Это просто Вьюи блог

Вірю в передачу енергетики. Чогось иені здається, що на іншому кінці планети можна відчути настрій іншої людини, якшо вона дійсно тобі близька, споріднена. Якимось же чином матері відчувають, що з їх чадом щось сталося…їх роз*їдає тривога. То не просто відчуття, то передача енергетики!

Я вірю.Вірю.

Ти мене відчуваєш. Але якщо ні? Тоді ти не моя людина. Важко про то думати…Але ж я сильна. І не таке витримувала. В черговий раз обламатись? Запросто витримаю.

вже не знаю, що краще, спокій і холодне серце чи невтомність почуттів)

зовсім заплуталась. Сьогодні спитала майже пересічну людину, як можна жити зі спокійним серцем, не кохати, не відчувати) На що мені відповіли, що так спокійніше, нема проблем, можна легко читати, дихати, думати. Може і собі так жити? не знаю, чи зможу відмовитись від емоцій. Чи зможу довго протриматись. Моя фортеця терпіння не така міцна як у всіх. Помічаю, як вільно люди живуть, сплять, зустрічаються-розлучаються. і так, ніби вони не переживають найголовнішогою Ніби щось атрофоване і зле сидить в середині, щось розумне, що говорить їм як правильно. Я ж так не вмію)

Якшо хтось подобається, то до фанатизму, якшо когось кохаю, то до тремтіння в голосі і губах. Якщо когось ненавиджу, то до глибини душі, до відвертих поглядів і сварок! Не знаю як правильно. Та ніхто і не знає, напевно, як же воно правильно. Та вних хоч є та тварюка всередині, яка хоч шось їм говорить. Хм…Починаю ненавидіти свою чуйку, точніше її відсутність. Шо мені треба пережити, щоб навчитись правильно себе ставити на місце??))

Кажуть, горбатого могила виправить. Але мене виправляти треба вже, щоб гідно прожити відведені мені роки.

Мінздоров*я попереджує: "Вистачить вже дурних думок!!". А я не чую. В першу чергу свого мозку.

молю лишь об одном. пусть ты будешь чувствовать. пусть ты напишешь. Я ВЕРЮ, ВЕРЮ, ВЕРЮ, верю!!!!!!!

много чего может у тебя там случиться, но ты же не просто для меня создан. ты же чувствуешь мое сердце, должен чувствовать)

Письмо далекому человеку.

Привет. Слушай, я должна тебе сказать кое-что. Знаю, что в этом письме будет очень много ошибок, так как я не умею писать на русском, ты уж прости. Давно собиралась тебе сказать, точнее написать…написать, что люблю тебя еще с детства. С того самого дня когда увидела тебя…Да, у меня были парни. Одни были хорошими, но больше плохих ребят. Ну, в этом мне не везло никогда.Да и если я сейчас провожу время за таким дурным занятием, как пишу тебе письмо (как то по-детски звучит), то и сейчас не везет. Так вот, с тех пор я многому научилась и что- то даже поняла! Но сейчас веду себя как девченка, как маленькая, но такая "твоя душой" девченка!!! Я бы очень хотела когда то отправить тебе это письмо, но боюсь моего духа не хватит, чтоб еще раз что то подобное пережить. Я е вынесу этого. Не вынесу твоих реакций, а они будут смешанными, это я уж точно знаю..(хех…я не в первый раз говорю человеку, что он мне дорог). Я вообще не знаю что у тебя происходит в жизни. Не знаю о чем ты думаешь, что тебя заботит, что тебя расстраивает, Я НЕ ЗНАЮ НИЧЕГО!!! И мне как то пофиг, я должна просто взять и сказать тебе все это дерьмо!!! Как я его боюсь, как мне страшно…Как текут слезы по щекам…Как дрожат колени.

Нет, ты не единственный, не тану врать, просто ты был моей мечтой всю жизнь. Слышишь, ты- мечта моя. Я многое придумала, многое мне приснилось, многое я попросту идеализировала. И тут я нашла тебя. Нашла в социальной сети. Смешно, но здесь можно найти многих теперь. И моей радости не было предела, я жила эти дни чтобы попросту зайти на страницу свою и ждать тебя в сети. ждала пока ты мне напишешь. И ты пару раз писал мне. Мы говорили. Мне хотелось слышать твой голос, которого я не слышала долгих 7 лет. Я не помню его уже. Только воспоминания о нем, как о таком глубоко любимом голосе.А потом что то случилось…Твои будни. Моя грустная радость от общения. Твое впечатление обо мне (ужастное). Мои расстройства по поводу сообщений. Твои недопоминания.Моя трагедия. И можно продолжать список дележки на "твое-мое" еще долго-долго, да смысла нет.

