вже не знаю, що краще, спокій і холодне серце чи невтомність почуттів)
зовсім заплуталась. Сьогодні спитала майже пересічну людину, як можна жити зі спокійним серцем, не кохати, не відчувати) На що мені відповіли, що так спокійніше, нема проблем, можна легко читати, дихати, думати. Може і собі так жити? не знаю, чи зможу відмовитись від емоцій. Чи зможу довго протриматись. Моя фортеця терпіння не така міцна як у всіх. Помічаю, як вільно люди живуть, сплять, зустрічаються-розлучаються. і так, ніби вони не переживають найголовнішогою Ніби щось атрофоване і зле сидить в середині, щось розумне, що говорить їм як правильно. Я ж так не вмію)
Якшо хтось подобається, то до фанатизму, якшо когось кохаю, то до тремтіння в голосі і губах. Якщо когось ненавиджу, то до глибини душі, до відвертих поглядів і сварок! Не знаю як правильно. Та ніхто і не знає, напевно, як же воно правильно. Та вних хоч є та тварюка всередині, яка хоч шось їм говорить. Хм…Починаю ненавидіти свою чуйку, точніше її відсутність. Шо мені треба пережити, щоб навчитись правильно себе ставити на місце??))
Кажуть, горбатого могила виправить. Але мене виправляти треба вже, щоб гідно прожити відведені мені роки.
Мінздоров*я попереджує: "Вистачить вже дурних думок!!". А я не чую. В першу чергу свого мозку.