якби вона уявляла, як багато попереду буде доріг,
ніколи б не сумувала за тими, хто її не вберіг або не зберіг,
ніколи б не пам'ятала минуле, яке застрягає під нігтями, тисне на неї снами,
ніколи б не була рибою, що не може прихистити себе між двома далекими берегами.

якби вона мала життя, у якому б вдавалося менше опиратися на "якби",
у якому б основою було не "думай", а як максимум - "люби".
усе би могло бути не так пусто, не так трагічно, не так зухвало,
якби вона тільки знала
скільки всього
їй
не
розказали.