HEY KISA

Як ж я стомилась від цього всього. Зранку іду з нормальним настроєм в школу, а повертаюсь ніяка. Мама вже який день питає в мене, що сталось і чого в мене такий вигляд. Я кажу, що нічого і я просто стомлена. То є так, на половину. На правду, як я їй скажу, що мене це все бісить? Що я не можу терпіти людей з якими доводиться мати хоч якийсь контакт, просто мушу? Як пояснити їй, що я не сприймаю половину тих, хто мене оточує? Як передати їй всі ті мої емоції, коли я стараюсь, але все іде під три чорти?
Як ж мені складно. Я не хочу, щоб так було завжди, але ж це тільки початок. В мене не вистачає сил боротись за своє щастя, не вистачає сил щось і комусь доводити, вчитись, посміхатись.
Можливо дійсно вивчитись в університеті, вийти заміж, народити двох дітей, жити в невеличкій квартирі, сидіти вдома, доглядати за дітьми, варити їсти і чекати чоловіка з роботи? Ніколи не хотіла жити так примітивно. Ніколи не мріяла вийти заміж, вдягнути біле плаття, народити дітей. Ніколи цього не хотіла. "Бо це легко" - думала я тоді, а зараз думаю "але це ж легко".
Життя так вміло може витрахати, що не хочеться нічого. Але скоро літо, і можливо я наберусь сил? Навчальний рік вкотре пройшов так швидко.

Я ненавиджу так багато людей. Стомилась і як завжди морально. Стомилась просто від людей. Треба щось для релаксу. Щось трішки змінити. На деякий час. І потім повернутись до буденності.

Всі останні емоції я вже намагалась тримати в собі. Але оце скупчення гамна в мому житті починає дратувати. В сотий раз одне і те саме. Люди роблять ті самі помилки день в день. І дехто навіть не помічає цього. Тепер я буду не помічати цих людей. Знай, то був останній раз.

Сьогодні в школі був дуже хороший момент. На шкільному радіо звучала пісня О.Е. "Не питай". Ми з Марійкою йшли коридором і співали на всю цю пісню. І всі інші люди, які йшли нам на зустріч також співали її. Якось було так дуже добре і затишно. Відчула себе в тому місці, в той час і з тими людьми. Всі хто співав навколо мене були такі рідні і близькі. Але це було тільки на момент пісні. Потім та сама буденність.

"В людях я ціную простоту" - так ти казав. Але я щось цього не помітила. Всі в твому оточенні не прості, явно. І з ними ти стаєш іншим. Таким, який не подобається мені. Хоча навіщо я це пишу? Я ж маю забути тебе.

Мене назвали хорошим другом. Уявляєте? Ще залишились люди у яких не зіпсувалась думка про мене. Не все втрачено. Дякую тобі, і ти хороший друг.

Мені важко.

Зазвичай коли я хочу позбутись спогадів про якусь людину, то я видаляю всі повідомлення, бо в них завжди є щось хороше. Я люблю перечитувати повідомлення. Згадувати, як воно все починалось, а потім бачити, як воно закінчилось.
Але з тобою інакше. Я не знайшла в собі сили аби видалити нашу переписку.
Вам не передати наскільки вона піднімає настрій, а потім зводить його до нуля. Я сміюсь в голос, а в кінці плачу.
Невже це дійсно було? Я не вірю і так все закінчилось не ясно. Кожного разу перечитуючи я хочу знайти той момент, через який все обірвалось.

Ще більшої болі завдає О.Е. під який я читаю це все. Слова Вакарчука як завжди до речні.

"Даю слово, що на наступні вихідні приїду" - мужик сказав, мужик не приїхав. Хоча вихідні ще не закінчились. Чого всі так різко мене розчаровують? А, це ж карма ;)

О да, це ж я. В мене завжди не так, як в інших. Хоча, може це і до кращого? Треба був поштовх, щоб припинити все це. Тепер це моя найбільша обіцянка самій собі. Якщо я виконаю її, то зможу хоч раз собою пишатись.

Всього накопилось дуже багато. Багато різних змін. Я вже не можу навіть викладати це на Вьюі. Вьюі - для мене вже не той. Тепер на мому блозі тільки скупчення картинок і цитат. Прикрість.

Так багато думок і я не можу вмістити їх не те, що на блозі, а навіть у своїй голові.
Згадала твою відповідь "ти перебільшуєш" на мої слова "все дуже складно".
Може так і є, скоріше всього, що так. Мені властива здатність перебільшувати і параноїти. Але маємо те, що маємо.

Здається, що я ще одержима тобою. Коли я познайомилась з тобою, то думала, що ти зовсім не такий той, якого я б собі хотіла. Але тепер розумію, що ти саме той, хто мені потрібен. Ну але, що ж. Нічого вже не змінити. Я знову постраждаю ще якихось пару місяців і потім в моє життя прийде хтось новий. І все буде як завжди.

в моїй душі вже тижні 3 панує літо

Все частіше відчуваю котрісь нові емоції. Нові переживання, з якими раніше не стикалась. Сьогодні повернулась до міста в якому не була 2 роки. А до цього часу проводила тут постійно літо. Все таке рідне, в кожному закуточку - спогад. Хороші спогади, приємні емоції. Все через якесь непорозуміння з родичами. Так втратила багато хороших днів. Відчуття дуже приємне зараз. Проходжу якесь місце і в голові відразу спогад пов.язаний з ним.