Вечірній четвер. Близько 21-22 години я взяла велосипед. "Що, дощ? Я вже ж одяглась!Ні, сьогодні я покатаюсь". Я їхала вулицею, а почався град. Від вулиці Львівська, що найближча, що найрідніша, до вулиці Шевченка, де простягнувся міст з річкою Стир. Темно. Холодно. Мокро. Болотники велосипеду виплескують воду на мої ноги, а я з навушниками в вухах щаслива їду. Пам'ятаю вулицю Кафедральну 6, де отою ж дорогою, колись їхав Данило Галицький, а німці носили зброю в підземелля біля собору Петра і Павла. Я полежала під дощем біля замку Любарта. - Алло, Оксан? - Да. - Я в центрі. - В град? - Тут гарно. - Марин… я також хочу. Я пам'ятаю, що був страшний град і додому приїхала в жахливому мокрому вигляді. Тільки яка щаслива. Чи скучаю я за Луцьком? Я більше не можу терпіти. Хочу додому.