Відчуй

тебя хоть там любят?
скажи мне,
не мучай.

тебя хоть там любят?
запомни, послушай – на всякий пожарный, на экстренный случай, чтоб не было трудно: я вытрясла душу. чтоб больше не думать и больше не помнить, чтоб снова тревогой тебя не изранить. я вытрясла душу в унынии комнат.

о господи, дай мне короткую память!

тебя хоть там любят? лелеют? целуют?
тебя обнимают?
ты счастлив?
ты весел?

нет, нет, не печалюсь.
нет, нет, не тоскую:
я вытрясла душу в унынии кресел.

не холодно хоть?
не грустишь? не измучен?
зима, говорят, будет нынче суровой. на всякий пожарный, на экстренный случай – я вытрясла душу в унынии слова. чтоб больше не выглядеть слабой и скучной.

но помни:
родных не бросают.
не губят.

ну что же молчишь ты?
скажи мне,
не мучай –

тебя хоть там любят?
тебя
хоть
там любят?..

Приємних днів: 3

Повертайте близьких! :)

приємних днів:3

не втрачайте близьких ! :)

Настя. Настя - це дівчинка з перлинками у вухах і стійкими моральними принципами. Настя. Настя - консерватор. І справа не в суворому вихованні, а у захованому, не так вже й глибоко в душі, самолюбстві. Настя. Настя не любить коли її кличуть Настею… і Анастасією теж. Тому доводиться миритись із першим варіантом. І справа не в тому, що вона абсолютно не любить це ім.я … хоча ні, справа саме в цьому. Проте, вона нелюбов власного імені чудесно замінює любов’ю до власної персони. Ну, словом, це - Настя. Нагадую, Настяя не в захваті від матів, а також мармеладу і більшості жінконенависників. Проте, вона любить шоколадні ракушки, білі лілії і людство загалом. І от сидячи в парку і читаючи Люко Дашвара, вона злегка киває головою, вловлюючи навіть у такій чисто мильній суті нотки суфражизму. Гарненька картинка, не правда ж? Красива Настя. Красива, сидяча в парку і читаюча книжку, Настя. Красива, сидяча в парку і читаюча книжку, горда, злегка з феміністичними нахилами, Настя-естет. Настя злегка погойдує ногою і тамує в собі огиду. Вже тричі до неї підсідає один і той самий хлопець, котрий робить вишукано масні компліменти, за що вже удостоївся в очах дівчини почесного звання «особь». Дівчина зневажливо піднімає свої суворі очі і бачить на сусідній лавці не лише вищезгадану «особь», а й його друга. Одягнуті в надзвичайно елегантні спортивки фірми «aдiдas», вони мило сміються, злегка похаркуючи соняшниковими зернятами в сторону. Дивно, чому ж це нашій Насті не так важливі їх спортивні костюми, як надзвичайно зелені очі друга «особи» ?

— Сеньйоритааа! Лючія! Профаворр… волає «особь». Наша Настя спокійно закладає атласною закладинкою Люко Дашвара, граційно викидає в смітник фантик від рафаелло і підводиться. Як? І куди це вона підводиться? Причини цих дій були їй самій незрозумілі. Вона підходить сама (сама?) до лавки напроти. Мило посміхається і не надто замислюючись: «Здохни придурок! ніби через плече, каже до настирливого мулата-спротсмена, протягуючи руку його другу – Анастасія.»

п.с. Нагадую, Настя не в захваті від матів, а також мармеладу і більшості жінконенависників. Зате, вона любить шоколадні ракушки, білі лілії і людство загалом.

(с) Настя. я.

Розірване минуле,
Затоптані шляхи
Ті дні що ми забули
Ті ночі що пройшли

І слів тепер бракує
Закінчити цей лист
І пальці щось друкують
А я щораз втрачаю зміст

А я втрачаю зміст
Останній лист
Чи зможу я?
Попрощатись

За сотні кілометрів
За тисячі доріг
Когось цілуєш в губи
І хтось зайде за твій поріг

Для тебе це лиш спогад
Для мене хиткий міст
І лиш одне його тримає
Це мій останній лист

Нарешті спалить міст
Ось цей останній лист
Чи зможу я?
Попрощатись

Приїхала з роботи в 21:43. В мене навіть залишились сили після такої метушні. Я ПРОСТО ТУПО ВКАЛУВАЛА, ЯК ДУРНА!!!. діти, то моє. і спілкування з людьми теж. Це приємно і мені, і людям. На роботі я забуваюсь. Забуваю все і всіх, окрім своєї роботи. Я понурююсь, затягуюсь. це кльово. Кльово, коли ти просто відкидуєш мобільний куди подалі, і ніхто тебе не займає, ніхто тобі не потрібен.

