Відчуй

Зараз в порожній кімнаті, де стіни не пофарбовані в рожевий, знаєте, що дійсно дратує думки?Те, що в одного не така довжина однієї руки, в другого не такого кольору губи.Одна ходить в спідниці вище коліна, інша слухає інді-рок їдучи в автобусі додому.Хтось не так став, та вийшов паскудно на випускній фотографії, в когось волосся ламке, неправильно вищипані брови, не так нафарбовані очі.В когось одяг як у чиєїсь з бабусь, в когось занадто багато грошей.В когось думки вміють літати, і це також не зовсім як треба.Знаєте, що це?Те, про що думає та говорить сучасність, ніби свого життя мало і треба розтуляти широко рота, і плюватись непотребом. Я від вас хочу блювати, вибачте.

потрібно якось протриматись. якось дожити до осені, позбутися травм завданих суспільством, попрощатись з комплексами, завести нових свіжих та ще непізнаних друзів, про яких ти будеш думати "вони не зрадять", сильно здружитись з ними, а потім розлучитись, посваритись із-за чергової зради, вкотре пробачити, і думати що ти - це центр всесвіту, жити на повну, балуватись алкоголем, наркотою, тютюном, коханням, сном, їжею, і просто життям. а потім каятись за все вчинене і вкрадене, за все розбите і зруйноване. виправдовуватись, що ти зробив все, що міг, але так і не знайшов себе.

Ти накриваєш людину ковдрою, бо турбуєшся. Але вона прокидається, кричить, говорить, що жарко і ковдра їй нахуй не потрібна, потім вона, звичайно, застудиться і захворіє. А ти дивишся і розумієш, що третину життя можна підвести під цей йобаний приклад.

Мамуся сьогодні говорить з подругою. Я сиджу п.ю чай. Ну і говорять і вона каже, що їй важливіше щоб її діти (ми) були здорові. А учьоба на другий план. Це важливо звісно але класний табель в кінці року, ще не означає що ти "стопрацентний пабєдітєль па жизні" (на мою мову дурну) і ті що були відмінниками, здебільшого зараз двори метуть. Вот такоє. Мама вже з других зборів приходить без криків. А коли тато дзвонить і питає як все пройшло то за мої паршиві оцінки ні слова. Каже типу все нормально, але бушує трохі. Загалом. Маму змінює час. Вона з часом по моєму починає розуміти мене. ЛЮБЛЮ ЇЇ!!!!

Як успішно поєднувати навчання і особисте життя? Як розібратися зі старими проблемами, коли постійно прибувають нові? Як залишатися чуйним і доброзичливим? Ці та багато інших хвилюючих тем в новому шоу "Ніяк, блять".

сповідаюсь своїм демонам, які тепер живуть не тільки всередині мене. вони вийшли назовні і я можу відчувати їх на дотик, просити обіймів і розповідати про свої гріхи. вони не говорять, але їхньої присутності цілком достатньо, щоб зійти з розуму і зберегти спокій. вони стали мені ворогами та друзями. вони стали моїм теплом та страхом. вони навчили бачити і вірити у більше. вони стали мені критиками, і мабуть тому я перестала писати вірші. бо ж розкритиковують їх вщент, ще до того, як я римую другий рядок. проте, все одно приймаю їх, все одно не проганяю їх. з різних причин. в свою чергу прошу від вас розуміння та часу. дякую тим, хто залишається.

Що я можу сказати в підсумок цього дня: курточка-трансформєр, женщіна мєню, сушинастя>

Я ревнива і мене до чортиків бісить ця риса характеру. Людям зі мною складно. Бо коли людина спілкується зі мною більше, ніж з іншими, я відразу починаю думати, що вона тільки моя. А там ревнощі, сварки і так далі. Ревнощі - це складна, насправді, штука. Звичайно, з одного боку це плюс. Коли мене ревнує якась людина, мені безумовно приємно. Приємно усвідомлювати, що я щось значу для цієї людини. Є звичайно і мінуси. Особливо дратують бєшані ревнощі. Коли людина настільки тебе ревнує, що не дає і хвилини спокою. Постійно ображає тебе, намагається зробити так, щоб ти була тільки її. Ізолювати від людей. Щоб тільки ти була з нею. Це маячня. Не можна замкнути людину в чотирьох стінах, разом з тобою. Потрібна, безумовно, свобода. Так само є дружні ревнощі. Ось вони, дійсно, дуже, сильні. Ніякими словами не описати, що ти відчуваєш, коли ревнуєш. Це такий, бляха, сказ, що навіть не передати словами. Звичайно, можливо, є привід ревнувати, а якщо ні? Якщо насправді немає чого ревнувати, то виходить, що це - галюцинації? Не в тому сенсі, що ти типу збожеволіла. Це в тому сенсі, що тобі здається. Що ти настільки не довіряєш людям, що тобі здається, що тут знову найоб. Це важко. Це важко. Особливо якщо ревнощі не марні.

Совість і мораль - це різні речі. Не заперечуватиму, що моральні традиції виховання мають неабиякий вплив на совість. Однак, для мене совість - це в першу чергу те, що не позволяє мені спокійно завдавати комусь фізичних чи емоційних страждань. А вже потім те, що змушує паритись, чи я роблю щось не "по суспільним панятіям".

Напевно, у кожного настає такий час. Час усвідомлення. Коли не розумієш, що відбувається, та й що було до цього. Заплуталася. Зупинилася осмислити. Раніше такого ж не було, так? Що змінилося, що вплинуло так? Депресії, розлади, неприємності. . називай як хочеш, це все одне і теж. Змінилася, виросла чи що? Та не в цьому справа. А в чому ж? Не знаю, правда. Напевно, з кожним таке бувало. Все начебто є, але немає нічого. Я тут. Я поруч. Іди сюди. В обіймах ніжності розчиню тебе. А музику яку слухала? Хіба ту, що зараз?? Вгамуйсь нарешті. Досить страждати. Не для цього життя нам дано. Хоча… без цього періоду не проходить жодне життя. Це як переломний час, перевірочний пункт. Чи гідна ти іншого початку? Тільки стій. тихо. жди. Сказати легко: змінюйся, радуйся, живи далі. Але, скільки б не починала не виходить якось. . Шукаєш момент або день підходящий, на жаль так його і не знайдеш. Давати обіцянки-все що горох об землю. Тільки собі не бреши. Не обдуриш же ж. Я все про тебе знаю. До чого я хилю? та не знаю, не знаю. Шукаю нових душ. Приємних, Бажаних. А все-таки знаєш, я розумію, чого я хочу, чого добиваюся, що робити мені треба і що не варто, але щось всередині мене точно з'їдає. Я всередину залізу і все там спалю. Не буде ні болю, ні щастя того. Все забуто, стерто давно. Я жити починаю. Клянусь.