останній пост 2018 року, як ти казав мені, що хворий мною
в 19 році ми розійшлись, за два дні до того, як у нас мало бути 3 роки.
я відчула невимовне полегшення. я вдихнула ковток свіжого повітря. боляче не було, бо в середині я знала, що все так і закінчиться і була готова до цього. я навіть не плакала пів року. плакала один раз, коли йшла восени додому. згадала наші теплі зими. просто взимку хочеться спільності. а більше не плакала, ні.
та, ми спілкувались протягом всього цього часу) але в мене ніколи не виникало думки усе повернути. ти продовжуєш бути для мене цікавим співрозмовником, а в мене болячка на розумних чоловіків. але я боюсь тебе. тільки нещодавно усвідомила, як я тебе боюсь! тепер намагаюсь мінімізувати наше спілкування, хочу віддалитись і це правильно.