Я буду твоей водой, если попросишь
Я лежала у тебя на груди и правда хотелось знать, что нас ждет впереди а твое сердце билось так сильно, что, казалось, у меня останутся синяки
Сйобую звідси. Якось взагалі непоетично, як для останнього посту, але хуй з ним. На останнок скажу, що мене заєбали люди, які читають оцю мою паєботу, остогидло писати, бо нічого від цього не зміниться, ну і вирішальною стадією мого тріумфального, фієрічєского ухода стала, ну канєєшно ж, реклама. Всєм дабра, живіть, любіть, і не страдайте хуйньою. Аби вирішити проблему її не треба друкувати, її, блять, як не странно, треба рішати. Якось так.
Вже зовсім скоро і в Луцьк. Мене переповнюють емоції і це очікування в декілька днів зводить з розуму, бо вже не збагну до якої міри я скучила за своїми улюбленнішими і найріднішими<33 хочу побачити своїх рідних і розповісти так багато і послухати, розділити деякі моменти, які турбують, хоч на два дні та всеодно ж так тепло стає на душі лише від однієї думки. Прогулятись по вуличкам нашого міста і відчути цю ностальгію, ааа<333 як я люблю тих, до кого повертаюсь
Все что нужно, так это водка. Две недели спустя – примерная дочь, отличная ученица, доброжелательная соседка, и законопослушный гражданин Польши. Расстояние помогает не разрушить гармонию моего внутреннего мира. Когда твои амбиции заполняю пространство, мысли бьют в такт, только тогда ты понимаешь, что все, что ты делаешь не просто так, и все, для чего ты это делаешь, не пойдет просто так по пизде, как раньше.
Для чего вообще этот возраст от 14 до 16? Что бы делать ошибки, да ну нахуй. Советую в протяжении этих двух лет закрыться в комнате и как можно больше читать. Жизнь начинается в осознанные годи, когда видишь цель, и не видишь препятствий. Хобби это конечно хорошо, но зачем?, чтобы зрение упало к -6, или заводить друзей, которые через некоторое время тебя поимеют, за то, что ты: помогал, поддерживал, и, конечно же, хорошо относился. Проблема во мне, я очень многое жду взамен.
Расстояние помогает, ибо на сообщения можешь не отвечать, не отвечать вообще.
Своих людей не отпускают, ибо они никуда и не уходят. И главное понимать, что окурок, который затушилы и выбросилы, уже никто не будет поднимать, особенно ты сам.
Да прибудет со мной сила и терпение.
Учим-хуючим
Кидаться из крайности в крайность, вот, чем живу, и чем страдаю.
Приятно наблюдать за тем, как разлагается мой родной город, особенно, когда я далеко. Люди, вы настолько низкие в своих поступках, что у меня просто нет слов. Каждый знает, что лучше другого, но не упустит ни единого(!) момента обосрать того или иного человека. Да где же вас таких клепают-то? Ни уважения к себе, ни чувства собственного достоинства.
Пытаться быть одной из лучших, учить все, да я и не пытаюсь быть одной из, хочу быть лишь лучшей, а потом тебе как-то так говорят:"слыш, ты хоть там не одна с самых худших?". Слыш, а можешь мне не звонить больше, ибо твои шуточки нахуй никому не нужны.
Когда светит очень ярко солнце за моим окном, я сразу же вспоминаю свою комнату, такую зеленую и пропитанную воспоминаниями. Я конечно соскучилась, но лучше любить на расстоянии, чем ненавидеть тебя близко.
как меня бесит польский язык, пшепрашам, блять.
Пожелайте ему удачи.
Ничто в этой жизни не сравнится с приятным волнением, когда делаешь первый шаг, когда испытываешь судьбу и ставишь на карту все.
По дорозі до омріяної Польши -мене, наче осінило. Я, врешті-решт, збагнула давно-незрозумілу мені приказку:"добре там, де нас нема", ось така штука - життя. Ніби, що я можу знати на свої 17, хоча ніби й знаю та й добре знаю. Але по дорозі до омріяної Польши, я зрозуміла, що в житті може(мусить) бути лише біла смуга. Ми стільки подорожуємо, і не помічаємо однієї важливої штуки. Кажуть: велике помічаєш лише відійшовши; я віднеслась до цього глобальніше(завжди я кидаюсь з крайності в крайність, от то вже я) - я їду звідси, хоч неназавжди, але це вже успіх і мій особистий level up. Кого хвилює моє життя, читайте мій блог, на здоров'я(створюю для когось ілюзію, що хтось є частиною мого життя) говоріть скільки влізе, робіть пусті висновки на рахунок моїх відносин з людьми, з ким я посварилась чи полюбилась, I DON'T CARE. Я у горманії з собою вже, як мінімум місяць, збагнула декілька речей, що добряче допомогли мені, змінила пріоритети і ставлення до людей (котенята такі милі, хто зрозуміє той і молодець). Я вже, ей-богу, не буду допомагати комусь ставати на ноги, бо це пропаще діло, знаєте, любі, I'm fed up. Від тепер тільки прєдаставлєна сібє любімай і планам, які я запланувала аби дійти до тієї давньої, але вже такої близької мрії.
переповнює мене відчай і смуток, до того ж є немала доля щастя за тих, хто їде звідси, та й я теж сйобую, що ж я прибідняюсь.
Самые популярные посты