Step by Step

Вечірній четвер. Близько 21-22 години я взяла велосипед. "Що, дощ? Я вже ж одяглась!Ні, сьогодні я покатаюсь". Я їхала вулицею, а почався град. Від вулиці Львівська, що найближча, що найрідніша, до вулиці Шевченка, де простягнувся міст з річкою Стир. Темно. Холодно. Мокро. Болотники велосипеду виплескують воду на мої ноги, а я з навушниками в вухах щаслива їду. Пам'ятаю вулицю Кафедральну 6, де отою ж дорогою, колись їхав Данило Галицький, а німці носили зброю в підземелля біля собору Петра і Павла. Я полежала під дощем біля замку Любарта.
- Алло, Оксан?
- Да.
- Я в центрі.
- В град?
- Тут гарно.
- Марин… я також хочу.
Я пам'ятаю, що був страшний град і додому приїхала в жахливому мокрому вигляді. Тільки яка щаслива. Чи скучаю я за Луцьком?
Я більше не можу терпіти.
Хочу додому.

Вона може бути впевнена - я ношу наш браслет дружби. Ніколи не знімаю і всім розповідаю про нього. Навіть історію його купування.
11 листопада подзвонила їй на хвилини
- Я подзвонила сказати, що люблю тебе. Все, справи, бувай.
- Марина, і я тебе люблю.

От Толокольнікова ніби пожартувала і я взяла й створила аск. Тепер маю достатньо проблем: в перших же два дні отримала коментарі у вигляді " ти повія", " ти спиш зі всіма", "нащо тобі Бодя" і тому подібне. Було неприємно. А з іншої сторони, людина просто намагається вивести мене.
Єдине це те, що Вася має чим бавитись і пише мені.Лол.
І самій буває цікаво.

Мій улюблений блогер-підписник)
Я захоплено прочитала коментар до свого запису.
Хочу відкрити секрет, що для того, щоб осмілитись на табу кохання, потрібно не багато: 1) просто розбийся об когось, дуже; 2) скажи, що у тебе є табу; 3) не відповідай морально вимогам табу. Так, для кохання потрібно бути разом з людиною в стосунках не менше 3-6 місяців. Але для шаленої симпатії мені вистачає захопленості. Єдине, що я при цьому стараюсь розглядати усі сторони симпатії, і не забувати, що живу я в реальному світі і за правилом " не все крутиться навколо мене", пригнічую себе розчаруваннями, які можуть мене чекати. Саме це відбиває бажання бути від когось залежним. Саме це спричиняє реалізм.
Практикуй, закохана у свого друга дівчина.

У мого друга тепер все впорядку. Інколи мені здається, що він не договорює, але я надіюсь, що це лише мої жіночі уявлення.
Якщо серйозно, дивно казати в голос отак "друг"/"подруга". В Києві я якось відвикла про це говорити. Я завжди знаю, що в Луцьку у мене є вірна Світлана. Ми не спілкувались вже зо два тижні, але я скучаю і добре знаю, що вона мій друг. Для нас відстань і відсутність не ознака завершення дружби. От що зветься справжня дружба - вміння не забувати один одного, не забувати теплоту, що панувала між вами, коли ви могли бути поряд. Але в Києві я мала б право вже багатьох назвати своїми друзями. Мені близька вся моя група (серйозно вважаю їх родиною, найближчою). Настя Толокольнікова - вияв інтелігенції в моєму житті, таємничості. Навіть те, як вона інтерпретувала мій статус було для мене неочікуваним приємним сюрпризом. Таке я запам'ятовую більше, ніж заплановані події. Катя, Вася і Лєра - вже мої близькі, ми з ними встигли повідати всякої муті за 3 місяці. І Катя Суботіна, довіру якої я нарешті отримала. І розумна Софія Стрілець, що завжди щира. І Віка Циганова: скромна, але жіночна закохана дівчина. І Галя, моя наречена. І Влад, Лівій, Ярик, Ярик, Мечислав, яких я полюбила. І Армен, з яким весело їхати на Голосіївську Короче, всі вони, мої одногрупники стали моїми друзями. І в гуртожитку я знайшла близьких по способу життя. Веселих, божевільних істориків. Скрізь багато людей. Скрізь багато друзів.