Маленькой я всегда мечтала стать кем-то для тебя, хоть другом, хоть сестрой, хоть знакомой…Кем угодно. А сейчас я знаю, ты должен остаться в моей голове "ЭТОЙ МЕЧТОЙ" навсегда. Мечты для этого и существуют, чтоб никогда не осуществляться. Я опять обожглась.Опять очень больно. Опять тяжело переношу эту пластмассовую жизнь без всего. Я могу снова что то придумать за год. Ничего не сделать но многое придумать. Но долгом моим было написать это письмо. И забыть. И отпустить. И жить дальше. Только слезы мешают переступить и глубоко вдыхать. Задыхаюсь от горечи.

ты просто должен почувствовать что мне плохо. Я верю.Я верю.Я верю, что все это не просто так, я верю, что ты глубже всех остальных. Ты не можешь быть таким же! НЕТ. Хочу чтоб ты просто все почувствовал. Написал. Я буду верить до последнего. Ты завтра мне напишешь. Я знаю. Ты скажешь просто "привет", а я мысленно нарожаю тебе детишек, с такими же милыми глазами-стрижами, с твоими губками. Фу. пошло получилось..но это так!

Я ТЕБЯ ЛЮБЛЮ. прости.прощай.умри мечтой в моей голове, если сам никогда не чувствовал этого бешенного притяжения между нами. Я помню. Ты чувствовал.

твоя девченка своей мечте.

вот я нарешті в гармонії вдома, ні існує ціла купа, ні, купище проблем, проте, я тепер нарешті не хочу провалитись кудись під землю, не хочу нікуди, не літаю десь в небесах, я в гармонії з собою!!!!!

цей стан надихає і пробуджує)))

Літо, чому тебетак мало??? Я знову не хочу нічого змінювати))) )

FUCK)))

не важливо чого він буде вартий…не важливо яка у нього професія і ким він буде в суспільстві…голвне, щоб знаходився на одній хвилі зі мною. хочу щоб нам завжди було весело і завжди було про що говорити!!!

Дехто скаже: "мрійниця, такого не буває". Не знаю, я не багата на досвід, але іншого я не хочу.Хочу творчості в своєму житті, фарб і емоцій!

найтяжче коли ти говориш з другом (ніби то), він розказує щось…ти слухаєш 10 хвилин…15 хвилин…25 хвилин…хочеш перевести розмову…розказуєш про свої величезні проблеми, а він знову про своє))) і виходить, що в кожного свої проблеми, він на своїй хвилі, ти на своїй…

ФАК, та я ж слухала тебе хоч, робила вигляд принаймні, хоч і думала про свої проблеми!!!!

тоді і робляться висновки, що ти зовсім одинокий)))

це не песимізм, просто так і є))) )

Треба більше звертати увагу на проблеми інших!

якось по дурному літо в мене проходить…а я ж в Києві, тут повно можливостей і розваг. Знаю, що хтось може сказати "Що тобі заважає?" , але у відповідь почують " НЕма однодумців, нема однодумців, які підтримуватимуть мене у виборі фільму, концерту, заходу, спектаклю чи іншому проводженню часу" Була у мене подруга, яка має гарний смак в одязі, музиці, книгах і взагалі крута дівчинка(так, то натяк, що свій смак вважаю добрим на такі речі), але та дівчинка почала зустрічатись із не менш цікавим хлопчиком і їй не до мене)))

мені не образливо, просто нема більше таких)) скоро ще госи і треба готуватися, а я не можу примусити себе)) трохи не розумію своєї поведінки, то від нудьги!!!

я зневірилась в цьому літі)))

Сиджу в повній ейфорії…дивилась одне шоу і там був відбір виконавців з найкращими голосами…Воно привело мене до повної нірвани….

То щось колосальне, потрясне..В мене мурашки по шкірі!!!!

