Світ навиворіт

Чай без цукру та дієтичний салат.. життя з тобою в серці, але без тебе за руку…таке гарне кіно.. кіно без сценарію… де люди не грають, а живуть.. живуть те, що вже не перепишиш на папері, та не переграєш знову.. чесно кажучи я ніколи не думала, що все закінчится навіть не розпочавшись.. однієї ночі мої думки були зайняті нашим майбутнім.. там була квартира, машина, наш син і звісно Ми.. Ми - яких уже не буде.. буде Ти і Вона… а Ти і Я вже ніколи.. самотніми холодними вечорами, ти вже не вкриєш пледом, не поцілуєш в ніс і не скажеш про свої почуття, бо не відчуваєш до мене вже нічого.. буде і машина і квартира і син, але вже не в нас, а в тебе.. думаєте чому тільки в нього? тому що не від тебе мені нічого не потрібно.. як би це банально не звучало.. як би тобі пофіг не було б, але своє рішення я не зміню ніколи… хочеться розповісти тобі все, написати про бурі емоцій у моїй душі, про біль, про нові досягнення… і я пишу.. пишу… кладу в конверт, а потім в коробку під ліжко.. стає легше… і кожного дня я надіюсь, що ти прийдеш, дістенеш цю кляту коробку і прочитаєш… вип*єш чашку чаю і розкажеш якую солодку історію про те як хочеш повернути все назад… наївна ти дурепа, подумаєш ти… закохана до безтями відповім я…

весна гуляє по теренах міста..у неї в венах квітень, наче тромб..я прокинулась у понеділок з обличчям повним щастя і думкою пустити кулю у вісок

.я пишу тут, не напоказ десяткам..а зазвичай всього лиш для однієї людини, яка їх скоріш за все не замітить

можливо ти бачила це в кіно чи хтось розказував раніше..а потім сама ж вступила у вже знайоме таке болото..хотіла викарабкатись назад, але твоє дихання перехопило..думала, що зайшла по щиколотки..але помилилась..було давно по горло

людина лише пробна версія Бога..а спробувати можна не так вже й багато..нехай ви в паспорті хоч Фрідріх Ніцше..спроби зламати караються строго - забанять з табличкою "духовно убогий" і маленьким шрифтом (десь в кутику зліва): "в Едемі зайвий"..то не чекай роздачі безплатних ключів..рай не наш і не ваш..він нічий

дуже часто, коли знайомляться в інтернеті, просять написати щось про себе.. і саме це питання починає заводити мене в глухий кут.. хто я?? що я?? звідки я?? і навіщо?? ну і тут я хочу написати щось, що дійсно варте уваги, але все дуже просто.. я.. я звичайна студентка першого курсу… звичайна Українська дівчина…дівчина, яка слухає український рок…вірить в кохання, та живе ним.. інколи робить дурниці…п*є чай каркаде..читає вітчизняну класику..вдягається в стилі "олд скул.."і все.. все більш нічого цікавого.. хоч кожен день наповнений різними фарбами життя і кожного дня думаєш що він особливий, а написати немає про що… напевно потрібно щось змінити в цьому "різнокольоровому житті"… можливо себе, а можливо просто фарби…

ще тоді, задалеко від цього, я думала: "Як-небудь впорається, викарабкається..ну і нехай"..але сьогодні - дивлюся новини, читаю газети і правда боюся..пройдуть довгі місяці, а за ними - холодні роки, але вона не дізнається, якою буває свобода..а коли її діти почнуть пропадати, тиша буде надзвичайна..так, як головною гідністю буде гідність мовчання..а згода буде найстрашнішою зброєю..тільки їй ставатиме все гірше і гірше..проте знайдеться один, що полюбить в ній очі сумні..шлях покаже, відчинивши решітку кришталеву..він один, не боячись ні розплати ні смерті, їй запропонує лише - правду і милосердя..але вона - хвора, змарнівша і божевільна..на весь світ, як на ворогів люта, його не почує

коли пройде осінь..за нею пройде життя..опаде листя, посивіє голова..мені захочеться втнути щось таке, чого раніше я ніколи не робила..щось таке не притаманне мені..втнути щось божевільне і відчайдушне..просто тому, що цього прагне моя душа..і я встану з ліжка зовсім холодна, тому, що тепла в мені вже не залишилось..і я відкрию двері, що виходять в сад..там колись бавились мої внуки, а зараз лише павутиння, тому, що мене не люблять та й зрештою, не приходять в гості..і я стряхну пилюку зі старого обшарпаного крісла, яке мені привезли друзі на новосілля, коли в мене були друзі..коли в мене були друзі?..і візьму на коліна грубезний яблотелефон, приєднаю колонки..а що?..вже не новий..і включу "They Don't Care About Us" на повну гучність..ох цей Майкл Джексон..кайф... .знову бабку клємануло - подумають сусіди А..наплювати..

вибачте, що не оновлюю блог.. зовсім скоро чекайте нові прози..

