ще тоді, задалеко від цього, я думала: "Як-небудь впорається, викарабкається..ну і нехай"..але сьогодні - дивлюся новини, читаю газети і правда боюся..пройдуть довгі місяці, а за ними - холодні роки, але вона не дізнається, якою буває свобода..а коли її діти почнуть пропадати, тиша буде надзвичайна..так, як головною гідністю буде гідність мовчання..а згода буде найстрашнішою зброєю..тільки їй ставатиме все гірше і гірше..проте знайдеться один, що полюбить в ній очі сумні..шлях покаже, відчинивши решітку кришталеву..він один, не боячись ні розплати ні смерті, їй запропонує лише - правду і милосердя..але вона - хвора, змарнівша і божевільна..на весь світ, як на ворогів люта, його не почує