Саме 7 днів залишилось мені до Луцька. Я так хочу додому, що мрію по телефону про це з татом, описуючи як замаринуємо шашлики і чи смажитиму я, чи він; мама говорить про салати, які зробить неначе на свято; бабуся за планом має приїхати з Карпат. Сестра пише, очікуючи. А я помираю і навіть (ну майже) пустила сльозу. Два місяці моєї відсутності і - Артур виріс, помудрішав, кіт потовстішав, тато і мама зробили перестановки вдома. Відчуття, неначе всі головні події йдуть, оминаючи мене, бо у мене поки лише відбувається прихід сорому.
Всі ці модулі, реферати, семінари починають мене страшенно виснажувати. Я більше не маю сил думати, що мені подобається вчитись. Ніч взагалі минула складно: від 1 до 5 писала реферат, а прокинувшись об пів 12 до 2 дописувала. Я змучена цим. Всеее, істерики через горло. Особливо, коли Пуховець поставив 4 за кафедру.
Чого я хочу? Більше не знаю. Я приїхала сюди наївною дитиною, яка знала, що вміє і чого хоче, а сьогодні, сидячи в столовій КНУ, розгублено, єдине, що я вміла робити - випити кави, єдине, що я відчувала - розгубленість, я навіть не могла зосередитись аби прослідкувати за діями інших, як роблю це завжди. Я не знайшла музи і не помітила годинників на руках хлопців, і кольору очей чорнявого хлопця навпроти, я навіть вибір в торті зробити не могла. Де ділась я?
ДЕ ДІЛАСЬ Я? З кожним днем у мені стає все менше жартів і я починаю бути строгою - не звикла, тримаюсь як можу. Не маю права ризикувати своїм характером.
Сьогодні купила кепку, над якою сумнівалась, але знак долі змусив. І сорочку, шарф. Ох, постійно шукаю на прилавках все нові подарунки Артуру. А я і Васіліса бились мечами в магазині " Ашан".
Можливо мені не вистачає минуло життя? Я скучаю за біллю, яку могла переживати. Присутність хоча б якигось почуттів викликало у мене зацікавленість, аніж відсутність емоцій взагалі.
Ці дні у мене ночує Галя. Я втішена цим. Вона стала нам близькою і приємною.
А ще вона смачно готує макарони. Це було дуже смачно! Особливо мідії та креветки. Для студентів це рідко доступно.
" Кліо 2014" в КНУ мене розчарувало. Чесності там було серйозно мало, але от Кристина Юрчук виступила прекрасно! Я була захоплена. Чесне слово! І як заспівав хлопчина " Танцы на стеклах" викликало у мене захоплення. Я заворожено й дивилась танці татральної трупи. Колись я також хотіла бути актрисою в театрі. Життя зараз зовсім не таке, яким би я хотіла його бачити. Добре лиш, що звикаю я швидко.
Була Марини - нема Марини, була Марини - нема Марини. Марина чекає 7 днів і попаде додому, sweet home.