Ти не приватна власність. Знову кручу наші діалоги в голові. Всі ситуації.
Останнім часом ми часто бачимось в читальному залі. Вночі. Сидимо без світла, згадуючи, як колись, коли ти обрав її, а не мене, кликав мене посидіти як друга, помовчати, полежати на столі і посміятись з дурних жартів. Отак тепер ми сидимо і ти цілуєш мене в чоло.
Сьогодні побачила, як вона підійшла з тобою поговорити. Скоріше всього, це був перший крок до примирення після ваших розірваних стосунків. І я була знову та забава, поки ви не були разом. Знову корисна мана. Чи відчула я щось? Напевно.
Оці всі дні ми просто мали можливість поговорити. Посидіти на підвіконнику чи пофотографувати тепло в темноті. І як ти судив мого колишнього, кажучи " можна було б його відлупцювати за ті образи тобі". Це, звісно, приємно, хоча це дивний спосіб пікапства.
На лекції сиділи окремо. Богдан цікавий і хороший. Мені по-наркоманські було цікаво з ним і я радо просиділа так Гомана, але я щоразу оберталась подивитись на тебе. Надіялась, що і ти думаєш, як же я. Чи цікавишся, що я не поряд з тобою.
Щось мене зашкребло, коли ти сів з нею. Думаю, цей зв'язок вже виник між нами. Можливо, це не любов (точно ні), це просто нитка двох душ, прототип дружніх стосунків.
Єдине, що я розумію, це те, що ти - вільний. Не мій, якби мені інколи того не хотілось. Видно, не всі бажання збуваються, якби ми того не бажали.