Відчуй

вот сто пудов

я напишу тонни ванільних віршів та, може, колись видам книжку.
з тих рядків складатимуть сопливі пісні, іх писатимуть на дешевих листівках.
а, може, я буду писати музику, ти ж знаєш, я ходила в музичну,
та це не обов"язково, можна просто купити навчальну книжку.
гратиму щось своє, або чужі відомі мелодіі,
неважливо, головне, щоб до душі чи що у тебе там всередині
я гратиму так, щоб твоя гусяча шкіра лякала перехожих,
я гратиму так, що з тебе будуть сміятись, бо ж хлопці не показують сльози
я гратиму на фортепіано, скрипці, гітарі або лише в своій уяві
та я гратиму, я зможу, ти ж знаєш
буду вбивати фільмами ночі, ніби просто не хочеться спати
я ковтатиму книги, запиваючи іх прохолодним какао,
розмалюю будинок і не ховатиму від сорому очі,
до чорта сусідів, до чорта іхні тривожні ночі.
а, може, я нарешті стану звичайною, працюватиму на роботі,
щоранку тости і кава, щовечора - робочі папери,
ніби домашнє завдання, ніби я знову в школі.
давай вас буде багато, я кохатимусь без перестанку,
я ловитиму щастя в отих спільних світанках,
мені байдуже, чи це доля, чи це не мало так бути,
мені байдуже, чи це правда, чи це лише моі ілюзіі
повір, я не ненормальна,
мені просто потрібно в щось вірити…

Просто ви ніколи не зрозумієте, як це, коли ти весь такий веселий, а всередині у тебе океан висихає.

До дна.

Сьогодні, я вперше за останні пів року захотіла тобі сказати багато багато непотрібних слів.Сьогодні я вперше за останні пів року задумалася над тим, що в середині мене тече твоя манерність.Я, здається, сумую, але як можна сумувати за тим, чого ніколи не мала?До чого не торкалася.Як можна не бачити це, не слухати, але знати що це десь є.Як можна не знати запаха свого щастя? У щастя завжди є запах.Якщо не відчуваєш, то не твоє.

Всюди тільки не тут. Якого біса?. От навіть не обійняти. Так, ти знаєш що тобі це пишу. Бо так простіше. Не посягати на твою територію. Певно справді, перед тим, як когось любити, потрібно питатись дозволу

Дуже дивно, наскільки час усе міняє. Мої старі знайомі навіть уявити не можуть, з ким я спілкуюсь тепер і власне, ким я стала. Ті, хто раніше були неодмінною складовою мого життя, тепер мене не згадають. Ті, з ким навчались у школі, не думатимуть про мене ніколи, крім як передивляючись альбом фотографій. Ті, з ким грали на гітарі, падали зі стільців, сміялись і насміхались, вже давно стали для мене спогадами, які з'являються в думках приблизно раз в рік.

Минувші закоханості, сміх до сліз і словотвір. Симпатії до іноземців, жага до пригод. Відчуття небезпеки з порушення елементарних правил. Небайдужість навколишніх, контроль батьків, захоплення недостойними.

Крадіжки людей, ідей і (ніде правди діти) речей.
Передавання поглядами послань.

Час змінює все. Час вирішує все. Час керує усім.

Відносини.

Ці тримання за ручку, поцілунки. .це не моє. Тепер остаточно переконалась.
Таємна любов. Це - так.

Перший день. І вже телячі ніжності. Але проблема в тому, що мені шкода. Завжди шкода. Коли я не люблю, мені шкода. Але коли справді люблю, я можу зробити боляче(і як завжди пожаліти).
Загалом, Ром, коли я обіймаю тебе, я нічого не відчуваю. Ти кажеш, що коли моя рука в твоїй, це класне відчуття, і коли ти обіймаєш, ти не хочеш відпускати. Але мені ніяк. Просто ніяк. Є пару людей, яких би я обіймала постійно. Але це не ти. Я тобі це не скажу звісно. Але мені не хочеться тебе цілувати, бо "не цілуй, коли не любиш".
Загалом, я проведу своє життя сама.

Я вбита. Лягти в 2 30 ночі. Поспати 2:30год і встати в 5 год, поїхати на ровері кататись з 5:30 до 13год.

враження, що город цілий день прокопала.але це так якось. .ця атмосфера ранкова. .вона закохує. І ти затягуєшся, тобі хочеться ще і ще.
Ну хто зрозуміє, той зрозуміє.завтра repeat.

Вони йшли назустріч один одному.
Вона побачила його ще здалеку. О, ця знайома хода. На щоках проступив ледь помітний рум'янець. Помах руки, щирий і невимушений. Вона поправила своє неслухняне русяве волосся.
Він теж помітив її. Завжди стриманий. Він відповів на помах руки. А в карих(улюблених) очах світилося стільки щастя, що не вистачило б слів його описати. "Яка ж ти гарна. Метелик, мій вредний метелик." Хода стала швидшою, постава впевненішою.
Вони наблизились одне до одного. Він обійняв її. Їх очі зустрілися: його ніжно-карі і її люблячо-сині. Слова були зайвими.

Сьогодні слова для нас були зайвими. Я дякую тобі. Дякую тобі, що змушуєш мене відчувати те, що я не відчувала так давно. Але серце, моє серце. Зжалься.

Ось і видалились всі номера. Переписки з веселими смайликами. Про що ми тільки думали раніше? Про безтурботне літо? Не даремно ти так боявся його приходу. А я чомусь знала що все закінчиться одного літнього дощового вечора. Чи зможу я заснути? Чи зможеш заснути ти? Чого хотіли ми насправді? Уже давно не повний місяць. А ти пам'ятаєш його того вечора? Про що ж ми тільки думали? Я так і не дозволила тобі себе торкнутися. Давай більше не вітатися на вулиці, і не оглядатися в слід одне одному. Ми знайомі?

не стріляй
бо куля завжди
повертається до свого
власника

не стріляй у дітей
бо і ти колись
знову станеш маленьким
беззахисним анґелом

не стріляй у друзів
котрі більше тебе не люблять
можливо завтра ви знову
будете разом

не стріляй
давай збережемо природу
котра подарувала нам таке
тепле і цікаве місце для життя

не стріляй
бо у кожного з нас
ще так багато мрій
і так багато планів

не стріляй
подивися у мої очі
там стільки любові
і лиш одне прохання

не стріляй…!

мій.

Висловлюйте своє "Г" і "Браво".

катяткі