SWEET CANDY

А що, якщо тобі 18, а людина з якою ти у відносинах, який доречі старший від тебе на 10 років, запрошує тебе полетіти з ним на відпочинок на ОАЕ?

Не довго я мучилась. Зараз я просто щаслива. Життя набрало нових, уже знайомих оборотів, на швидкості 180 км/год по усім мостам Києва, під чудову музику, а поруч людина з якою тобі добре. І не хвилює все, що хвилювало ще місяць тому. Все класно. Життя прекрасне. А особливо коли ти розумієш, що ти сама твориш своє щастя!

І ось. Сидиш і розумієш, що втратила усіх хто посідав хоч якесь місце у твоєму житті. Немає нікого. Ні друзів, ні коханого. Ось так одна лише по своїй дурості. Так, як би там не було з їхніх життів я пішла гарно і гордо, та чи краще мені від цього? Самотньо і пусто, просто надягаєш маску. Як ніби у тебе все добре і нічого тебе не хвилює. Робиш вишляд бездушної стерви, хоч такою не являєшся. ТОбі болить та ти навіть собі це признати відмовляєшся. В першу чергу намагаєшся довести собі, що все добре, з усіх сил обманюєш саму себе і при цьому всеодно не віриш. Не віриш бо болить. І здоровий глузд вже й не такий здоровий як хотілося б, втонув в океані емоцій, втратив рамки на тлі спогадів, розчинився в почуттях. І ось маєм, що маєм. Живу лише емоціями, вперто намагаючись довести людям, що це логічні кроки обдумані вздовж, впоперек ще й по діагоналі. А це емоції. І ось завдяки ним зарз одна в чотирьох стінах. Так пусто. Тут. Зліва, де ще нещодавно жив ти. Я більше ніколи тебе туди не пущу. і взагалі, мабуть, після тебе там нікого не буде.

четверта нахуй години ночі.
я з тобою.
я тут.
я поруч.
а вона каже "це нікому не потрібно"

Я більше всього не люблю брехні
Коли гадаєш правда це чи ні
Коли не знаєш як тут поступити
Лиш бачиш вибір: обійняти/відпустити

А їй потрібне тільки тіло
Керує нею лиш жага кохання
Вона любого може взяти сміло
А ти чекай від неї ті признання

Тебе то сліпить посмішка та мила
Вона чарує ніжною красою
Надаль ніхто не помічає що душа - гнила
Ти звеш її своєю рідною і дорогою

І лиш тоді ти пожалієш
Що не дивився в її душу
Коли "кінець" від неї ти почуєш
Брехня тебе побила як боксерську грушу

Пройдуть роки, ти всеодно вже не повіриш
І навіть та, котра тебе щиро кохає
Глибин душі твоєї не пізнає
Книгу цю нікому не відкриєш

Залишившись назавжди в самоті
Ти житимеш лиш власним Я
Один постійно в темноті
Ти зрозумієш, що таке брехня

А спогади про неї - нічний жах
Це шрам на серці й на душі
Тепер кохання це твій страх
Я більше всього не люблю брехні..26.02.16

Ніколи не переживала більш дивного відчуття ніж ось 3 хвилини тому. Перечитала блог який вела у 9 класі.Неймовірно дивно розуміти, що ти виросла. 9 клас це…. хм, 15? 15 років? Справді?

На годиннику 00:55, зараз уже 14 люте 2016 року. А це значить, що два місяці тому мені перевалило за 18. 18. Повноліття. Життя набуло нових оборотів. З часу останнього посту тут дещо справді змінилося.Ну перш за все я змінила геолокацію.Луцьк-Київ. І зараз, сидячи в гуртожитку пише не учениця 9-А класу Луцької гімназії "число" 4 імені Модеста Левицького, а студентка Київського Національного університету імені Траса Шевченка. Дивно, але спочатку мені хотілося написати про те, що за цей час я вперше напилася до стану"тіла". Ось він, український менталітет, та приорітетність життя) Проте, мабуть, якщо спершу я написала все ж про освіту, то будемо вважати, що це означає те, що я стала повноцінною"дорослою". Хоча дорослою я стала тільки в анатомічному плані. І так, я про це не шкодую, живемо лише раз, тому варто отримувати задоволення. А це свідчить про те, що не на стільки я доросла на скільки хотілося б. У моїй сумці уже пів року як завжди є чи то Parlament, чи то Winston, що доводить що сила волі у мене дещо відсутня, адже я не раз намагалася перервати цей цікавий процес "заспокоювання нервів" А те що я нервую означає, що щось таки мене торбує. Не буде дивно якщо я скажу, що це відносини. Хоча якби мені 15-річній хто сказав, що мене сприйматимуть як дівчину, і до того ж як красиву дівчину, в деяких випадках(як бонус) щей як розумну, я б… ну не скажу, що б не повірила, адже хотіла щоб так було. Але все ж. Так ось про відносини.

