Это просто Вьюи блог

Какими мы должны быть? Мы должны быть всегда в тонусе. Подтянутые, элегантные и артистичные. Речь красочна и выразительна, а движения быстры, точны и уверенны. Жизнерадостны и оптимистичны в любых ситуациях. Искрометно шутим и заразительно смеемся. Чувство благополучия для нас такая же норма, как 36,6. У нас прекрасная, высокая и красивая самооценка. Если и совершаем ошибки, то легко прощаем себя. Мы не склонны к мучительным самокопаниям и бесплодным рефлексиям. Мы независимы, ярки и оригинальны. Мозг работает, как гоночный мотор, мощно и стремительно. Мы фонтанируем неординарными идеями. Вынашиваем грандиозные планы. Никогда не останавливаемся на достигнутом. Можем делать несколько дел одновременно. Мы решаем любые проблемы. Для нас вообще нет ничего невозможного. Мы мало едим и много двигаемся, поэтому худощавы и энергичны. Глаза блестят, на щеках играет румянец. Сон краток, но высыпаемся превосходно. Мы сексуальны и сексапильны, страстны, изобретательны и неутомимы. Мы обожаем новые ощущения, коллекционируем приключения и авантюры. Мы неотразимы, и жизнь наша прекрасна и удивительна.

Чем более мы такие, тем более мы ОК. Тем сильнее нами восхищаются и берут с нас пример. Тем более мы иконы лайфстайла и герои нашего времени. И тем выше вероятность, что любой проходящий мимо психиатр скажет: тю, батенька, да у вас гипомания.

И вероятнее всего не ошибется. Весь первый абзац этого текста — симптомы первой половины маниакально-депрессивного расстройства. Мы живем в интересное время, когда идеал цивилизованного человечества — не психически здоровый индивидуум, а как бы это сказать, слегка маньяк.

Хотя тут мы как раз не оригинальны. Мир постоянно впадает во что-нибудь этакое. Истерия Средневековья. Ипохондрия второй половины XIX века. Шизофрения психоделической революции шестидесятых. Наркотический делирий начала прошлого века и алкогольные психозы его конца. Каждое время сходит с ума по-своему и формирует под это собственные представления о прекрасном, непостижимые извне, как непостижима для драйвового нью-йоркского клаббера хлорозная прелесть полуобморочных тургеневских барышень. Отклонений много, но главная ось — это маниакально-депрессивные качели, на которых человечество качается, может быть, с начала собственной истории.

Так что нам еще повезло. По крайней мере, из всех психических закидонов гипомания — субъективно самое приятное. Психиатрический справочник пишет: «На первом плане среди нарушений сомато-психической сферы при гипомании — чувство телесного комфорта, особого физического благополучия, наивысшего расцвета сил, превосходного здоровья. Двигательная активность с хорошей переносимостью нагрузок и высоким порогом утомления сочетается с уменьшенной потребностью в отдыхе. Прилив энергии, сохраняющийся на протяжении всего дня, совмещается со снижением потребности во сне при его достаточной глубине». Чем-чем это передается? Пусть оно меня укусит!

Единственное, что огорчает — при всех своих прелестях гипомания остается ненормальным состоянием. Отклонением, которое рано или поздно качнется в противоположную сторону. Уже начинает качаться. Так, Японию охватила эпидемия хикикомори — молодые здоровые люди запираются в комнате и сидят там годами в полном овощизме, не делая ничего, кроме как самим фактом своего существования отрицая торжество бодрости как нормы жизни.

Но Япония далеко, а образ гипоманиакального сверхчеловека — он везде. Реклама. Кино. Интернет. Телевизор. Пресса. Реклама. Еще раз реклама. Кто хотя бы в глубине души не хочет быть похожим на первый абзац, пусть первым бросит в меня камень. Я ловко увернусь, засмеюсь заразительно и все равно не поверю. Это же круто, быть гипоманьяком в гипоманьячное время. Чтобы все вокруг бурлило и пенилось, искрилось и переливалось, чтоб ветер в лицо и педаль в пол, чтоб сто всего разом, и никаких пауз. А как иначе? Особенно если живешь в столице и работаешь в рекламе!

Именно люди, живущие в столице и работающие в рекламе, сделали этот ролик про паузу на шоколадный батончик. Я увидела его с полмесяца назад и с тех пор вспоминаю по несколько раз в день. В разных обстоятельствах, по разным причинам. И может быть, это самое разумное из всего, что я делаю за день.