Ай лайк іт, гайс.

Внатурі.

Це відволікає від всіх і всього.

(Особливо, якщо працюєш в іншому місті, як сьогодні), бо не зустрічаєш ніяких знайомих пик :)
А мала працювати сьогодні в парку імені Лесі Українки :)
Але незапланований виїзд. І саме головне, що так буде часто.

Ай лайк іт.

Малеееча. Попробуй завтра не прийдии. Ібо я скучила. Нагадування:НЕ РЖААТЬ!!! лав енд піс

Насправді, ці всі ревнощі, котрі безумовно супроводжуються нервовими істериками, дикими криками, різкими необдуманими словами та гронами сліз наодинці. Це лиш захист, по суті це все блеф. Ми з усіх сил намагаємось показати свою розсерджену та злісну оболонку яка, начебто, обурена діями коханої людини, стараємось переконати у власних силах, адже нам по суті «нічого не вартує пережити її втрату». І чим болючіше розриває зсередини, тим більше злості виливається назовні. Насправді, це така ж ілюзія, як і користь ягід Годжі у схудненні (лол) чи будь-яка інша абсурдна нісенітниця. Нас охоплює не злість і не обурення, а лише одне почуття – страх. Ми як навіжені боїмось втратити найцінніше, те, що ревно оберігаємо, те, без чого не уявляємо своє життя. Боїмось лише одного – хоч на секунду допустити думку, що у найдорожчої людини на цій Землі, може з’явитись хтось ближчий, ніж ти, що хтось інший може бути причиною його щасливої посмішки. Нас охоплює страх власної непотрібності, бо все чого ми бажаємо – це бути потрібним іншій людині і відчувати цю потрібність. Погодьтесь, ніхто не застрахований від зради. Абсолютно. Завжди є хтось, хто красивіший, кумедніший, мудріший, цікавіший, ніж ти. Той, хто безумовно кращий. Розходяться навіть найсильніші пари, ті, про кого кажуть: «Вони до смерті будуть разом, подивись, які щасливі!». Ніхто не знає, які випробування долі йому судилось пережити. І тут по суті немає виходу. Нам залишається лише цілком і повністю, всім собою довіритись коханій людині, не допускати ні на мить і думки про її втрату. В цьому і секрет щастя, в цілковитій та безумовній довірі у стосунках. В разі, якщо ця довіра не виправдається, біль не вщухатиме ще нестерпно довго, рани навряд колись загояться. Але якщо це виявиться правильним шляхом, ми отримаємо найдорожче у цьому житті – справжнє щасливе кохання.

Стереотипи ламаються, люди обманюють, друзі зникають, а перед цим поливають тебе смолою, чорною, пекучою.
Розчаровування приходить, коли обіцяють і не виконують, коли усе розуміють, але через "звичку" не можуть розійтись…
Кохання закінчується тоді, коли "твоя" людина, яка тобі клялась, "що назавжди", що "до гробу", на твоїх очах цілує іншу..
Пустота і не зникала, її заповнювали ті, кого вважала "своїми, єдиними, найкращими", які назавжди.

Знаєш, до мене дійшло сьогодні, що мені іноді не вистачає людського тепла. Тепла, що буде звернене до мене. Для тебе ці слова можуть прозвучати егоїстично та є одне але… aле знаєш, найчастіше мені не вистачає саме твого тепла.

Знаєш, це так дивовижно, коли тебе обіймають і шепочуть, що без тебе було б тяжко. І коли турбуються чи тобі нічого не болить. І коли ти хочеш знати все те ж про людину. Напевне, це потрібно назвати взаємною турботою, а звуть це коханням. Що скажеш?

Знаєш, а я пам'ятаю ті наші моменти. Всі. Якісь до найменших дрібниць.

