У мого друга тепер все впорядку. Інколи мені здається, що він не договорює, але я надіюсь, що це лише мої жіночі уявлення.
Якщо серйозно, дивно казати в голос отак "друг"/"подруга". В Києві я якось відвикла про це говорити. Я завжди знаю, що в Луцьку у мене є вірна Світлана. Ми не спілкувались вже зо два тижні, але я скучаю і добре знаю, що вона мій друг. Для нас відстань і відсутність не ознака завершення дружби. От що зветься справжня дружба - вміння не забувати один одного, не забувати теплоту, що панувала між вами, коли ви могли бути поряд. Але в Києві я мала б право вже багатьох назвати своїми друзями. Мені близька вся моя група (серйозно вважаю їх родиною, найближчою). Настя Толокольнікова - вияв інтелігенції в моєму житті, таємничості. Навіть те, як вона інтерпретувала мій статус було для мене неочікуваним приємним сюрпризом. Таке я запам'ятовую більше, ніж заплановані події. Катя, Вася і Лєра - вже мої близькі, ми з ними встигли повідати всякої муті за 3 місяці. І Катя Суботіна, довіру якої я нарешті отримала. І розумна Софія Стрілець, що завжди щира. І Віка Циганова: скромна, але жіночна закохана дівчина. І Галя, моя наречена. І Влад, Лівій, Ярик, Ярик, Мечислав, яких я полюбила. І Армен, з яким весело їхати на Голосіївську Короче, всі вони, мої одногрупники стали моїми друзями. І в гуртожитку я знайшла близьких по способу життя. Веселих, божевільних істориків. Скрізь багато людей. Скрізь багато друзів.