відкладаєш на завтра усе що потрібно зараз
відкладаєш на потім усе що задумав на завтра
незакінчені справи під стелю збиваються в хмари
нерозкраяні мрії в тобі розкладаються картами

тільки мапи земель необжитих – всуціль біла пляма
а на картах тарó – ані символів ні алегорій
недодумане вчора летить до помийної ями
недодумане нині іще ні про що не говорить

скільки дір у тобі? шкільки шпар поміж днем і ніччю?
скільки прірв поміж думкою словом і рухом?
ти поводишся так мов народжений жити вічно
от послухай себе ти лиш тільки себе послухай:

«відкладаю на завтра усе що потрібно зараз..»
ти навчився чекати а більше не вмієш нічого?
скільки паузу можна тримати практично без пауз?
скільки ждати пришестя – то бога то мого то свого?

так запитую в себе та вже відповім мабуть завтра
нині спати вкладаюсь в делайну прокрустове ложе
і про себе шепочу молитву просту наче мантра:
«я все зможу мій боже повір я все зможу я зможу»

п.с. На фото Смоленськ, якшо шо)