Это просто Вьюи блог

Сьогодні мене дуже порадувала подорож в маршрутці)

Мужчинка, що сидів біля мене, колупався в носі, але робив це дуже вишукано: задопомогою хустини та дзеркальця. Він виконував свою місію дуже сумлінно, заглядав у дзеркальце чи усі козявочки позабираав)

Мужчина ж навпроти порадував своєю винахідливістю. Спочатку він елегантно занурив свої пальці собі під падмиху й так само вишукано провів ними біля свого носу. Просто 80-девелної безпалівності спосіб перевірити чи це не від тебе випадково штинькає потом)

Ех, мужчинчики, мужчинчики, щоб ми робили без вас? Хто ще так зі смаком уміє піднімати нам настрій?)

Вдихай його на повні груди, пий його, як спраглий, упивайся ним, мов п'яниця, але не намагайся контролювати його. Щастя - пташка вільна, яка погибає в неволі.

І пам'ятай: твоє від тебе не втече ;)

Пацан зі Stylez сказав, що я ахрінєнно рухаюся) Аееее, это успех ;)

Хтось наткнувся на свої ж граблі) Ми завжди звинувачуємо інших людей у тому, що з нами стається. А, можливо, насправді справа в самих нас? Або як мінімум винні обидві сторони.

Кожен знаходить те, що шукає, отримує те, чого заслуговує, нічого не проходить безслідно)

Ти мав мій блог, от і тішся. Перечитуй деякі пости знову і знову, розуміючи що це не про тебе) Жорстоко, але кожен отримує те, до чого він йде. Хотів - от і маєш ;)

.

Твоя долоня у моїх руках, я тримаю її міцно-міцно, бо боюся втратити… хоча це й неминуче.

Твої руки ніжно блукають по моєму тілі, зачіпаючи найпотаємніші закутки душі. Ти знаєш, я так люблю, коли ти граєшся моїм волоссям, це зводить з розуму. Піддаючися хвилі почуттів, вуста зімкнулися у поцілунку, безмежно довгому, як наше кохання.

Насправді мені дуже страшно, бо я боюся болю і мертвіючої самотності. Боюся і не хочу… НЕ ХОЧУ.

.

— Ти знаєш, я відчуваю себе винною…

— За що? За те, що я люблю тебе?

Вона мовчки опустила очі, погодившись без слів.

Він підійшов до неї, взяв за руки і дивлячись у її глибиннозелені, як море, очі, спрямувавши погляд у саму глиб душі, промовив:

— Моя любов робить мене щасливим. І лишень від одного я страждаю… Від того, що не можу зробити щасливою тебе.

Прокинулась… Піднімаючи свої вії, вона піднімає сонце. Недбало розкидане волосся звабливо вкриває її плечі. Ще мить - і, о так, її посмішка наповнює світлом кімнату. Мені стає так солодко й тепло, мене накриває щастя. А вона, легкою кошачою ходою, поспішає до мене, щоб втонути в моїх обіймах. І ми захлинаємося від любові.

Ви знаєте, я іноді плачу, дивлячись на це огорнуте сном янголя.

Плачу від щастя, усвідомлюючи, що вона одна така, і вона - моя.

— Треба буде якось хоч раз з'їздити на суші в Японію…

— Поїдем.

Отож, сьогодні я вкотре переконалася, що потрібно вислухати всіх і зробити так, як вважаєш запотрібне ТИ. Зробити по-своєму!!!!

.

Усього декілька днів не була у Луцьку, а приїхала, вийшла на рідну землю і, знаєте, зрозуміла, що уже встигла заскучитися… От так от)

Як важливо, знайшовши любов, не боятися своїх почуттів, не втратити момент, уже не відпустити цю людину… До болю прикро думати, що "було б", "якби". Краще зробити, і навіть жаліти про це, аніж потім, про те що впустив свій шанс. Бездіяльність та байдужість - найгірше, що є на землі. Знаю, знаю, дуже важко і страшно робити перший крок, особливо, коли не впевнений у взаємності, але спробувати варто! Гірше від цього ніколи не буде, бо, коли ти відкриваєшся людині, вона починає дивитися на тебе зовсім інакше. Проте, якщо все ж таки особа знехтує твоїми почуттями чи познущається, то гріш їй ціна, а ти ніколи не картатимеш себе думками: "що могло б бути", тому, що знатимеш напевно, й твоє серце буде готове до нових почуттів, ти житимеш далі, впевнено крокуючи вперед, не оглядаючись назад… Хіба лишень для того, щоб згадати усе те хороше, що відбулося. Тому дій не вагаючись.

Любіть і не бійтеся любити,

адже життя дано нам всього один єдиний раз

і важливо цей раз не змарнувати!

Навіки Ваша,

О.