Джейсон Стетхен сидит в придорожном кафе и рассказывает про лосося: «Лосось — стремительный, сильный и неутомимый. Он проплывает тысячи километров. Покоряет пороги и течения. Бороздит отмели и запрыгивает на водопады. Без сна. Без отдыха. В постоянном сражении со стихией. Он преодолевает все преграды, откладывает икру и, совершенно изможденный, дохнет.

Так вот, запомни. Ты не лосось».

З таким успіхом, не магазин, а МЕНЕ потрібно було назвати "NEW YORKER"…
Чекай, я колись приїду!)

Прокидатися зранку і вже відчувати себе розбитим, вот мій РАЙ)
гучні слова сім*ї вже зовсім дістали, а друзі не знають шо зі мною робити. То краще сидіти вдома і вправляти собі мозок чимось корисним для пізнання самого себе)

Наявність важливої людини в нашому житті просто необхідна, в інакшому випадку ви перетворитесь в одиноку і дуже егоїстичну натуру, яка буде думати тільки про себе і набридати всім своїми довгими промовами про стосунки взагалі (просто один буде говорити про їх абсурдність і не важливість, а інший- про те, як же все таки хочеться бути поряд з кимось, хто зрозуміє і пригорне до себе).
Я вот, переживаю саме переломний момент, коли, усвідомлюючи абсурдність людських взаємовідносин мій мозок ще бореться з моєю дитячою наївністю і вірою, що колись має здійснитись чудо…

До цієї тематики ще додалась купа проблем, тому все це просто наскрізь просякнуто яскравими фарбами моєї хворобливої уяви… звучить трагічно.

Разом з тим, я розумію, що в цей період (психологи називають його пубертатним, та вік не дозволяє про нього мені згадувати) починає щось вимальовуватись. І потрібно термінове диво! Інакше я стану вище згадуваною тварюкою!

вечір п*ятниці такий крутий) дуже люблю його. нічого особливого, просто провести час без зайвих людей, переробити всю накопичену роботу по кімнаті. ВСІ поїхали. Розважаються. їм добре, але мені ще краще. Я відпочиваю душею.

Давно мрію про власну квартиру, щоб ніхто не заважав. Мені багато простору. моя обстановка. моя гармонія. мої плани. Не хочу навіть жити з хлопцем - то пережитки совка!

Мало творчості в житті в гуртожитку. Хочу більше творити.

хочу кидати речі туди, де хочу. Хочу творчого безладу.Хочу ходити голою, вибачте за відвертість. хочу сама розмалювати стіни. Хочу зручненьке крісло-мішок біля величезного вікна. все, чого я хочу- не ділити житло з кимось ще, бо моє житло- це мій простір)

Такі собі мрії… ні, то не мрії, то цілі) Як я вже говорила, мрії мають залишатись мріями, а цілі- втілюватись в життя, щоб з*явились нові)

гарної вам п*ятниці!!!!

Зруйнована думка про людину гірше, ніж сварка з цією ж людиною!

І вот ти приїхав. І вот ми побачились…і вот світ мав перевернутись!! Аххахаха)))

Мені вже за 20 і я до сих пір ще вірю в казочки!Ти просто нікчема з завищеною самооцінкою. Я тебе не знаю! Хто ти? я бачила тебе ще зовсім дівчинкою. Мені здавалось ти знаєш чого хочеш, ким стати. Я думала ти в першу чергу станеш людиною, ати…ЕХ…

Просто виявилось, що ти чергове випробування на моєму життєвому шляху! Ти ніхто. простий рубаха-парІнь, який не вміє відповідати за свої проступки, навіть перед батьками) Твоя власна думка переважує твій розвиток, який залишився десь в ПТУ)

Ніхто не ідеальний, але приїхати і пересрати мені всі вихідні. зруйнувати мені мій режим дня, мій вже встановлений розпорядок, моє ставлення до хлопців! Не вартує навіть згадувати. ТО як страшний сон, який мене переслідує. Нижчий рівень еволюції.

Навіть страшно. Шо зробило з тобою життя? Чи, можливо, то ти сам?

Не важливо, щоб в тебе не сталось, то тобі порада, вставай, будь сильнішим і люби людей і життя, все повертається. Наша Земля і так перенасичена злом) Нехай ти залишишся чимось кращим в моїй голові)

Ти залишся тими дитячими мріями) Тепер я точно знаю, що мрії(я маю на увазі мрії, а не цілі) мають залишатись мріями до кінця життя!

П.С. Якщо всі стануть такими, то хто залишиться?

мы молоды, одеты и пусты;

мы молоды, пусты и неодеты.

