З чого б то почати? Найперше, що крутиться в голові - це те, що мою собаку збила машина. Це так холодно звучить, коли чуєш ці слова, то особливо ніяких сумних думок це в тебе не викликає. Але коли ти на власні очі бачиш, як машина збиває твою собаку на смерть, то щось міняється в реальності. Коли ця собака була для тебе надією, мрією, постійним потоком радості. Коли вона завжди тебе зустрічає з розумними очима і ти називаєш її "моя любіма принцеса". Бігаєш з нею навипередки, годуєш її, гуляєш з нею, граєшся. А потім її збиває машина. Істерика. Сльози. Ти дивишся на свою мертву собаку і розумієш, що більше ніколи в житті ти не отримаєш від неї радості і щастя, більше ніколи в житті не поглянеш в її вірні і розумні очі. Світ перевертається. Коли кожного дня ти йдеш додому і все нагадує тобі про твою собаку. Нестерпно. Коли в школі питають "як там твої тваринки?", а в тебе починають труситись рукі.

Смерть. Ніколи не знаєш, коли настане цей день. Живеш, плануєш, що буде далі. А потім все. Тебе нема. Я так часто про це думаю..