепер одна, до однієї людини, породжена зацікавленістю. Чи це я вже знайшла проблему, чи хобі, чи захопилась.
Не хочу зглазити. Не хочу зайвих ускладнень. Єдине правило, яке я помітила:
чим довше ви йдете від дружніх стосунків до любовних, тим міцніша потім ваша пара. Просто ви відчуєте, відчуєте тепло.
Я так боюсь, що із відсутністю тепла вже не борюсь, все одно темература 35.7.
Тільки будучи поряд, тепліше. Наївна я.

Тому хочу сказати, що інколи ОБРОБКА І ФОТОАПАРАТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ

Взагалі, коли ти пишеш конспект по ДІУ до 9:40, п'ючи пиво, і не хочеш спати, це дуже класно. Правда з іншої сторони я не спала майже добу і це геніально. Сьогодні постерігала за зміною світла за вікном: було темно до 6 ранку, а там стало світліше, а о 8 вже геть просвітлішало. У мене настільки в голові заїла потреба написати конспект, який перевірятимуть, що сон відійшов на друг план. Так, коли Лєра прокинулась першою, я запитала: " Як ділішкі?". Вона розсміялась. Єдина помилка, яку я допустила: об 9:40 лягла спати до 11:50, через що тепер я надзвичайно сонна.
У мене була паніка близько 2 хвилин вночі. Не знаю, що це, бо буває таке рідко, але я відчула різку нестачу честі і гідності, мені здалось, що я скоїла стільки помилок, скільки визнати сама перед собою вже не могла. І знаєте що? Єдине, що я не прив'язана до минулого. До людей звідти. Мені подобається жити в Present Simple. І Саня в минулому, я не хочу до нього повертатись; і Оксана з ненавистю до мене; і Ярик, який одружився (мої вітання), класне було у нас дитинство, і Сергій, і всі, за ким би я могла скучити.
Я більше не панікую. Мені це заборонено Кодексом поведінки ідіотів.ахаха

Я мала б взяти себе в руки. Інколи мені здається, що я веду себе невідповідно суспільству. Надто легковажно думаю про те чи можу, чи не можу я говорити щось в голос. Мене оточують приємні люди. Звісно, я встигла в деяких розчаруватись, але думаю, нічого дивного. Я ж завжди була " наївною".
Найвеселіше те, що колишній продовжує писати. Лише тепер він ставиться до мене з дружелюбною любов'ю і я навіть питаю за його нову дівчину. Вчора вночі не спала до 4, і можливо б заплакала, якби була м'ягкою і жіночною, бо згадала усі історії, які коли-небудь були зі мною. Особливо пригадала Саню. Скільки разів я казала, що це була саме та людина, яка по-справжньому піклувалась про мене? Всі побачення і його компліменти змушували мене розцвітати. Нічого ніжнішого я, як дівчина, в принципі, не бачила, але чи не легковажно ми розійшлись? Звісно, що по дурній причині. Звісно, що у цьому винна виключно я. Але я ніколи не думала, що про мене він буде відгукуватись так погано, так легковажно, ніби я грішниця. О, я ж грішна. І те, що я так легковажно говорю все, що може спати мені на думку. Це не нормально, здається.
Я могла б виправити себе, але не можу. Я настільки звикла до себе, що змінитись мені не так просто. Інколи я змінитись хочу. НІби.
Коли-небудь я повинна.

Сьогодні на 2 парах мене не було. Трохи гріхів.
От зараз 1:03, а Галя, Васіліса і Катя грають Монополію, де Васіліса купила Версачі і все, що я їй наказувала. А от день минув дуже добре. Я спала до 12, бо засинаю об 4. Мені сподобалась пісня "белинда - грабли" і я навіть вчусь її співати.
Завтра не піду на фізкультуру, бо у мене ще буде нульовка.
Щодо навчання, то я грішниця з Лєрою.
Ми переписуємось жартами в аску і геть забули, що потрібно готувати ДІУ. Я не люблю ДІУ і вчити її мені не довподоби, хоча мені просто потрібно переписати конспект. Просто я невдаха!!!!
А от Нікітка залишив нам фотоапарат і ми нафотографувались з Васілісою. Трохи викладу сюди фотографій, аби ви бачити це незвичайне творіння дурної фантазії.
А взагалі, приємний день.
Амінь.
Добраніч вам, українці: 3