Світ навиворіт

Мені набридло жити приховуючи свої почуття. Ходити сяяти, сміятись, жартувати, робити вигляд що тобі все одно, в той час коли біль в середині мене роздирає, ламає кістки, розриває на шматочки спалює їх та викидає на вітер.
Набридло те що боюсь сказати про свої справжні почуття, знаючи, що це насправді нікому не потрібно!
Набридло те що кохаю того хто ніколи не покохає мене, тому що в мене немає:модельної зовнішності, вищої освіти, квартири та багатих батьків.
Набридли ці маски на обличчях, те що люди не взмозі розібратися самі в собі, вини блукають в собі змінюючи маски!
Набридли кам*яні серця та гнилі душі. Люди схаменіться! Огляніться навкруги скільки всього прекрасного ви не бачите через те що засліплені своєю самозакоханістю та гордістю!

Я вже давно перестала довіряти людям.. Я вже давно розчарувалась в цьому світі…Світі пафосних, сраних мажорів, людей з фальшивими посмішками та гнилими душами.. Зрозуміла, що немає кому довіряти крім себе… Немає на кого покластися.. Кому ти всралась з своїми проблемами? У кожного своїх вистачає… Живу для себе і клала я на інших, так, як вони кладуть на мене.. Деякі вважають егоїсткою… Срав пес.. А як тут не бути егоїсткою, якщо скрізь одне лайно.. НЕ хочу бути такою доброю, як раніше.. Тепер тільки для себе… Я краще залишусь сама ніж з купою перегною…

Важко змиритись з думкою, що все так просто зникло… Що люди котрі кричать на кожному кроці про почуття, так легко відпускають… Давши багато обіцянок, не можуть стримати елементарно одне… Час, і тільки він, показує всю щирість… показує як їй важливе все те, що між вами діється… І ми можемо шукати триста сорок причин його не бажаної поведінки… Але всі її думки, всі її бажання - оголюють дні які проходять..

я надіюсь тобі вистачить розуму не писати мені…ні одної коми, крапки, апострофа і навіть букви…я тільки почала тебе дійсно забувати, а твої повідомлення заводять мене в глухий кут… я надіюсь тобі вистачить розуму не дзвонити мені…. ні 7, ні 4, ні 2 гудки… я тільки навчилась тебе не кохати…я тільки перестала чекати твоїх дзвінків… я надіюсь тобі вистачить розуму зі мною не зустрічатись… ні в магазині, ні на навчанні, ні десь на вулиці…я тільки змирилась з тим, що небуду тебе торкатись…. не читай мене більше.. у мене про тебе немає ні рядка…ми стали з тобою до божевілля далекі… я надіюсь тобі вистачить розуму більше ніколи не повертатись в моє життя… ти причинив вже досить болю…

..я скучила..
не знаю навіть чому..
просто прокинулася сьогодні і раптом подумала про тебе..
уявила твою усмішку і усміхнулася у відповідь..
і уявила, як торкаюся долонею до твоєї щоки..
напевно, правда, скучила.. ненормальна..
всі знають, що я ненормальна.. і я завжди такою була..
просто поруч з тобою я могла цього не приховувати..
я могла бути такою, якою мені хотілося бути..
знаєш, я дуже скучила..

коли я починаю згадувати минуле, стаю Алісою яка обережно зазирає крізь маленькі двері - До Країни Чудес…тільки-от, зовсім не чудесна то була країна - моє життя.

школа, дев*ятий клас.

перші менструації, мамин ліфчик і парфюм, братові джинси…так формувала свою субкультуру. ці рядки -Карпа у моїй голові, Дашвар під моєю подушкою, Нірвана у моїх старих, змучених навушниках.

під'їзди, зап'ястя, книги, парти, одяг, вікна -малюю пацифік, гордо звусь неформалкою, тусуюсь в центрі… шкрябаю копійки на дешеву цигарку - так жила. така - "не така, як усі". так намагалась бути "не такою, як усі". і подобалось.і здавалось - ось я, індивідуальність!

а потім-все зламалось…

Впринципі всі дівчата хочуть одного. Знайти собі нормального хлопця. Вони хочуть годинами говорити з ним по телефону і набрадати їм. Їм немає про що вже говорити, пофік можна мовчати… тупо сопіти в трубку.. висякуватись.. бекати.. що завгодно, але не кидай цю кляту трубку, тому що твоя типу "ахуєнна тьолка" образиця. Вони хочуть гуляти зі своїм хлопцем цілими днями, адже він тепер тільки твій і свого особистого життя в нього вже не повинно бути.. ти ж ревнуєш йопти.. Дівчата хочуть кожного дня отримувати від хлопців подарунки, або квіти.. Впринципі я не зустрічала такого хлопця ніколи в житті, і зовсім про це не жалкую.. Мені вистачає того спілкування з хлопцем яке я отримую. Так, хотілося би більшого, але якось так вже звикла. Говорити по 100 разів в день з ним по-мобільному, розпитувати де він, з ким він і що там робить взагалі??? Бред.. Не будьте такими.. не присвоюйте собі особистість людини. Кожній людині потрібне своє спілкування, не тільки ти одна і єдина.. Будь те нормальними чьо.. і тоді знайдете хлопця своєї мрії..

п.с якщо ти не з цих дівчат, тоді вибач за це гучне речення "Впринципі всі дівчата хочуть одного"

А казав що любиш… Блефував.. а я вірила, вірила тобі… А ти просто грав свою роль… Нікчемну роль в дешевому спектаклі… Я жила, жила тобою… Дійсно любила.. Дійсно вірила тобі… Обіцяв що завжди будиш поруч…ніколи не скривдиш…не кинеш…не зрадиш… бла-бла-бла … Брехав… можливо щось і відчував, але не те що я… І зараз ці твої пусті, зовсім не щирі “вибач” мені до дупи… В сраку не щасливе кохання.. Я живу ..

