Відчуй

Якщо тобі хочеться підійти до людини зі спини і обіймати довго-довго, то ти можеш сміливо з нею жити. Ніжність - ось що найголовніше в коханні. Навіщо комусь потрібна буде твоя зовнішність і твій модний одяг, якщо він тебе на дотик пам'ятає? Це наче зі своєю дитиною - один раз до грудей притулиш, і вже ні з ким не сплутаєш. І плювати тобі на її очі, руки і ноги.

Я сама дома. Хоча ні, не сама. Зі мною рідна мені компанія. Собака, книги на полицях, музика, затишок, телевізор на всяк випадок, їжа і сонце. Це все, принаймні, що мені зараз потрібно. Як я люблю такі дні, коли відчуваєш себе вільною, будучи навіть в 4-х стінах. Хоча в майбутньому, я надіюсь, що це все зі мною розділить кохана мною людина. Дякую за увагу. Я відволіклась від спілкування з нотами.

А у вас було таке, коли хочеться з людиною поруч, просто стояти. Стояти поруч і більше нічого. Шукаєте його в натовпі, не можете не обернутися. Коли він звертається саме до вас, ви забуваєте всі слова на світі і просто смієтеся. Велику частину часу ви його мимоволі ігноруєте. Просто не…

люблю вас, мої безсонні ночі. нам було добре разом. і так щоразу.

коли я казала, що сильна, то це зовсім не означало, що можна отак, наживо, виривати з мене всі нутрощі, гратися мною, як маріонеткою, і, врешті-решт, таку нікчемну і нікомунепотрібну викидати під три чорти.

Кароче. Сьогодні зайшла в магаз комунікацій. Взяла подивитись айпад. В мене був настрій. Поставила на айпад пароль. Пішла. Кінець.

у мене зараз синдром овоча: ні емоцій, ні почуттів, ні бажань. нічого. я пуста. пробачте.

Сьогодні вранці у магазині:

— День добрий!

— Вам здалося.

Тепер чомусь путанина. Все до болю банальне і лицемірне. В душі панує неспокій через надмірну вираженість цих, водночас, дивних і болючих подій. Складається враження, що ти потрапила в іншу галактику, де ти самісінька-сама. Дивно, але іноді саме цього так нестерпно хотілося, але аж раптом діставши це, я розумію, що шкодую про бажане. Відчуваю себе до нестями самотньою, байдужою. Все неначе навкруги біжить, обходить мене і не помічає. Всім начхати, що коється з твоїм внутрішнім світом, навіть якщо він руйнується до останніх уламків. Але ти повинна зібратися, тряпка! Адже хто, як не ти зумієш подолати все і всіх?! Начхати на тих, хто тебе не любить! Вони ж не винні, що тебе немає за що любити! Ти ж не любиш всіх, кого попало, тому і не вимагай цього від всіх і зразу. Кінець кінців навіщо любити чужих тобі людей, якщо є поруч рідні? Так все дивно і водночас, зрозуміло. Стільки думок, що від цього голова йде кругом і неспокій перетворюється в цілий вулкан жбурляючих нестримних думок. Як тільки навчитись їх ховати у "величезну таємну могилу"? Для цього потрібен час і терпіння, от і все.

Стріляєш. Оцтом в серце, жовчю в совість. Висміюєш кволі спроби налагодити годинниковий механізм моря. А сама то наївно віриш в happy end. Хочеш куштувати німу прозу та ковтати здичавілі вірші, мов кошеня, котре щойно здогадалось, що таке їжа. У стрілків цілі завжди куди далекоглядніші, ніж у звичних, але ти, така зморена, емоційна та гола, ніколи не станеш стрілком, бо ж надто точно цілишся. Так, що ніколи не потрапиш кулею в саме серце.

Прівєта, Львів. Як би це мєрзко не виглядало, я дуже люблю сидіти тут в макдональсі. Хоча один раз я вже траванулась там. Але не про це. Тут якісь класні люди. Не всі, але то ладно. Поки що я не хочу звідси їхати. Але за години я встигла скучити за деякими людьми. Треба робити щось дурне. Хорошого всім дня :)