HEY KISA

Просто втрата самоконтролю. Тіло абсолютно відділене від мене. Я не відчуваю себе в свому тілі. Мозок не працює. Звичайні рефлекси. Треба йти спати, бо думати про це немає сил. А як на уроки? Питання залишається відкрите

Я думала після того вечора, як ми плакали одна на одній щось зміниться. Для мене так важливий був той момент. Момент, який був наповнений найбільшою щирістю в мому житті. Я думала почнемо з чистого аркуша, але не склалось. Мені ні погано, ні добре від цього. Просто хочу сказати, що не доля значить. Дякую за все. Ти сама знаєш, ким для мене буЛА.

пишу на блог коли щось сталось і маю в цьому потребу

завтра 1 вересня.

я 11-ий клас.

в мене все.

Всім доброї пори дня чи ночі Шкода, що всі закидають блоги а може у вас з явились інші? Важко щось написати і розповісти, коли в тебе все чудово. Справді. Зараз я сиджу на роботі і слава Богу, що це мій останній день тут. Я зрозуміла, що працювати це дійсно важко і чому дорослі так часто кажуть, що краще б ходили до школи, ніж на роботу. Тому треба буде старанно вибрати свою майбутню професію. Не хочу працювати з таким настроєм, як тут "скоріше б закінчився день" але ця робота дозволяє мені заробляти і я можу сама платити за свої гулянки і відпочинки при цьому не просячи грошей в мами віддала всі борги моя душа спокійна через тиждень в школу. 11ий клас по правді дуже лякає.не хочу закінчувати школу.боюсь.що буде далі?як це жити без однокласників і улюблених вчителів?як це не носити форму і не зривати уроки?я ж не знаю іншого життя.боюсь дорослішати, бо зараз вже просто чудово.зупинити б цей момент. Як швидко пройшло літо, правда?з кожним роком воно проходить все швидше і швидше. Тепер для мене навіть кожен наступний день закінчується все швидше. Проведіть добре цей останній тиждень літечка.всім щасливо ;)

хоч одну обіцянку виконаєш, сестра?

2, 5 місяці не заходила на блог
насправді очікувала більшого тут
але значить майже всі забили на вьюі
а хтось обіцявся його вести поки не вийде заміж
ну це таке

читала лєнту новин на блозі і плакала
просто від всього, від вчорашнього дня, від того, що давно сюди не заходила і просто так

насправді багато є що розповісти, але не знаю з чого почати
вже давно я нічого так детально не описувала. тому буду короткою. в мене все дійсно добре. я давно такого не відчувала. когось я відпустила, когось прийняла в своє життя і все стає кращим. дійсно. ах, та до вчорашнього дня я взагалі була щаслива. завжди якісь не бажані зустрічі змінюють ваш настрій з голови до ніг.

багато що змінилось.
багато хто змінився.

тепер я живу без домашніх тваринок. важко когось втрачати. але тепер я розумію, що смерть - це найкраще, що може з нами трапитись. головне - вчасно покаятись в своїх гріхах та з чистою душою відійти в інший світ.

можете думати, що я якась дурепа. чи сектантка. зовсім ні. хоча, як вам завгодно. просто я ж казала, що багато що і хто змінився.

мені більше немає що сказати.
занадто багато часу я тут не була. не звикла.

в мене дійсно все добре. чудове літо. чудові люди поряд. дуже дякую своїм дівчатам. я вас дуже дуже сильно люблю.

хай щастить ;)

до небес просто

просто настільки все переосмилюється після пережитого, що дух захоплює

— всі однакові

— але є ж якісь особливі люди

— це нам тільки так надають інформацію.всі однакові.і всі наступають на одні і ті ж граблі. є граблі погані, а є класні.але кожен раз одне й те саме.

"все буде добре.не переживай.лови момент."

З чого б то почати? Найперше, що крутиться в голові - це те, що мою собаку збила машина. Це так холодно звучить, коли чуєш ці слова, то особливо ніяких сумних думок це в тебе не викликає. Але коли ти на власні очі бачиш, як машина збиває твою собаку на смерть, то щось міняється в реальності. Коли ця собака була для тебе надією, мрією, постійним потоком радості. Коли вона завжди тебе зустрічає з розумними очима і ти називаєш її "моя любіма принцеса". Бігаєш з нею навипередки, годуєш її, гуляєш з нею, граєшся. А потім її збиває машина. Істерика. Сльози. Ти дивишся на свою мертву собаку і розумієш, що більше ніколи в житті ти не отримаєш від неї радості і щастя, більше ніколи в житті не поглянеш в її вірні і розумні очі. Світ перевертається. Коли кожного дня ти йдеш додому і все нагадує тобі про твою собаку. Нестерпно. Коли в школі питають "як там твої тваринки?", а в тебе починають труситись рукі.

Смерть. Ніколи не знаєш, коли настане цей день. Живеш, плануєш, що буде далі. А потім все. Тебе нема. Я так часто про це думаю..

я хочу весну, хочу кататись на велосипеді ввечері і відчувати аромат життя
якби я не любила власні будинки, але я хочу на квартиру
на ту свою стару квартиру
на свою стару кухню, де відбувалось безліч задушевних розмов
де заховано безліч секретів
де виплакано безліч сліз
де я падала зі сміху на підлогу
де був найсмачніший чай

а я так хотіла переїхати до власного будинку
а що я маю? я багато чого і кого втратила
а там в мене було все

я багато жаліюсь
занадто багато

Ванесс, може вже досить перечитувати одні й ті самі книги? Може вже досить жалітись, скучати, плакати, згадувати?
ні
не досить

Рівно рік пройшов, як ми з тобою гуляли перший і останній раз.
Ми домовлялись на котру і ти сказав: "Давай на 16:45"

Я тоді дуже сміялась, зараз на обличчі посмішка. 16:45? я такого ще не чула та і не почую, від тебе точно.

так.прикро.мені прикро.
я зараз як Марія на нр, скажу вам: "мене вже відпустило "
але якоїсь ночі, коли я буду заливатись сльозами і згадувати, то зрозумію, що не відпустило
але Марію відпустило
і надіюсь мене також відпустить