завжди мріяла бути самотньою. Тоді мені здається легше жити, з одного боку. Не болить голова за когось чи через когось! Менше проблем- краще життя.

А вот тут моя мрія почала втілюватись в життя. Я стала самотньою, ну принаймні мене не дістають своєю увагою люди, не лізуть в дупу без мила, не ставлять так сказати на мені "свої лайки", не одобрюють своїми поглядами і посмішками, не балують мене приємними словами, в очі кажуть, що я стала космічною, дивною.І мені самій дивно. Пусто якось і в той же час я наповнюю себе чимось потрібним для мене самої, для глибини.

А найцікавіше те, що я постійно кажу собі: "ТИ ЦЬОГО ХОТІЛА, ПРАГЛА!!!! Отримуй. Розгрібайся з цими подаруночками. ". А повторюю я це, бо якось нема відчуття задоволення такими речами. Нема того післясмаку.

Всі могли гарно зі мною спілкуватись на відстані, але спілкуватись. Мене то діставало!!! Всі, але не той, хто потрібен насправді. В якийсь момент, то був "черговий хлопець" чи "черговий друг".

Чекаю на взаємність. Ні, не в коханні, а в спілкуванні. Хочу, щоб до мене тягнувся той, до кого прагну я, з ким мені цікаво))) Чому завжди виходить навпаки? Все тяготіє до рівноваги, напевно! То плювати я хотіла на рівновагу. до неї мені діла нема! Нехай мене краще ніхто не чіпає! Нехай я буду невидимкою до таких байдужих мені людей!

І ще, я вкотре намагаюсь стати невидимкою, але мене так всі люблять обговорювати, наговорювати, ображатись на мене. Я ж НІЧОГО до вас не маю! ЧОГО ВИ? Похєр мені на чиїсь думки і пропозиції. Я маю власну думку і не просіть мене краще висловлювати, бо то МОЄ.

чекаю. вірю. відчуваю тебе, моя самотність в ідеалі)

Але все ж до цілковитого простору в голові ще далеко, бо постійно чекаю листа від нього, моєї мрії!