Это просто Вьюи блог

і насправді не мають значення
всі обіцянки та залишені виклики.
мені б тебе частіше бачити,
мені б тебе навчитись любити…

по кожних битвах залишаються втрати.
по кожному серцю залишаються знаки.
мені б тебе частіше бачити,
мені б про тебе навчитися дбати…

може, колись ти станеш таким, як хочеш:
вийдеш за межі власної зони комфорту,
пустиш у хід всі свої карти і звивини,
і нарешті знайдеш у собі охоту
вимкнути слабака і ввімкнути
сильного.

ти тікай звідусіль, моя святосте, все не те.
надто терпко тут, краще зріж мене, розітни.
я занадто пустельна, аби уриватись в сни,
я занадто складна, щоб ламати усе просте.

ти тікай, моя святосте, я тобі не суддя.
тут давно кровоточить, бракне підлоги й стін.
не любов, а в'язниця: в кожній з твоїх країн
я вбивала, немов приречена, мов не я.

ти тікай звідусіль, моя святосте, всі не ти.
не лишилося тут для тебе пустих кімнат.
я не молюсь тобі. отримай свій шах і мат.
я не молюсь собі. та й інколи краще йти.

і їсти тебе, забувши про кожне свято,
бо ж ти непристойно святий, як на сіре місто.
і я, така (само) закохана в егоїста,
диктую собі, із чого тебе почати.

я ж бачу, що ти як місяць - чужий до смерті.
аж падають стіни - так хочуть тебе тут чути,
а ти непристойно далекий. протиотрути
надіслані поштою в знайденому конверті.

то кому лишити твої нульові результати
й оці карнавали - вкрай вишукані тортури?
мені би тебе торкатись, як клавіатури.
мені би в тобі завбачливо проростати.

тільки крок і побачиш, що буде!
не наближайся, між нами щось
інфіковане, щось токсичне.
мене нудить від сірих послідовних буднів
і від твоїх шкідливих, давно непотрібних звичок.

кожен дотик подразнює шкіру
так, наче жало,
що з’єдналось в одне від сотні комах.
мені байдуже, всередині тільки гнів та жалість.
колишній зараз напевно допиває свій м’ятний дайкірі,
я кричу, зриваючи голосні,
посилаючи тебе на…

твоя любов міцна така, що аж чорна.
вугіллям розтерта, випалена і п'яна.
не підходь до мене ще ближче.
не вдихай життя мені в горло.

любов твоя чорним в мені оселиться,
і запульсує у ранах.

випий зі мною. я 20 років прошу, щоб світ цей став кращим.
щоб скінчилися війни. щоб повітря не було таким забрудненим,
бо дихати щодень важче. о собливо такими сірими буднями,
коли час так повільно волочиться. і тягне, і хилить мене на дно.

випий. мені сьогодні напрочуд паскудно. вітер холодить голос
і не чути уже, як я прошу цей світ стати кращим. щоб нарешті
скінчився голод. щоб люди навчилися подавати інколи руку.

випий зі мною. я прошу цей світ з дня у день, а йому все байдуже.
у моїй країні війна. у моїй країні вбивають!
і я не знаю — з ким там про це бог колись радився
але після такого мені хочеться вірити, що бога немає.

він єдиний, з кого я писала б ікони,
хоча до святості йому далеко, звісно ж.
він пив лише вино, палив, жалівсь на втому,
ніколи не писав шалених віршів.

той чоловік, він був для мене богом.
для решти ж був диявола він гірший.

коли в мені зима була та сніжно,
він жив в мені. без плати. безсловесно.
він пив мене. до дна мене. так ніжно.
і я любила його, чесно.

в його словах завжди було так тихо.
в його очах завжди виднілось пекло.
для всіх він був нескореним та диким,
для мене ж був єдиним в світі сенсом.

той чоловік. він був для мене лихом.
найгіршим лихом із сталевим серцем.

якби вона уявляла, як багато попереду буде доріг,
ніколи б не сумувала за тими, хто її не вберіг або не зберіг,
ніколи б не пам'ятала минуле, яке застрягає під нігтями, тисне на неї снами,
ніколи б не була рибою, що не може прихистити себе між двома далекими берегами.

якби вона мала життя, у якому б вдавалося менше опиратися на "якби",
у якому б основою було не "думай", а як максимум - "люби".
усе би могло бути не так пусто, не так трагічно, не так зухвало,
якби вона тільки знала
скільки всього
їй
не
розказали.

розділи зі мною все, що тільки можна ділити,
чи то ліжко, чи втома, чи чай,
свобода - це мати щось і ним не володіти,
і самому вибирати, де кінчається пекло
і починається рай.

я хочу тобі рівно стільки ж — скільки було у мене.
рівно стільки ж тепла, рівно стільки ж щастя і неба.
рівно стільки ж бажань і дихань на повні груди.
постарайся хоч трішки мене не забути.

— слухай, весна цього року, напевне, з якимсь прокляттям:
я забуваю усіх. я забуваю задля чого мені торік хотілося жити.
задля чого кидалась у душу самого світу. задля чого була
й ким була безутішно хвора. зрештою, добре, що я забуваю.
добре, що лишилася тільки втома.

— отож, слухай.
я давно перестала злитись. у мені тепер стільки смирення,
що в нім можна було б втопити усіх праведників і убогих.
я тепер розумію біль на усіх нам відомих мовах.

я тепер тільки знаю, що дволикість усім нам личить.
я навіть не певна чи впізнав би ти зараз моє обличчя.

але я хочу тобі рівно стільки ж — скільки було у мене.
рівно стільки ж зізнань, рівно стільки ж кохання до неї.
я хочу тобі тих ранків, коли вона буде схожа на янгола.

я хочу, щоб вона тобі зрадила.

і щоб попри все це ти не переставав її хотіти.
щоб вона тобі марилась, щоб була тобі світлом.
щоб вростала у тебе, наче в землю вроста коріння,
я хочу, щоб ти нею жив. я хочу, щоб ти нею вірив.
щоб всі інші були даремні. щоб всі інші були безликі
щоб вона тебе знищила, а ти не продовжував жити.

я хочу тобі рівно стільки ж на відчай ночей багатих.
і днів тягучих, що злістю залитих. без міри.
екс-коханий, у біблії кажуть прощати,

як добре, що я їй невірна.

знаєш вже несуттєво чим все це і як закінчиться –
буде зміна сезонів чи так і зависнемо в лютому…
чи зупиниться небо… чи південь здолає північ…
все що треба ми маємо зараз і це так по-справжньому круто…

часом запитуєш, як я, чи не зневірилась, чи є ще у мене мета.
" аякже, - кажу, - ще й яка". і намагаюся посміхнутися.
я цілісінькими днями сплю, дивлюся фільми і гладжу кота,
пожадливо п'ю твій улюблений чай, намагаючись захлинутися.

вже не так легко відрізняю справжнє і все інше,
кожного дня записуюся у топ десятку невдах,
маю певність, що люблю тебе чи не найбільше.
мені від тебе
нічого не треба -
мені від тебе
зриває дах.

сім хвилин. сім плювків.
по дванадцятій.
сім смертних. гріхів.
уже скоєно.
цілуй щоки якійсь своїй.
надцятій.
гамівну для тебе!
вже зкроєно.
сім померлих стоять.
під вікнами.
сім недопалків вже.
під подушкою.
всім вина! насолоджуйся.
титрами.
твоя надцята. стане.
дружкою.