я помню до сих пор, как важно

ты курил дешевые, большие сигареты.

Да. ты прав. я не знаю о том, что мне нужно! я реально не понимаю что такое. реальность далека от меня)

маленькой ты мне нужен был, а сейчас я боюсь)

не потрібен ти мені)

пусто мені. з тобою пусто мені. краще марити островами, жити з пустими рукавами, але вільному, перелітному.

і вдихати побільше солі, щоб тверезо, щоби больно, але вільному!!!!

не потрібен мені ти! я знаю точно!

чого я чекаю? на що мені сподіватись?

На що розраховувати? Вже в котре намагаюсь себе переконати в тому, що потрібно вести себе, притаманно собі. Яка ж я? дивна? скажена? дурна?

Сама не знаю. Кажуть, що ти ведеш себе нормально до тих пір, поки не зустрічаєш саме ту людину…тоді всі слова стають страшнішими, дивнішими, смішними. Ти жостко тупиш, сам не розуміючи чому. Значить в моєму житті забагато "ТИХ" людей.

ЙОБТВОЮМАТЬ. Шо робити з цим? Сподіваюсь побачу тебе і не натуплю, не буду соромитись. Сподіваюсь ти мене відчуваєш.

Я вірю.

напиши мне. сегодня. сейчас. в ответ напишу, что скучаю. ОЧЕНЬ. Ты же знаешь.

знайшла собі новий головний біль. Тепер мої проблеми розчиняться в ньому!

тема дипломної роботи: "Правове регулювання туристичної діяльності". Має бути щось цікаве, напевно. віддамся роботі. Серце і думки заспокояться)

Час не лікує. так може вилікує робота?) Сподіваюсь за період написання диплому ти багато зрозумієш, адже ти відчуваєш мене)

завжди мріяла бути самотньою. Тоді мені здається легше жити, з одного боку. Не болить голова за когось чи через когось! Менше проблем- краще життя.

А вот тут моя мрія почала втілюватись в життя. Я стала самотньою, ну принаймні мене не дістають своєю увагою люди, не лізуть в дупу без мила, не ставлять так сказати на мені "свої лайки", не одобрюють своїми поглядами і посмішками, не балують мене приємними словами, в очі кажуть, що я стала космічною, дивною.І мені самій дивно. Пусто якось і в той же час я наповнюю себе чимось потрібним для мене самої, для глибини.

А найцікавіше те, що я постійно кажу собі: "ТИ ЦЬОГО ХОТІЛА, ПРАГЛА!!!! Отримуй. Розгрібайся з цими подаруночками. ". А повторюю я це, бо якось нема відчуття задоволення такими речами. Нема того післясмаку.

Всі могли гарно зі мною спілкуватись на відстані, але спілкуватись. Мене то діставало!!! Всі, але не той, хто потрібен насправді. В якийсь момент, то був "черговий хлопець" чи "черговий друг".

Чекаю на взаємність. Ні, не в коханні, а в спілкуванні. Хочу, щоб до мене тягнувся той, до кого прагну я, з ким мені цікаво))) Чому завжди виходить навпаки? Все тяготіє до рівноваги, напевно! То плювати я хотіла на рівновагу. до неї мені діла нема! Нехай мене краще ніхто не чіпає! Нехай я буду невидимкою до таких байдужих мені людей!

І ще, я вкотре намагаюсь стати невидимкою, але мене так всі люблять обговорювати, наговорювати, ображатись на мене. Я ж НІЧОГО до вас не маю! ЧОГО ВИ? Похєр мені на чиїсь думки і пропозиції. Я маю власну думку і не просіть мене краще висловлювати, бо то МОЄ.

чекаю. вірю. відчуваю тебе, моя самотність в ідеалі)

Але все ж до цілковитого простору в голові ще далеко, бо постійно чекаю листа від нього, моєї мрії!

Я не вмію кохати. Для мене кохання, то сраждання. Не спати вночі. Ходити по вулиці і хотіти вмерти. Думати постійно. Плакати. Таке хибне враження в мене про почуття.

Кохати треба тих, хто поряд. Не чекати чогось нового, недоступного. А мої страждання, то не любов взагалі!

за сьогоднішню ніч зрозуміла, що з чогось малого може вийти щось велике.

І навпаки, з того на що покладаєш надії не обов*язково щось вийде) Твка гірка правда життя.

Я б дуже хотіла, щоб те, чого я дуже хотіла, мені не дуже хотілося))) )) )) )) ) Вот так заплутано все в моїй голові)