Дьявол, наверное

Сьогодні перед мною став вибір. Важкий. Доучуватись тут і йти далі на третій курс у педагогічний. Так мені не доведеться прощатися з Ним.

Храните верность.
Иначе какой смысл быть вместе.

Так холодно. І я зараз зовсім не про погоду.

Сьогодні вирішила взяти на роботу велику чашку. Не дивно, але я її розбила. Це друга чашка за тиждень. Але дивно те, що ця чашечка - подарунок. І розбилась вона дивно. Розбилась на дрібні уламки. Ніби хтось взяв і спеціально кинув її об підлогу. Всіх уламків я так і не змогла зібрати. Ніби і ми не зберемо до купи все, що мали.

Краще б здоровий глузд собі знайшов у тому 2011.

Сьогодні зроуміла, що мені чудово. Це привід відкрити ту пляшечку винця з колєгою)

Хуйово без тебе.

1.
Я так хотел поосторожней быть,
Держать в руке твою руку.
И я так просто не хотел потерять тебя
Навсегда…

И больше времени нет ни на что
Бежать и убегать хотелось, но…
Но забыть тебя не смогу никогда я

Сколько я
Буду жить
Без тебя
Снова я

Разные
Слёзы мне,
По щекам
Льются мне

пр.
Героин по венам
Порезы на руках
Ты хотела делать,
Но всё не так.
Убиваешь тело,
Ну посмотри-
Телефон… убита… и 03

Героин по венам
Слёзы на глазах
Ты хотела делать,
Но всё не так.
Убиваешь тело,
Ну посмотри
Телефон… убита… и 03

2.
Остался лишь один последний путь,
И так хотелось снова вновь вздохнуть,
Но последний шанс мне не даст забыть тебя.

И лестница наверх, на воздух, край,
Обрыв и можно сделать один шаг….
Но зачем, но зачем?

У кожної людини у житті є такий момент, коли, здавалось би, жити не хочеться. Все, що робиться - на гірше. І ти сидиш з граньонним стаканом під куполом люстри ще радянських ламп і думаєш: "Єдиний вихід із цього безперервного жаху - самогубство".
В останній час я змінилась. І щоразу, коли я дивлюсь у дзеркал - себе там більше не бачу. Не бачу себе тою, колишньою. У тих дзеркалах хтось інший, хтось пиздець схожий на мене візуально, але не я. В останній час я змінилась. Я перестаю себе впізнавати. А навіщо себе впізнавати, коли інші впритул тебе не впізнають (або й просто) не пам"ятають?? Щодня вони дивляться на мене (читати крізь мене), але й на цьому все закінчується. Ніхто більше не підходить і не питає нічого, як раніше. А може це просто не я?
Може…

Я хочу… вмерти. Вмерти. Вмерти. Вмер ти. В м е р т и. В м е р т и.

у думках я це вже робила.. .

Нікому не передати словами, що я відчувала тоді. Те відчуття, коли ноги трусяться перед самим кінцем, а погляд не відвести від тієї дев"ятиповерхової безодні, яка уже поглинає тебе духовно. Ноги теж не відвести від останнього бортіка між життям та смертю. Просто жахливо страшно. Страшно стояти на місці. Страшніше - зрушити. Страшно. Але ж хочеться відчути невагомість. І зараз я ж не про повітря чи землю. Ноги досі трусяться. Бояться. Як і я. Закриваючи очі, я бачу асфальт. навіть заплющеними очима я бачу, що бачила до цього. Там внизу нікому так не страшно як мені. Але скоро і я буду знизу. Вмить я чую, що ноги більше не торкаються холодного даху. Вітер розтріпує мені волосся. Все так, наче світ живих востаннє мене обіймає. Але теплі ласки останніх днів літа тривають недовго. Я розумію, що покинула цей світ, бо більше не відчуваю вітру в обличчя і не можу відкрити очі. Хоч я і не хочу їх відкривати. Я запам"ятала цей світ в останньому злеті. Не у падінні. В наступному житті я обов"язково буду птахом.

Вгадайте, хто найщасливіша людина на світі?))

улыбайся чаще, пожалуйста.
тебе это больше к лицу, чем всем другим, вместе взятым.

хочеться повіситись від суму.

Зимова сплячка починається. Забудьте мене до березня, а краще - до 2019.

Життя віддала б за самотність.

Хочу чаю та здохнути.