Ця осінь стоїть “комом” в моєму горлі…і не виблювати, і не ковтнути її не можна… Мало того, що я лишилася всіх своїх подруг, то і кохану людину втратила… Одним словом “жопа”… Та, що думала має достатньо друзів залишилась зовсім одна… Як перекоти поле в пустелі… Вже не допомагають цигарки та забиті косяки… просто друзів не вистачає. Немає навіть кому розповісти як хуйово, та поплакатись в плече.. Але намагаюсь бути оптимісткою, і шукаю свої плюси в цій ситуації. І находжу. . сильнішою стала… перестала бути наївною дурепою.. почала дивитись на світ знявши рожеві окуляри.. не здихаю поки… значить нормально все..

Тепер тільки для себе… так цікавіше….

Ну жив був пацик.. та чому жив? він і зараз живе… кароче нормальний такий хлопчина, з русявим волоссям та карими очима (люблю я хлопців з карими очима). . зовнішністю дуже схожий на лисицю (хоть і каже, що ні) … характер в нього не з найкращих.. хоча це не заважало йому з легкістю спілкуватись з людьми…. щирий, без пафосу, не носить маску на обличчі, ніколи не був няшкою, тай не буде ніколи…. Так вот.. як і більшість підлітків нашого часу вживає наркотики та алкоголь.. Друзям це не так важливо, адже майже всі підлітки ставляться до алкоголю і наркотиків нейтрально.. в нього є все що він хоче (вибач за гучне все) … Дім, батьки, гроші, дівчина, цигарки, наркотики…але щось йому не вистачає… Шило в жопі одним словом… і завжди він на своє "шило" шукає пригод… і хоче щоб про його пригоди написали книжку… а книжку немає про що писати(без образ). . ось тільки ця нікчемна проза..(яка наврядчи комусь сподабається, і наврядчи хтось її зрозуміє… ;) можливо пройде пару років, й насправді напишуть про тебе книгу.. та й не можливо, а точно напишуть.. (якщо не якийсь відомий письменник, то я точно напишу) …. Ти ж один такий в своєму роді….

обіцяла що статтю напишу..хоч це і не стаття, а закос під прозу ну і пофік.. люблю тебе=*

хочу відпочити від себе..хочу вийти зі своєї хворої голови..я надоїла сама собі..і мені катастрофічно все набридло.. Набридло ходити на навчання… набридло те. що довкола одні й ті самі обличчя… набридли однакові маршути кожного дня.. набридли фальшиві люди.. просто хочеться спокою.. Хочеться накласти на все велику купу лайна і поїхати, поїхати в інше місто.. де не має всіх цих знайомих.. Хочу повернутися, вже зовсім іншою.. Самодостатньою та незалежною.. хочу змінитись.. Набридло бути наївною дурепою.. хочу втерти вам всім ніс… Хочу показати яка я насправді..

Жила була тьолка. Нормальна така тьолка, з маленькими сіськами, великою дупою і жирними ляшками. Ну впринципі сіські в неї були не сильно маленькі, дупа не велика і нормальні ляшкі. Просто вона вбила всю цю херню собі в голову і ніхто її не виб'є. Так вот, вона була не уродкою тому хлопців мала достатньо. хоч всі її відносини не тривали більше місяця.(не могла вона терпіти всіх цих безпорадних хуїв біля себе). Вона вже думала що їй пороблено і все життя буде кожного місяця кохати якогось іншого хлопця. Але не так сталося як гадалося. Одного дня зустрівши того єдиного, їй на думку не спало, що це може бути він. Звичайний хлопець, який особливо не привертає увагу. Хоча її увагу привернув. Спочатку вона подумала "та ну, придурок якийсь." А потім "бац!" Так неочікувано як дитина всцялась -закохалась в нього. Він теж одразу звернув увагу на цю придуркувату дівчину. І через деякий час зробив перший крок. І вони були разом. От такий от банальний хеппі енд. Такщо можливо ваше кохання поруч, просто ви не звертаєте увагу на це. І можливо у вас не такі вже маленькі сіські, не така вже й велика дупа та не такі вже й жирні ляшкі. Просто ви себе недооцінюєте.

За вікном у мене ось уже другий тиждень лежить мертвий голуб. Майже як
в анекдоті про мертву чайку ("Синку, оно мертва чайка! - (Син,
дивлячись в небо): - Де?!") Не знаю, як його спіткала смерть саме
там, де він і його товсті й тупуваті небесні побратими зазвичай їли
зерно чи кинуті нами з вікна хлібні окрайці. Лежить собі, немов убитий соколом, як на картинці. Я його якось не відразу й помітила. Бо небесні побратими мертвого голуба, живі,
товсті, брудні й нахабні, так само цілою зграєю приземлялись на кусень сірого та брудного асфальту під вікном похарчуватися. І мало того, що присутність мерця їх не відлякувала,
декотрі з них не гребували дієтичним голубиним мясом. Хтось би з огидою називав їх канібалами, а хтось би померлого голуба справжешнім буддистом, мені, дивлячись на
сірий трупик і цільні шматки закамянілих сухарів довкола нього,
робиться сумно з нальотом примітивної філософії: оно накидали тобі
такої прошеної їжі, а ти вже й не годен її їсти. Як там було? "Не
просіть у Бога хліба не у слушний час, бо обернеться каменем". От мені
й ілюстрація. Шкода, правда, що я не Бог. Ато би точно мала достатньо
довгу швабру, аби спихнути трупик із дашка, аби мені не розкладався до
весни аж тут.