Якщо вас цікавить, що я зараз відчуваю чи просто відчуваю якусь симпатію до чоловічої сторони, то я не буду нічого ускладнювати. Я реально зацікавлена в Містері Котану. Спочатку ніби дружнє спілкування, та і зараз дружнє, створює у мене зацікавлення у налагодженні стосунків. Я не можу сказати, що я закохана. Це точно ні, бо у мене табу на почуття, і будь-що що ви можете помітити (прояв ніжності, уваги) далеко не означає справжніх почуттів, це виключно бажання знайти собі або захоплення, або проблеми. Тим більше, якщо я пишу це вам об 4 ранку.
Просто щось у ньому таки є. Розумію, що починаю набридати йому, тому стараюсь тримати себе в руках, не давати волі, а то він забагато собі почне уявляти і неправильно мене зрозуміє. Але він милий і добрий.
Вас цікавить, що я відчуваю зараз? Я відчуваю хобі

У нас, в родині Мафіозів, є страшний недолік - ми не довіряємо і переймаємось за все, що попало. Ніби все впорядку, але ми інколи не визнаємо почуттів людини, підозрююємо, що щось іде не так, сумніваємось у своєму виборі. " Все добре, але чи правда це?". Мій родич, Мафіозі, зараз переймається цим найбільше. Мені приємно бути найближчим йому у цій ситуації. Бо якщо ми розуміємо один одного, зацікавлюємось спільними проблемами, то видно і відчували вже подібне. Не хочу уявляти, що він відчуває. Я відчувала і мені страшно. Зараз спробую розізнати і вирішити його ситуаію, бо в нашій родині не кидають один одного. Єдине, що я сама не розумію манер "проблеми". Ця дивна прихованість. Я знаходжу в цьому подібну мені проблему, коли я довго вважала, що людина просто приховує, що любить мене.
Тільки я помилилась. Людина не приховувала.
До речі, і не любила.
Але тут, думаю, все навпаки.

Я розповідаю вам забагато.
І з вас багато хто читає, але ж я обіцяла розповідати секрети.
Сьогоднішній день минув нормально. По історії культури у мене за модуль 29/30.
В принципі, це добре, хоча могло бути краще. (я завжди так кажу).
На третій парі я не була, тому на наступний тиждень буду багато працювати.
Тато неначе з мамою відчував, що я вже без грошей, і перерахував мені трохи грошей. Це дуже добре, бо я дозволила собі сьогодні морозиво, йогурт і мівіну (лол).
На лекції ми з Васілісою говорили на тему " Екстрім сьогодні, зараз, вже". Це було дуже смішно. Ми навіть встигли посваритись з Катею в вк.
О годині 18-19 ми виходили з університету. Цей незвичайний погляд заїв в мені. Нічого надзвичайного, але перед очима бігає. Я так боюсь визнати, що я зацікавлена в ньому. Він припав мені з часом. Боюсь спішити, тому за звичкою, пускаю все саме по собі. Думаю, це найкращий варіант у будь-якій ситуації.
Я більше думаю про кінець семестру.
Ніби страху немає, але я чимось переймаюсь.

Отака-от проблема чи не втретє піднімається у нас в діалозі групи 7. Ми прекрасні, ми хороші, ми любимо один одного, але з повагою у нас проблеми. Чесно, інколи мені здається що поваги у нас взагалі немає. Ми навіть не можемо з терпінням і повагою ставитись один до одного. Це дивна людська звичка?
Мене часто бісить те, що часто роздувається проблема з невідомого. Ми можемо зробити легку послугу 100 раз, але ж наша гордовита хтивість забороняє допомагати один одному декілька разів. Жах.
Відсутність поваги зумовлює ненависть та незлагоду, а це погано. Особливо для родини, для нашої 7 родини. Але ми ідеальні!

"ти дуже наївна" - цитата третьої особи. Мені казали це стільки разів, що я сама не розумію, чому я досі дитина. Відверто, діалог знову видався грубою реалією. Вся біль в тому, що я невдаха. Трясусь всередині, коли він поряд і розумію, що поцілунків мені не побачити. Допоки не піде в дію спиртне. " Просто я дуже прив'язуюсь до людей, " - цитую. Я лише звичка, а не почуття. Хіба що моє табу на кохання. Табу. Коли-небудь я осмілюсь покинути його. Правда, він не буде скучати.
Ми ходили до поліклінікі. Так от.В поліклініці багато загублених тіл. Хтось, жінка у пальто, символізує не смерть, а халатне запізнення. І набір студентів тут дивний. Ніякого толку. Як і в твоєму житті. Моєму.
Година, місце, а насправді це його нагадування, а не запросини побути разом. " Я наївна, " - сьогодні вперше цитую себе.