люблю слухати хорошу музику, якісну. І тут найприємніше те, що люди можуть робити вдалий вибір пісні і не вдалий. Я говорю, як людина, яка реально дихає музикою! Іншого не дано. Приємно сидіти вдома і слухати приємну музику.

НУ, А що може бути краще, ніж слухати такі композиції, як Славу Вакарчука, Олега Скрипку, James Brownта багато інших.

В світі ще стільки всього хорошого, цікавого, а ми - людІшки зациклюємось на одному, на чомусь не доступному, на чомусь чи на комусь, хто не вартує нас, нашої уваги, нашої участі в їх житті…

Чому так??

Дихайте на повні груди, не зважаючи ні на кого і ні на що))) )

В дитинстві я думала, що найголовніше в житті - це стати важливим, успішним, щоб тебе впізнавали, поважали! Я хочу сказати, що найголовніше тоді було для мене те, що мене всі люблять!! Я така дівчинка була..ну, активна! Президент школи, староста класу, відмінниця в навчанні, спортсменка, музикою займалася…малювала, педант вдома, чемненька…

А що зараз? практично нічого не змінилося…просто мені вже 22, а я знаю звої можливості і не використовую їх. Якось в дитинстві все встигалося, виходило..а тепер мені це не потрібно, не хочу я цього. Не бажаю бути для всіх хорошою, щоб мене любили. На жаль, зараз мені потрібна любов максимум 5 осіб(моїх мами і тата, сестри, бабусі, коханого, якого немає…хоча він є, проте ми ніколи не будемо разом, на те є об*єктивні причини..)

Так от! Вже згубила думку…ми виросли і вже не те вважається щастям, не тому віддаємо перевагу, не ту музику слухаємо, не ті слова використовуємо…Ні, розвиток- це та ще річ, потрібна, важлива…Але ностальгія за мною ходить слідом і вже давно!!!

Поверніть мені моє тяжке і цікаве дитинство!!! я хочу мислити як тоді, не хочу цього бруду, брехні…Так.я стала брехати оточуючим і в першу чергу собі..

Зараз мені найголовніше, щоб мене розуміли…щоб моє чуттєвість розцінювалася не як дивина, а як мислення нестандартної людинки…Так, людинки, бо великою мені напевно не дано стати…Хоча, якщо дуже захотіти…

дуже сумую за людиною-дощем…

на вулиці злива і холод, а мені не вистачає дощу!!!

Неможу виразити те, що ця людина викликає в середині…

Бурю…Але ніжну

Ураган, але пристрасті…..

Шквал, але емоцій)))

Приїзди швидше, бо так можна і загубити людину!

йду сьогодні на дЄнчик!!! побачим що там буде!!!!))) )) )) )

Дай Боже здійснити одне починання))) Боюся навіть вголос сказати свою мрію, яка от от може збутися (не те, що написати) !!! Можливо мої думки занадто матеріальні, але за ними криїться дещо більше, ніж просто матеріальність і примітивізм, бо за ними криїться моє визнання в собі, бо тоді я поважатиму себе більше… мама з татом будуть за мене дуже раді і пишатимуться мною!!!А хіба є щось важливіше за те, що батьки матимуть дочку, якою пишатимутья…Вони і так мене люблять і гордяться мною, проте тоді буде ще краще!!

Знаю, пишу таку гидоту, схожу на лист восьмикласниці, проте, інше мені в голову взагалі не йде))) тому і параною. Але головне віра в те, що все буде гуд…

Я - ВІРЮ!!!!!!

сьогодні ніби перший день навчання))) ну, типу того… А в мене передчуття ніби то тільки літа початок! Сил багато, настрою лише нема… Розумієш, що треба йти далі, працювати над собою і водночас відчуваєш себе старою жіночкою з дуже високим норовом! Ну, вже не ті розмови, не ті думки, не той настрій…

А ще я дуже сумую за своєю малечою)) Сестричечка моя, я тебе так люблю, так сумую!!! Просто я така яка я є- дивне створіння, яке так часто поводить себе не реально не гарно, що інколи сама собі дивуюсь! Тому я зараз я маю можливість сказати, що дуже-дуже тебе любкаю…І сумую.Ой, вже стала повторюватись. треба закінчувати і лікувати свій хворий мозок, бо приступи доброти доведуть будь-кого))