Наявність важливої людини в нашому житті просто необхідна, в інакшому випадку ви перетворитесь в одиноку і дуже егоїстичну натуру, яка буде думати тільки про себе і набридати всім своїми довгими промовами про стосунки взагалі (просто один буде говорити про їх абсурдність і не важливість, а інший- про те, як же все таки хочеться бути поряд з кимось, хто зрозуміє і пригорне до себе).
Я вот, переживаю саме переломний момент, коли, усвідомлюючи абсурдність людських взаємовідносин мій мозок ще бореться з моєю дитячою наївністю і вірою, що колись має здійснитись чудо…

До цієї тематики ще додалась купа проблем, тому все це просто наскрізь просякнуто яскравими фарбами моєї хворобливої уяви… звучить трагічно.

Разом з тим, я розумію, що в цей період (психологи називають його пубертатним, та вік не дозволяє про нього мені згадувати) починає щось вимальовуватись. І потрібно термінове диво! Інакше я стану вище згадуваною тварюкою!