Ти не приватна власність. Знову кручу наші діалоги в голові. Всі ситуації.
Останнім часом ми часто бачимось в читальному залі. Вночі. Сидимо без світла, згадуючи, як колись, коли ти обрав її, а не мене, кликав мене посидіти як друга, помовчати, полежати на столі і посміятись з дурних жартів. Отак тепер ми сидимо і ти цілуєш мене в чоло.
Сьогодні побачила, як вона підійшла з тобою поговорити. Скоріше всього, це був перший крок до примирення після ваших розірваних стосунків. І я була знову та забава, поки ви не були разом. Знову корисна мана. Чи відчула я щось? Напевно.
Оці всі дні ми просто мали можливість поговорити. Посидіти на підвіконнику чи пофотографувати тепло в темноті. І як ти судив мого колишнього, кажучи " можна було б його відлупцювати за ті образи тобі". Це, звісно, приємно, хоча це дивний спосіб пікапства.
На лекції сиділи окремо. Богдан цікавий і хороший. Мені по-наркоманські було цікаво з ним і я радо просиділа так Гомана, але я щоразу оберталась подивитись на тебе. Надіялась, що і ти думаєш, як же я. Чи цікавишся, що я не поряд з тобою.
Щось мене зашкребло, коли ти сів з нею. Думаю, цей зв'язок вже виник між нами. Можливо, це не любов (точно ні), це просто нитка двох душ, прототип дружніх стосунків.
Єдине, що я розумію, це те, що ти - вільний. Не мій, якби мені інколи того не хотілось. Видно, не всі бажання збуваються, якби ми того не бажали.

Знали б ви як було прииємно почути саме від нього, що блог йому довподоби.
Я раділа і плакала, бо подібних приємних снів ще не чула від особи, яка так швидко засіла та прочитала велику кількість сторінок мого блогу аж до 27 серпня.
Він обрав найкращу мою фразу на його думку: " Щодо любові. Любов, друже, це не пристрасть, це - спокій з людиною".
Тому даний запис присвячую моєму одногрупнику Мечиславу. Моя Мафія: 3

Я дуже щаслива, коли бачу нових підписників, хоча надзвичайно люблю і раніше підписаних. Особливі мої, я читаю ваші блоги і розумію, що в житті у вас сталось багато речей, через які ви створюєте свої інтернет-щоденники. Інколи я хочу видалити свій блог, бо люди знають через нього доволі багато, аж забагато. Але з іншої сторони, я веду чи не 3 роки. Єдине, що я скажу: " Ви сильні, тримайтесь". Успіху, любі.
Дуже рада бачити блог "Світ ілюзій". Я з захопленням читаю її таємничі пости. І про спробу стати комусь другом, бо особисто я якось вже втратила найкращу подругу, яка тепер має замість мене Ніку.

Нічого особливого. Ми намалювали плакат на Хелоулін і на першому поверсі всі ходять передягнуті в відповідний одяг. Це мило. Вони все красиво повісили і прикрасили. Але день насправді дуже важкий. Ми написали два модулі, де Давня історія була надзвичайно важка. Не знаю чи там все нормально.
Лекцію Рижова я провела з Котаном на передній парті. Серйозно, лише зараз мене починає дуже цікавити це спілкування. Ви ще не бачили малюнка, який я намалювала в блокноті.Аххаах. Це дуже весело. І взагалі з ним весело. Хм.
Купила білет додому. Поки лише в одну сторону.
І нічого більше особливого сьогодні. Взагалі нічого особливого. Відсутність вихідних - відсутність сил. О, лиш на фізрі познайомилась з Анею з Філфаку (іспанська) з КНУ. Це круто.

Згадала, що хотіла сказати.
На днях, з Галиною, ми вирішили і мені зробити пасмо волосся іншого кольору. У Галі воно біляве з розовим, хоча сама вона рижовато-темна, а я хотіла пасмо біля вісків чорного кольору. Але все вийшло цікавіше і колір у мене синій. Так, у мене зараз частинка синього кольору. Але я дуже полюбила цей колір і не хочу змінювати його в чорний, лиш через те, що мені потрібно їхати додому в кінці листопада.
Якщо серйозно, я можу сховати його під іншими локонами.
Єдине, що це нагадало мені книгу 50ДДМС. Сьогодні, на даний момент, мені здається, що я дуже змінююсь і стаю схожа на головну героїню, що дуже погано. Я не хочу бути нею. Мені не подобаються паралелі: 3 людини, колір волосся, випивка, забагато волі.