Я кароче хочу в школу. Да, це, мабуть, найдивніший пост якій я написала, але даа, я хочу в школу. Мені надоїла буденність сидіння в інтернеті і вечірніх прогулянок. Кожен день ідентичний до попереднього. А в школі все так непередбачувано, особливо на контрольних з історії, коли вела Н.Я. А уроки німецької, з улюбленим Чопеєм просто ульотні. Таких не буде більше ні в кого, адже тільки ми можем кидатися у нього пластиліном.

Поседеньки в їдальні і поїдання хлібу бідними голодними дітьми. Часті запізнення на уроки англійської, з поясненням: ми були у їдальні. Усі самостійні-контрольні конкретні люди писали у коридорі, але чомусь відповіді у нас всіх всеодно були одинакові. Часто-густо ми взагалі не з'являлися на уроках, особливо в кінці року, нас навіть не лякало ДПА до якого треба булого готуватися натомість ми сиділи чито у Solo чи то у славно звісному ChickenHut.

Особито я на уроках праці та фізкультури не з'являлася більшу частину року) А уроки біології запам'ятаються на все життя надутими засобами контрацепції, Деніс такій Деніс… Перерви на яких ми всі бігали хто куди, хто в Наш Край хто курити, хто в їдальні, хто взагалі біг з школи. Математика не була б матиматикою якби ми з Сашою на сфотографувалися на вебку:

Наш клас завжди асоціював себе з фруктами: то "я-банан, я я- банан" то онлі лайми, які я терпіти не можу, але всеодно вмудрилася вписатися в ту двіжуху. А ще у нас на уроках математики можна впевнено пити Revo і Л.В. навіть не подумає що це щось з того, що в школі пити не можна

9А чи вже 10А, я дуже надіюся, що до нас не докинуть ніяких куниць, адже ми вже сформований клас, і кожен в ньому сформована особистість, ми можем тільки з білю відпускати наших але приймати чужих нам не дано. Ми такі як є, ми всі це частинка чогось одного великого цілого, чогось такого рідного і теплого, чогось такого, чого після 11 класу уже не буде.