Хочу обійняти усіх людей, які живуть без любові. Яким холодно, що при тридцяти градусах тепла, що при мінус десяти під засніженим небом. Усіх тих, хто повертається додому, вмикає музику, аби хоч якісь приємні голоси лунали в темній сумній квартирі. Тих, хто прокидаючись, не має бажання про щось думати, маючи безліч справ. Відвертаючись від яскравих, здавалось би приємних променів сонця, безсило протираючи вічно закриті очі, йдуть пити каву, щоб хоч якось повернутись до цього світу.Питаєш, заради чого вони прокидаються кожного ранку і тут…настає тиша…неймовірно роздираюча із середини тиша… хочу обійняти усіх людей, які живуть без любові. Щоб кожному було тепло від почуттів, а не від погоди. Щоб повертаючись додому їх обіймала кохана людина з найкращою посмішкою в світі, і дивлячись на неї, ваші крила не вміщались у квартирі. Аби кожного ранку у вас був поруч той, кого можна поцілувати і посміхнутись від того, що по ваших тілах стрибають сонячні зайчики і навіть не одягаючи рожеві окуляри, ви відчували те, що ви найщасливіші.. Зрадіти тому, що ви живі і щасливі, тому, що ви разом здолаєте усе на світі, не дивлячись на усі проблеми і падіння кожного з вас. Бо у вас є той, хто вас підійме і той, кого ви зможете підтримати у найболючішому падінні, бо ніхто не казав, що буде завжди легко.Щоб весь світ відчував вашу любов, яка проникаючи у кожного, заряджає енергією, якою можна освітити усю галактику. Хочу обійняти усіх людей, які живуть без любові.
Ні, не так
Хочу, щоб у кожного був той, хто буде постійно обіймати і дивитись у ваші найзакоханіші у світі очі. Всім любові.