Это просто Вьюи блог

коли літери не сходяться в слова, викликаючи синдром остовпіння,
в моєму серці йде третя світова, кидаючи в душу дрібне каміння,
що боліла від передозу,
бо твої губи,
завжди!
виділяли необхідну для життя глюкозу…

викидай же минуле, дівчинко. викидай же його до бісу.
бо воно ж тебе тягне за руки і кидає у воду з пірсу.
бо воно ж закриває очі і просить назад повернутись.
чи не час уже, дівчинко, від тих жахіть відвернутись?

викидай же минуле, дівчинко. рви на шмаття і кидай в прірву.
чи колись твої біль і страждання все ж знайдуть у тілі міру?
чи колись ти доп'єш усе сказане і зможеш справді простити?
прокинутись вранці і відпустити його. відпустити …

викидай же минуле, дівчинко. забувай все по-трохи і годі
віддавати себе на тортури, шукати себе у повторі.
бо воно вже ж вросло у тебе і всі плани скида на потім.
відривай же минуле, дівчинко. відривай від своєї плоті.

і кожна наступна любов захоче бути єдиною,
і кожні наступні руки не зможуть тебе лишити,
але ж не важливо, з якою жити людиною,
бо головне - з якою любов'ю жити.

я розуміла – якщо ми витримаємо ще тиждень, то буде для нас невимовною вдачею,
кожен сон здавався нам недоречно-віщим,
з тобою усі місцезнаходження не мають ні координат ні жодного значення,
головне спати… спати у нашому спільному ліжку.

краса без інтелекту прісна.

слухай, хлопче, ти торочиш мені, що писати то в кайф і надлегко.
що було б у тебе трохи більше часу, то ти би щоденно писав.
тобі б тільки цигарок ще більше і вина, щоб не було так терпко.
і щоб жінку, ось ту, ти ніколи в житті не пізнав.
слухай, хлопче, ти торочиш мені про нормальну траву і про порно.
про життя автостопом, дешевих дівчат, про забуті проблеми.
часом кажеш мені, що не лізу за словом і говорю не скромно.
і що тверезих немає серед богеми…

той чоловік лягав до мене в ліжко.
лягав до мене в душу, якщо чесно.

де дороги перетинаються, перекреслюю.
від відвертості до мовчання – півкроку гострого.
я б воліла тепер завжди залишатись осторонь,
поза межами доступу і мінімально чесною.

бо ти знаєш: це вже абсурд, аби ти був підметом.
мене з часом почнуть пекти односкладні речення.
і вже зовсім не гріє те, що я знов приречена.
це ж як самозречення – бути собі нерідною.

ти знаєш,
адже не важливо, в якому ми статусі:
коханці, вороги, друзі, перші зустрічні …
ми вибухнули та горіли в одному градусі,
дотліваючи, розпалися холодні, але мічені.

говорити правду, вірніше, вміти говорити правду – означає володіти найскладнішим інструментом маніпулювання. немає кращого способу поневолити людину, як бути з нею відвертою. немає більшого ярма, ніж чиясь щирість.

заплющую очі і уявляю твої довгі пальці,
вони невпинно блукають моїм тілом,
глибоко в душі я обожнюю таких зухвальців,
один лишень твій погляд, - я в вже під прицілом.

той хлопець із комплексом бога
застряг у тобі. то на довго
й х ірург його з тебе не вийме.

і відьми тобі не пошепчуть
не знімуть із тебе прокльону
той хлопець із комплексом бога

вже й світу без нього не видно.

і взагалі,
коли ти дряпатимеш її оголене тіло своєю щетиною,
лапатимеш своїми брудними руками,
не згадуй, будь ласка, про мене.
ніколи не згадуй про мене,
про мої гарячі дотики пальцями та губами.

скільки ж іще їх буде? розумних, гордих, гарячих.
тих, хто нічого не значить. хто не запалює груди.
хто тебе ніжно цілує. зранку заварює каву.
з ким тобі просто цікаво. з тим, хто в тобі не пульсує.

коли вони розходились,
вона спала із іншими, з бажанням зігрітись,
додому йшла пішки (в надії із ним зустрітись),
побачити його серед ночі у парку,
де він допалює десяту цигарку.
забирає дочитану книжку і йде у свій дім.

вона так хотіла зустрітись. а він…

а він у цей час хапав інших за стегна.
кидав їх на стіл. чи на ліжко, напевно.
але не цілував.
бо всі інші губи (крім її звичайно) були холодніші
від вчорашнього чаю.
і мали присмак дешевих, старих сигар.

коли вони рвались до нього в надії,
тягнулись до рук і хотіли обіймів,
він речі збирав, наче і не при ділі,
йшов від чергової повії.

він бажав лиш її, а вона…

ходила із іншими на кіно чи виставу
і якомусь дебілу варила каву.
і навіть з кимось, напевне, завела кота.
не слухала нікого із тих, хто був поруч.
замість криків "на право" звертала ліворуч
і була собі пуста.