Якби хто знав, як ти мене бісиш, маячиш перед очима туди сюди ніби так і повино бути!

Перший тиждень, а відчуття, як ніби канікул і не було

О Боже, як ти захарив, іди далеко і надовго

Ви всі так любите писати про те яке у вас ахуєнне літо було, а самі перкрасно знаєте, що ви його проїбали.

Аж не віриться, що я закінчила дивитися улюблену "Gossip Girl"

Я кароче хочу в школу. Да, це, мабуть, найдивніший пост якій я написала, але даа, я хочу в школу. Мені надоїла буденність сидіння в інтернеті і вечірніх прогулянок. Кожен день ідентичний до попереднього. А в школі все так непередбачувано, особливо на контрольних з історії, коли вела Н.Я. А уроки німецької, з улюбленим Чопеєм просто ульотні. Таких не буде більше ні в кого, адже тільки ми можем кидатися у нього пластиліном.

Поседеньки в їдальні і поїдання хлібу бідними голодними дітьми. Часті запізнення на уроки англійської, з поясненням: ми були у їдальні. Усі самостійні-контрольні конкретні люди писали у коридорі, але чомусь відповіді у нас всіх всеодно були одинакові. Часто-густо ми взагалі не з'являлися на уроках, особливо в кінці року, нас навіть не лякало ДПА до якого треба булого готуватися натомість ми сиділи чито у Solo чи то у славно звісному ChickenHut.

Особито я на уроках праці та фізкультури не з'являлася більшу частину року) А уроки біології запам'ятаються на все життя надутими засобами контрацепції, Деніс такій Деніс… Перерви на яких ми всі бігали хто куди, хто в Наш Край хто курити, хто в їдальні, хто взагалі біг з школи. Математика не була б матиматикою якби ми з Сашою на сфотографувалися на вебку:

Наш клас завжди асоціював себе з фруктами: то "я-банан, я я- банан" то онлі лайми, які я терпіти не можу, але всеодно вмудрилася вписатися в ту двіжуху. А ще у нас на уроках математики можна впевнено пити Revo і Л.В. навіть не подумає що це щось з того, що в школі пити не можна

9А чи вже 10А, я дуже надіюся, що до нас не докинуть ніяких куниць, адже ми вже сформований клас, і кожен в ньому сформована особистість, ми можем тільки з білю відпускати наших але приймати чужих нам не дано. Ми такі як є, ми всі це частинка чогось одного великого цілого, чогось такого рідного і теплого, чогось такого, чого після 11 класу уже не буде.

Оммм.. мені треба терапія.. або медитація, а ще мені треба розібратися в собі, змінити своє життя, викреслити непотрібних людей із списку знайомих, прочитати багато книжок, подивитися багато фільмів, зїздити кудись відпочити, зблизитися з деякими друзями, сходити на шопінг, загоріти або ж наоборот вибілитися, ще мені треба нові парфуми, а краще сразу 3, багато квітів щоб ароматом наповнився весь дім, ще мені потрібна нова колекція лаків для нігтів, червона помада, новий тональний крем (так як попередній уже закінчився) новий телефон також незавадив би, треба А.відправити в садочок, а іншого А відправити нахуй, також треба назвати кісу, навчитися бути незалежною, відірватися від інтернету, насолоджуватися життям, а ще 1000000$ і яхту. Да, це, мабуть, усі мої бажання,