Ви всі знаєте що в нас в країні революція.. і от я як справжня Українка не можу не говорити про події які там розвиваються, адже вони зачеплюють за живе.. хоч я сама і не була на Євромайдані, ібо як каже моя мама "заб*ють і хер знайдуть", в мене є інтернет, купа знайомих які були в Києві та свій місцевий Рівненський Євромайдан тому я з легкістю описую та аналізую всі події які там відбуваються… Можу з легкістю сказати що саме про такий Євромайдан наші діти будуть читати в підручниках з історії.. і що ж вони прочитають? про те як беркут неодноразово не відрізняючи ні жінок ні дітей просто безжалісно бив та розганяв усіх людей з майдану… про те як люди боялись спокійно спати та жити, бо в кожну хвилину напади могли повторюватись…а твої діти спитають: -"Тато, розкажи нам щось про революцію в Україні 2013року.".. і що відповіси ти? "Я був одним з тих беркутівців які нищили Український народ"… думаю ваші діти не будуть пишатися таким батьком.. наш "Люблячий" президент створив свій Антимайдан, де люди зі всієї країни продають свої політичні вподобання, свої думки, свою душу за якихось жалюгідних 350гривень.. і вважають це нормально… і всі такі патріоти, а як приходить до діла і потрібно підняти свою сраку, то де там, дайте нам грошей і все… Знаєте, на Євромайдані хоч і не платять але люди не продаються, вони стоять за свою ідею.. без політичних партій… вони стоять за себе, своїх дітей та внуків.. там панує атмосфера свободи та європейських людей… ми ж ватрі того.. ми варті чесності та порядності.. ми варті щоб до нас відносились як до людей… але нажаль "вищі" за нас люди так не вважають.. тому потрібно відстоювати власну думку, і насрати платять тобі за це чи ні… ніколи не продавайся за чужі ідеї… відстоююй власні

одні руйнують плани, щоб в будь-який момент бути вільними для тебе..а інші просто живуть своїм життям і час від часу вписують тебе в свої хвилини

яка ціна моїх мрій?..ну..купу втраченого часу, сотні інтернетних метрів, трішки більше прагнення, ніж я маю і пару доларів..скільки коштують мої мрії?..та вони ніскільки не коштують..дуже малі, щоб бути в моїх думках перед сном..дуже нікчемні, щоб у когось іншого збуватися..дуже хворі, щоб показуватися назовні..навіть, якщо пошепки..навіть, якщо в секреті..їм не вистачає сміливості нагадати про себе тоді, коли б'ють куранти..їм не вистачає сміливості бути в мій день народження..мої мрії втратили свою неповторність..втратили здатність заставляти мене вірити в щось чарівне, давати мені впевненість в наступному дні, в майбутньому..тому я вважаю за краще не думати про майбутнє..твердо стояти на ногах сьогодні, не потребувати ілюзій на тему "все буде добре", я ненавиджу слово "буде"..існує лише "є"..і якщо мені стає страшно, я згадую ту маленьку восьмирічну дівчинку, яка задувала всі свічки на своєму святковому торті і вірила, що колись все буде так, як вона хоче..адже головне - вчасно загадати бажання..і нікому..нікому про нього не розповідати..а то не збудеться ж

ти ніколи не будиш комусь потрібна. зараз всі за себе сраку надриваюсь.всі егоїсти. і як би тобі не клялись у вічному коханні.. як би тобі не говорили що ти чийсь всесвіт і хтось за тебе буде рвати всіх.. не вірь..як би тобі самій не хотілось вірити.. це все брехня.. це все наклеп..

я багато разів думала про те, що потрібно б перестати писати..викладати свої думки, переживання, почуття..я давала собі обіцянку - не заходити сюди більше, але постійно її порушувала..часто, мій внутрішній світ, здається мені настільки дешевим, що бажання ділитися ним з кимось помирає, не встигнувши народитися..але потім я згадую, що показувати тільки хороше - це, як мінімум, боягузтво..відкрити для усіх свою погану сторону- означає визнати її..признатися собі у своїх слабкостях і недоліках - це знати ворога в обличчя, і залишається всього лиш підібрати правильну зброю..а найголовніше - не скаржитися на те, що усі навколо вважають тебе не тим, ким хотілося б, щоб вважали..варто замислитися..а чи гідний ти того статусу, який намагаєшся присвоїти?..люди нещасні, коли видають себе не за тих, ким є, хай і говорять, що так легше..це те ж саме, що втікати від зграї собак і замкнутися за залізною огорожею..коли ж за цією огорожею на тебе з нетерпінням чекають голодні вовки

Мовчи.. мовчи про біль….мовчи про почуття.. мовчи про проблеми.. мовчи про секрети.. мовчи про страхи.. мовчи…. мовчи, ато будуть давити..бити.. сипати сіль на рану.. мовчи.. всім похер..всім неважно.. мовчи..так простіше