Знаєш, той день вічно зі мною. Якщо можна так сказати. Сонячно, вітряно. Поряд ти зі мною, я з тобою. Руки блукають тілом, даруючи бажані обійми. Сплетені пальці рук, зімкнуті в поцілунку наші губи. Ти поряд.

Знаєш, що цей день вічний. Було темно і холодно. Довго не бачились. Зустрілись і не втримались. Жити без твого дихання на моїй шиї сумно.

Знаєш, необхідно таки мати біля себе людину, що грітиме вічно холодні руки і трішки охолоджуватиме вічно неспокійне серце.

Знаєш, порушувати гармонію встановлених чуттєвих порядків все одно, що пити бокал за бокалом терпке дешеве вино, без бажання п'яніючи ковток за ковтком. Одного разу все зупиниться від надміру алкоголю, або від його нестачі. Так і з почуттями.

Знаєш, я більше тебе не маю. І ти мене не маєш. Ти чиїсь інші руки грієш. Ти вже не мене чекаєш. Ми тепер не одне одного бажаєм.

Знаєш, людське тепло потрібно, бодай час від часу, аби не задихнутись буденним відчаєм. Нехай в тебе воно буде постійно. Тому, що я не прощаюсь. Я в помислах, побажаннях чи діях завжди повертаюсь.

Не чекати стає легше, коли чекати зникає сенс.

те, що нас не вставляють однакові наркотики, ще нічого не означає. Головне, щоб ми вставляли одне одного.

Так чи інакше, коли настають важкі часи тобі потрібно продовжувати йти вперед. Ти стараєшся, але, здається, що нічого не виходить. Ти повинен продовжувати рухатися далі. Ми якось порізну, але щось нас пов'язує і ми ніколи не будемо чужими один одному. Повір у свої мрії, і вони повірять у тебе, тому що це все, що ми можемо зробити. Наскільки я пам'ятаю, життя ніколи не стояло на місці. Іноді я озираюся назад і мені здається, що я зовсім інша людина. Повір мені, щоб вижити, я молилася кожен день. Я мріяла об'їздити весь світ і подивитися на різні країни. Я мріяла бути з тобою і не відпускати ніколи. Але це від мене не залежало. Правда в тому, коли у тебе нічого немає - ти не боїшся це втратити. Ти не думаєш про це, тільки мрієш.

Треба боротися за свої мрії. Ніколи не знаєш, це може виявитися простіше ніж здається.

І це те, про що я.

І це те, що я є.

У мене є небеспричинні сумніви. Я намагаюся щосили…

Потрібен був час щоб я зрозуміла.

Хочу обійняти усіх людей, які живуть без любові. Яким холодно, що при тридцяти градусах тепла, що при мінус десяти під засніженим небом. Усіх тих, хто повертається додому, вмикає музику, аби хоч якісь приємні голоси лунали в темній сумній квартирі. Тих, хто прокидаючись, не має бажання про щось думати, маючи безліч справ. Відвертаючись від яскравих, здавалось би приємних променів сонця, безсило протираючи вічно закриті очі, йдуть пити каву, щоб хоч якось повернутись до цього світу.Питаєш, заради чого вони прокидаються кожного ранку і тут…настає тиша…неймовірно роздираюча із середини тиша… хочу обійняти усіх людей, які живуть без любові. Щоб кожному було тепло від почуттів, а не від погоди. Щоб повертаючись додому їх обіймала кохана людина з найкращою посмішкою в світі, і дивлячись на неї, ваші крила не вміщались у квартирі. Аби кожного ранку у вас був поруч той, кого можна поцілувати і посміхнутись від того, що по ваших тілах стрибають сонячні зайчики і навіть не одягаючи рожеві окуляри, ви відчували те, що ви найщасливіші.. Зрадіти тому, що ви живі і щасливі, тому, що ви разом здолаєте усе на світі, не дивлячись на усі проблеми і падіння кожного з вас. Бо у вас є той, хто вас підійме і той, кого ви зможете підтримати у найболючішому падінні, бо ніхто не казав, що буде завжди легко.Щоб весь світ відчував вашу любов, яка проникаючи у кожного, заряджає енергією, якою можна освітити усю галактику. Хочу обійняти усіх людей, які живуть без любові.

Ні, не так

Хочу, щоб у кожного був той, хто буде постійно обіймати і дивитись у ваші найзакоханіші у світі очі. Всім любові.