Стріляєш. Оцтом в серце, жовчю в совість. Висміюєш кволі спроби налагодити годинниковий механізм моря. А сама то наївно віриш в happy end. Хочеш куштувати німу прозу та ковтати здичавілі вірші, мов кошеня, котре щойно здогадалось, що таке їжа. У стрілків цілі завжди куди далекоглядніші, ніж у звичних, але ти, така зморена, емоційна та гола, ніколи не станеш стрілком, бо ж надто точно цілишся. Так, що ніколи не потрапиш кулею в саме серце.